Чеський письменник Франтішек Туринський (по-чеськи: František Turinský) народився 26 квітня 1797 року в Подєбрадах у родині Франтішека Домініка Туринського, протоколіста міського уряду, та його дружини Анни (уродженої Ягоди). У рідному місті він закінчив початкову школу, а в 1813 році вступив до гімназії у Празі. Після гімназії хотів присвятити себе медицині, та все ж надав перевагу студіюванню права у Празькому університеті. Із Праги на деякий час виїхав до Відня, але незабаром повернувся і закінчив університетські студії в 1822 році. У ті роки Франтішек Туринський займався також філософією, та передовсім літературою. Читання творів німецьких авторів Ґотгольда Ефраїма Лессінґа, Франца Ґрільпарцера та інших, а також вітчизняних письменників, спонукало до власної поетичної, а відтак драматургічної творчості. На його формування великий вплив мало приятелювання з Вацлавом Климентом Кліцперою та іншими молодими та старшими представниками руху чеського національного відродження. Ним опонували романтичні почуття, які згодом виявилися у любові до чеської мови та в піднесеному патріотизмі. Ще в 1816 році Франтішек Туринський публікував свої вірші, пройняті справжнім поетичним духом та уявою, у часописі «Розмаїтості» («Rozmanitosti»), який видавав Ян Гібл. Деякі з них склали збірку «Полабські елегії» («Elegie polabské»). Вірші з цієї збірки Франтішек Туринський по вихідних співав у супроводі гітари на могилі свого першого кохання Каролінки в Подєбрадах. Разом із Вацлавом Климентом Кліцперою брав участь у виставах аматорського театру по різних містах. У 1820 році в Німеччині відвідав місце останнього спочинку студента Карла Занда, який убив драматурга Авґуста Коцебу (1761–1819), відомого прихильника європейської реакції. У той час Франтішек Туринський належав до кола Йозефа Юнґманна, який включив деякі його вірші у свій підручник зі стилістики «Slovesnost» (1820). Слава прийшла до Франтішека Туринського, коли у 1821 році у Градці Краловому вийшла його драма «Анґеліна» («Angelina»). Драма здобула чимало схвальних відгуків (зокрема, Франтішека Палацького) й була визнана «найпрекраснішим явищем на овиді тодішньої чеської віршової літератури». Після закінчення університету Франтішек Туринський обійняв посаду практиканта в адвокатській канцелярії в Празі, але лише на короткий час. У березні 1823 року він вперше з’явився в Подржипскому. Зайняв місце діловода в маєтку князя Діттріхштайна в Лібоховицях. У патріотичних колах він вже тоді був відомою фігурою. У Лібоховицях залишався до кінця 1824 року. Потім був переведений у діттріхштайнівський маєток у Влаховій Бржезі на півдні Чехії на посаду судді, а з лютого 1826 року обійняв таку ж посаду в головному осідку княжого роду в Микулові. Ще перед тим зблизився з Веронікою Віллімковою з Хотєшова, вдовою бурґгафа, одружився з нею 23 жовтня 1826 року у Лібоховицях. У той час літературна діяльність Т. продовжувала розвиватися. Його вірші можна було прочитати в часописі «Вісник» («Zvěstovatel»), а в 1823–1825 роках багато з них помістив Йозеф В. Хрнєла у своїх трьох альманахах. Разом із тим розрослося коло знайомих Франтішека Туринського, до якого входили Вацлав Ганка, Ш. К. Махачек, Вацлав Крольмус та інші. Від 1827 року вірші Франтішека Туринського публікувалися у виданні «Музейник» («Muzejník») Франтішека Палацького. У Микулові Франтішек Туринський овдовів, перш ніж дружина встигла привести йому нащадка. У нього на утриманні були дві прийомні дочки, а в 1834 році він одружився вдруге, з Альжбєтою Віровською, яка потім народила йому кількох дітей. Хиткий стан здоров’я та чималі службові обов’язки у Микулові не сприяли його літературній творчості. Йому так і не вдалося закінчити історичної трагедії «Владика Мировит» («Vladyka Mirovít»), ані драми «Завіш Вітковець із Ружі» («Záviš Vítkovec z Růže»), яку він задумав напротивагу п’єсі Франца Ґрільпарцера «Щастя та кінець короля Оттокара» («Koenigs Ottokars Glueck und Ende», 1825). Франтішек Туринський переклав цю п’єсу і спробував написати чеський патріотичний її варіант, але йому на це забракло часу. У травні 1837 року Франтішек Туринський був призначений головним управителем діттріхштайнівського маєтку в Ждярі. Там він написав і видав свою драму «Вірґінія» («Virginie»), яку в ті часи часто ставили. Дія драми стосується боротьби римського народу проти жорстокості імператора Клавдія, публіка цілком слушно сприймала її як алегорію до подій у габсбурзькій монархії. Це жваво написана п’єса, в якій автор відкрито проголошував свої політичні, вільнодумні та демократичні переконання. У Ждярі Франтішек Туринський став відомим своєю прихильністю до підданих. Його патріотизм тут викристалізувався до свідомої соціальної позиції. Про його тодішні умонастрої свідчить частково збережена кореспонденція. Наприклад, влітку 1844 року він писав дружині з Карлових Варів: «Біля Карлового джерела я віднайшов своє втрачене здоров’я. Біля Карлової криниці я присягатиму на вірність батьківщині, навіть якщо зостанусь останнім чехом. Моя батьківщина і Ти, розпречудова Бетушко, і наші діти! Я завжди пускаю сльозу, коли згадую вітчизну свою любу. Яка вона чудова, а якою могла б бути, коли б усі її сини були справжніми синами!». Коли почалися події «весни народів» 1848 року, Франтішек Туринський був учасником Слов’янського з’їзду в Празі в червні, і лише чудом уникнув поліційного переслідування після його розгону. Він з балкону свого будинку в Лібоховицях виголосив перед багатолюдним зібранням, що панщина закінчилася, рабство скасоване, а багатовіковий відсталий лад розпався. У березні 1849 року Франтішек Туринський назавжди покинув Лібоховиці. Після обміну листами із князем Йозефом Діттріхштайном він поїхав у Крживоклатско. Тож вже не мав змоги здійснити в Лібовицях великої вистави своєї п’єси «Пражани року 1648» («Pražané roku 1648»), яку готував із людьми з навколишніх сіл. Цю драму Франтішек Туринський почав писати ще за свого першого побиту в Подржипску, але завершив її щойно у 1847 році. Хоча влада не дозволила величної постановки на відкритому просторі, проте вже в кінці 1848 року ця п’єса з великим успіхом йшла у Ставовському театрі в Празі, а потім у багатьох інших містах, та й вийшла друком. Після того, як покинув Подржипско, Франтішек Туринський став окружним суддею у Крживоклаті. Він також займався патріотичною діяльністю, про що свідчить, наприклад, громадська академія, яку він створив у 1851 році. Все більше Франтішек Туринський страждав від хвороби серця. На початку 1852 року остаточно вирішив придбати для своєї дружини в її рідних краях «вдовиний осідок». Під час повернення з Дольного Пржиму, за станом здоров’я, мусив зупинитися у кінці серпня в Празі. Його поклали в загальну лікарню, де він і помер 4 вересня 1852 року. Вдова Альжбєта організувала перевезення останків у Градець Кралове, де Франтішек Туринський був похований. Вірш, висічений на надгробку, написав його найближчий друг Вацлав Климент Кліпцера. Вдова з вісьмома неповнолітніми дітьми переїхала у Градець Кралове. В архіві Франтішека Туринського було виявлено низку невиданих віршів, які пізніше були опубліковані в часописі «Лумір» («Lumír»). Було знайдено також рукопис п’єси «Залишиться при старому» («Zůstane při starém»), яку Франтішек Туринський почав писати ще 27 грудня 1847 року в Лібоховицях. Із тексту видно, що автор сподівався навіть гіршого розвитку подій на селі, ніж то було потім у 1848 році, тож внаслідок реального ходу подій п’єса політично вже була неактуальною, тож він її навіть не дописав. Недописаними залишилися також драми Франтішека Туринського «Хорінський» («Chorinský»), «Альжбєта Пржемислівна» («Alžběta Přemyslidka»), «Пржемисл Отокар» («Přemysl Otokar»), «Замок і казарми» («Hrad a barák»).