Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
Головна\Події\Культура

Події

02.03.2018|09:30|Іван Лучук

Автор роману «Українські ночі, або Родовід генія»

Єжи Єнджеєвичу виповнюється 116 років.

 

Польський письменник, перекладач, літературознавець Єжи Єнджеєвич (по-польськи: Jerzy Jędrzejewicz) народився 2 березня 1902 року в селі Баварія біля міста Конське у південно-центральній Польщі (Свєнтокшиське воєводство). Дитинство Єжи Єнджеєвич провів в Україні. Навчався в гімназії Катеринослава (тепер місто Дніпро). Єжи Єнджеєвич був членом редколегії місячника «Кєлецька земля» («Ziemia Kielecka»). Крім біографічних творів, писав есеї, літературознавчі статті.

Найвідомішим твором Єжи Єнджеєвича є роман «Українські ночі, або Родовід генія» («Noce ukraińskie, albo Rodowód geniusza: opowieść o Szewczence», 1966). У цьому романі Єжи Єнджеєвич змалював постать Тараса Шевченка на широкому суспільно-культурному тлі епохи. Основою твору є перебування Шевченка на Волині в 1846 році. Роман «Українські ночі, або Родовід генія» було перевидано у 1970 році.

Українсько-польські історичні взаємини у першій половині ХІХ ст. відображені в романі Єжи Єнджеєвича «Звитяга переможених» («Zwycięstwo pokonanych: opowieść o Stanisławie Worcellu», 1974). Цей роман присвячено уродженцю Волині польському революціонерові Станіславу Ворцелю, близькому другові Адама Міцкевича й Олександра Герцена; у творі йдеться про Кременець, де головний герой навчався у Вищій Волинській гімназії. Єжи Єнджеєвич листувався з мешканцями Кременця, зокрема з Макаром Сердюком. Матеріали про Єжи Єнджеєвича представлені в експозиції Шевченківського залу Кременецького краєзнавчого музею.

Єжи Єнджеєвич став кавалером радянського ордена «Знак Пошани».

Помер Єжи Єнджеєвич 19 листопад 1975 року у Варшаві.

Єжи Єнджеєвич перекладав на польську мову окремі твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка (зокрема, «Заповіт», «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові», «Холодний Яр»), Михайла Коцюбинського, Максима Рильського, Миколи Бажана, Ліни Костенко, Івана Драча, Євгена Гуцала, Григора Тютюнника та інших українських письменників. У перекладацькому доробку є і «Плач Ярославни» зі «Слова о полку Ігоревім». У його перекладі вийшла повість «Fata morgana» Михайла Коцюбинського (1951), повість «Прогулка с удовольствием и не без морали» Тараса Шевченка (1960). У його упорядкуванні (з передмовами) вийшли «Вибрані твори» Михайла Коцюбинського (1954) та «Вибрані поезії» Тараса Шевченка (1972). Єжи Єнджеєвич написав низку літературознавчих праць про творчість Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, українську поезію та прозу.

Перекладав Єжи Єнджеєвич також твори російських, італійських і німецьких письменників. З російської переклав, зокрема, роман «Ідіот» Федора Достоєвського.

Я ще старшокласником прочитав в оригіналі роман Єжи Єнджеєвича «Noce ukraińskie, albo Rodowód geniusza» в першому виданні. Цей раритас і далі зберігається десь у нетрях мого архіву. Мені відомо ще про друге варшавське видання цього роману 1970 року. Чи були ще подальші перевидання – інформації відшукати не вдалося. Вважаю, що його саме зараз у Польщі варто було б перевидати великим накладом, нехай наші українці там займуться цим. Це було б… та що там розводитися у теперішній «дуповій» ситуації українсько-польських взаємин…

Українською мовою цей роман Єжи Єнджеєвича «Noce ukraińskie, albo Rodowód geniusza» було перекладено двічі, двічі під однаковою назвою – «Українські ночі, або Родовід генія» (і це зрозуміло, що назва ідентична у двох перекладах, адже двох варіантів, так би мовити, тут і бути не може). Переклад Віктора Іванисенка друкувався в журналі «Київ» (1988, № 10–11; 1989, № 1–5) і вийшов окремим виданням у Львові в 1997 році, а переклад Євгена Рослицького вийшов окремим виданням у Рівному в 2012 році.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери