Білоруський письменник, один із засновників нової білоруської літератури, Францішек Бенедикт Богушевич (по-білоруськи: Францішак Бенядзікт Багушэвіч) народився 9 березня 1840 року у фільварку Свіляни на Віленщині (тепер Литва) у родині вихідців із дрібної шляхти Казимира та Констанції (у дівоцтві – Головня) Богушевичів. У період між 1841 і 1846 роками сім’я перебралася у родовий маєток Кушляни на Гродненщині, який належав Богушевичам із середини XVIII ст. Дитячі роки Францішека Бенедикта пройшли в середовищі, близькому до селянського. Початкову освіту Францішек Бенедикт Богушевич здобув у Віленській гімназії, яку закінчив у 1861 році, того ж року вступив до Петербурзького університету на фізико-математичний факультет, однак через два місяці був відрахований через участь у студентських заворушеннях. Повернувшись на батьківщину, Францішек Бенедикт Богушевич працював учителем в Доцішках. Брав активну участь у повстанні 1863–1864 років, був поранений. Рятуючись від репресій, змушений був переховуватися, а потім переїхав в Україну. У 1865–1868 роках навчався у Ніжинському правничому ліцеї, потім працював помічником діловода Чернігівського губернського правління, судовим слідчим у Чернігові, Королевці, Борзні, Конотопі. У 1884 році повернувся у місто своєї молодості Вільно, але вже не сам, а з дружиною Ґабріелою, з якою пошлюбився ще в 1874 році і мав дочку Констанцію (Туньку) та сина Томаша Вільгельма. У Вільні Францішек Бенедикт Богушевич працював адвокатом у судовій палаті. Якраз у віленський період розгорнулася літературна та публіцистична діяльність Францішека Бенедикта Богушевича. Дарунком долі став для Францішека Бенедикта Богушевича спадок, отриманий ним після смерті варшавського свояка Тадеуша в 1896 році. Францішек Бенедикт Богушевич зміг розрахуватися з боргами, відбудувати занедбану батьківську садибу в Кушлянах. У 1898 році Францішек Бенедикт Богушевич подав у відставку, відтоді жив у Кушлянах, де і помер 15 квітня 1900 року. Похований у селі Жупрани.

Першими відомими поетичними спробами Францішека Бенедикта Богушевича вважаються знайдені у Львові вірші польською мовою «Новий 1886 рік» («Nowy rok 1886»), «Привид надії» («Widmo nadziei»), «Хто то?» («Kto to?»). Перший публічний виступ Богушевича-літератора відбувся у 1885 році на сторінках польського часопису «Край» («Kraj»), що видавався у Петербурзі. Із цим часописом Францішек Бенедикт Богушевич співпрацював до кінця 1880-х років. Перші віршові спроби Францішека Бенедикта Богушевича білоруською мовою датуються 1886 роком. Восени 1891 року у Кракові вийшла перша поетична збірка Францішека Бенедикта Богушевича «Дудка білоруська» («Дудка беларуская», під псевдонімом Матвій Бурячок). При житті Францішека Бенедикта Богушевича під псевдонімами були надруковані поетична збірка «Смик білоруський» («Смык беларускі», Познань, 1894, під псевдонімом Симон Ревка з-під Борисова) й оповідання «Траляляночка» («Тралялёначка», Краків, 1892). Доля збірок Францішека Бенедикта Богушевича «Скрипочка білоруська» («Скрыпачка беларуская») та «Білоруські оповідання Бурячка» («Беларускія апавяданні Бурачка») досі не вияснена, чи загинули вони, чи таки збереглися. Якщо від збірки «Скрипочка білоруська» немає і сліду, то зі збірки «Білоруські оповідання Бурячка» деякі твори були надруковані.

Багатою та різносторонньою є спадщина Францішека Бенедикта Богушевича у жанровому сенсі, є в його доробку поема «Кепсько буде!» («Кепска будзе!»), віршовані оповідання «В острозі», «Був у чистилищі», «Своя земля» («У астрозе», «Быў у чысцы», «Свая зямля»), публіцистичні монологи «Моя душа», «Дурний хлоп, як ворона» («Мая душа», «Дурны мужык, як варона»), філософські роздуми «Правда», «Гадка» («Праўда», «Думка»), вірш-присвята «Ясновельможній пані Орещисі» («Яснавяльможнай пані Арэшчысе»), байка «Вовк та овечка »(«Воўк і авечка»), сатира «Правдива історія про замучений дукат» («Праўдзівая гісторыя аб замучаным дукаце»), обробка народної казки «Скнара і скарб на святого Івана» («Хцівец і скарб на святога Яна») тощо.

Францішекові Бенедиктові Богушевичу належать і перші в білоруській літературі прозові твори. Оповідання «Свідок» («Сведка»), «Лісник» («Палясоўшчык»), «Садиба» («Дзядзіна») змістом і формою зв’язані з народною гуморескою; «Траляляночка» є ближчою до літературної традиції, тут уособлене станове розшарування білоруського села.

У творчості Францішека Бенедикта Богушевича талановито сполучені історико-філософське та мистецьке усвідомлення долі білоруського народу, на повний голос звучать мотиви національного відродження. Політичне та громадське кредо Францішека Бенедикта Богушевича найвиразніше звучить у передмові до збірки «Дудка білоруська», де викладено погляди на білоруську мову.

Францішек Бенедикт Богушевич писав і друкував свої твори латинкою. Тепер вони перевидаються кирилицею, тому сучасному читачеві важко уявити особливості письма Францішека Бенедикта Богушевича, способи передачі ним білоруської фонетики. Мова Францішека Бенедикта Богушевича увібрала в себе багато всього національного, починаючи від лексичних одиниць і закінчуючи структурою фрази. Головним героєм у його літературній спадщині є селянин. Тому Францішек Бенедикт Богушевич цілком дотримується народної естетики слова. Він жив і працював у часи, коли ще не були випрацювані єдині загальнонаціональні мовні норми.

Францішек Бенедикт Богушевич сформулював білоруську національну ідею ледь не в найрадикальнішій формі. Для прикладу, передмову до «Дудки білоруської» можна вважати типовим національним маніфестом. З легкої руки Францішека Бенедикта Богушевича, починаючи з 1891 року, коли вийшло перше видання «Дудки білоруської», почали з’являтися книжки білоруською мовою. Міцним і багатогранним був ідейно-творчий вплив Францішека Бенедикта Богушевича на його послідовників Цьотку, Янку Купалу, Якуба Коласа, Алєся Гаруна.

Францішек Бенедикт Богушевич окрім літературної діяльності займався і лексикографічною працею, він створив велику картотеку білоруських слів.

Великий вплив на Францішека Бенедикта Богушевича справила творчість Тараса Шевченка, особливо – поема «Гайдамаки».

Українською мовою окремі вірші Францішека Бенедикта Богушевича переклали Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Терещенко, Сергій Воскрекасенко та інші. Окремим виданням вийшли українською мовою його «Вибрані твори» (Київ, 1950) за редакцією Павла Тичини.