Азербайджанський письменник Самед Вургун (по-азербайджанськи Səməd Vurğun; автонім: Самед Юсиф огли Векілов) народився 8 березня 1906 року в селищі Верхнє Салахли (Юхари-Салахли, Казахський повіт, Азербайджан, Російська імперія). У шестирічному віці після смерті матері хлопець залишився на вихованні батька, якому допомагала в цьому бабця по матері – Айши-ханум. Коли у 1918 році закінчив земську школу, родина переїхала до повітового містечка Казах, а він разом зі своїм братом Мехтиханом вступив до Казахської вчительської семінарії. Після смерті батька у 1922 році і бабусі у 1923 році турбота про виховання братів лягла на плечі їхньої двоюрідної сестри Хангизи. Після закінчення вчительської семінарії (1924) Самед Вургун викладав літературу в сільських школах рідних місць. Свій перший твір – вірш «Звернення до молоді» – Самед Вургун надрукував у 1925 році в тифліській газеті «Єні Фікір» («Нова думка»). У 1929–1931 роках Самед Вургун навчався в Московському університеті, після чого продовжив освіту в Азербайджанському педагогічному інституті в Баку. Тоді ж вийшли перші поетичні збірки Самеда Вургуна «Клятва поета» (1930) та «Ліхтар» (1932). За життя Самед Вургун зажив чималої слави, отримав чимало регалій і привілеїв. Він став Народним поетом Азербайджану, у 1943 році йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв Азербайджану, у 1945 році його було обрано дійсним членом Академії наук Азербайджану тощо. Помер Самед Вургун 27 травня 1956 року у столиці Азербайджану Баку.

Перу Самеда Вургуна належить ціла низка поем, зокрема такі: «Мурадхан» («Muradxan», 1933), «Хумар» («Xumar», 1933), «Локбатан» («Lökbatan», 1933), «Сільський ранок» («Kənd səhəri», 1933), «Місце смерті» («Ölüm kürsüsü», 1934), «Гіркі спогади» («Acı xatirələr», 1935), «26» («26-lar», 1935), «Легенда весни» («Bulaq əfsanəsi», 1935), «Шибениця» («Dar ağacı», 1935), «Загибле кохання» («Ölən məhəbbət», 1935), «Бунт» («Üsyan», 1936), «Басти» («Bəsti», 1937), «Мугань» («Muğan», 1949), «Айгюн» («Aygün», 1951). Центральною темою поем Самеда Вургуна є боротьба азербайджанського народу за своє щастя, у них він потужно використовував надбання народного епосу та фольклору загалом.

Самед Вургун є автором драматичних творів «Вагіф» («Vaqif», 1937), «Сходить сонце (Ханлар)» («Xanlar», 1938–1939), «Фархад і Ширін» («Fərhad və Şirin», 1939–1941), «Людина» («İnsan», 1945). Героїко-романтична драма у віршах «Вагіф» присвячена поетові-лірику XVIII ст., боротьбі азербайджанського народу проти іноземних поневолювачів. Історична драма у віршах «Ханлар» присвячена революціонерові Ханлару Сафаралієву. Любовно-героїчна драма у віршах «Фархад і Ширін» написана на сюжет поеми Нізамі «Хосров і Ширін».

Самеду Вургуну належить велика заслуга у формуванні стилю та мови нової азербайджанської поезії, в очищенні її від архаїзмів.

Самед Вургун переклав азербайджанською мовою низку творів Тараса Шевченка, зокрема поеми «Катерина» та «Мар’яна-черниця», написав статтю про Шевченка «Серця, сповнені любові» (1938). Українська тематика присутня у віршах Самеда Вургуна «Партизанам України» та «Голуб», українсько-азербайджанським літературним зв’язкам присвячена стаття «Наше братерство» (1953).

У Києві на Оболоні встановлено пам’ятник Самедові Вургуну.

Українською мовою окремі твори Самеда Вургуна переклав Олекса Ющенко. Окремим виданням вийшла українською мовою поема Самеда Вургуна «Сходить сонце (Ханлар)» (Київ, 1952), вірші друкувалися у збірниках та альманахах.