А також студенти і студентки. Багато студенток. Усі молоді, з довгими ногами і в таких коротеньких джинсових шортах… Про що це я? Ах так, про Харків. Ну так от, «перша столиця» (навмисно беру це словосполучення в лапки, бо терпіти не можу це совкове «столичання») — такий собі Стамбул із фільму Гайдая, місто контрастів та відтінків. Рваних, мінливих, але таких, що дивовижним чином співіснують на одній палітрі. Про відсутність чогось сталого в Харкові, однотипного, ото самого «обличчя», яке шукав відомий поет, свідчить набір стереотипів, які в різні часи виникали для лалірування (підсміювання) з цього міста, але жоден з них — від містечка торгашів з Барабашова до прикордонного гетто зросійщених ватників — так остаточно не прижився (останнє, звісно, на щастя).

Така сама клаптиковість помітна і в літературному житті міста. У Харкові доволі активне письменницько-тусовочне життя. Якщо ви якось завітаєте в наше місто з тижневим візитом, приміром, восени або навесні, то ви можете без проблем та попередньої «розвідки» відвідати який-небудь літвечір або навіть не один. Інша річ, що ці всі туси — камерні «корпоративи», на котрі ходить певна кількість людей, зазвичай одна і та сама. Також дається взнаки відсутність медійних лідерів, котрих не має жодна з тусовок, і це перешкоджає розростанню тієї чи іншої тусовки до рівня бодай занюханого літературного об’єднання, яке б знали всі культурні люди Харкова і при самій згадці про нього впадали в побожне заціпеніння. Однак маємо те, що маємо: харківське літжиття — є, ура, панове. Про регулярні та відносно тривалі тусовки (їхніх оргів та лідерів) поговоримо далі.

Мабуть, одним із безперечних «старожилів» літжиття Харкова є літературний Слем. Від відбувається з 2008-го (але це неточно), і за цей час зазнав певної модифікації. Слем — це цікавий симбіоз літературного вечора та театрального дійства. Цей захід вирізняє, з-поміж інших, акцент на подачі текстів та акторській майстерності. Учасники намагаються врізноманітнювати свої виступи нехитрим реквізитом, «голосовою атакою», ідуть у зал і читають без мікрофона. Спостерігати за подібними дійствами інколи дуже цікаво. Окрім того, видовищності сприяють слем-майстри (ведучі), які часто жартують і підколюють (один одного або учасників), вільно спілкуються із залом, інколи також використовують реквізит чи незвичний одяг (моряків, гопників, спокусливих морячків тощо). Слем розділений на три тури, де на перших двох учасників судить зал за допомогою аркушів з оцінками від одного до п’яти, у третьому глядачі голосують таємно. Звісно, у фінал потрапити складно, бо голосування відбувається «на виліт», і до третього туру доходить лише троє учасників. Переможець отримує винагороду — зараз це 500 грн.

На жаль, Слем має і свої недоліки — голосування здебільшого необ’єктивне, часто високі бали учасникові, інколи посередньому і вбуханому по самі вінця, ставлять його друзі, а іншим відверто занижують, тексти, що читаються, часто позбавлені яскравих образів та навіть літературного таланту. Часто голосування називають «святим рандомом», що тільки підтверджує його необ’єктивність. Більшість і гостей, і учасників вживають алкоголь, від чого атмосфера в залі часто стає абсурдною та некомфортною, інколи виникають конфліктні ситуації. Безсумнівна перевага Слему — відсутність цензури та жанрових обмежень. Якщо ваш виступ вкладається у відведений час (3 хв. — для першого і другого турів), можете читати, що забажаєте: поезію, прозу, реп, стендап чи взагалі вигадати якийсь свій жанр.

З 2015-го Слем ведуть двоє людей — Дмитро Тунков (поет, неодноразовий переможець Слему в минулому) та людина з псевдонімом Вінт Рандомов. На заході, що відбувся 20.06.2017 в клубі Yellow Zeppelin, Вінта Рандомова на «посту» слем-майстра тимчасово змінив Артем Ельф, звичайно, також поет.

Близьким до Слему є поетичний МОШ. Він відбувається з 2014-го, а його організатором є музикант із псевдонімом За Против (чи то справжнє ім’я, чи черговий псевдонім — Діма Ігін), який проводить заходи не лише в Харкові, а й у Києві та Москві. МОШ є певною вдосконаленою версією Слему: він також розділений на три етапи, однак до учасників висуваються суворі вимоги, які в кожному турі різні: потребується наявність у вірші певного елементу (ехо-рима, рефрен), використання музичного супроводу, реквізиту, інколи учасників ділять на пари. Учасників (загалом 20) судить не тільки зал, а і троє суддів, котрі виставляють оцінки і коментують виступи. Переможець, як і в Слемі, отримує грошову винагороду, цього разу це вже 1000 грн. На МОШі здійснюється фото- та відеозйомка, по завершенню на сторінках заходу ВК викладаються короткі ролики, де зібрані всі найяскравіші моменти вечора.

Особливість МОШу — акцент на видовищності, намагання перетворити пересічний літвечір на певне шоу, грандіозне та інтелектуальне, як шоу на СТБ, де слухач не лише слухатиме поезію, а і спостерігатиме, як черговий учасник дотримає у творі доволі немалу і непросту кількість вимог, а також матиме за «щастя» стати свідком коментування журі. На жаль, до складу останнього інколи потрапляють люди, далекі від літератури (журналісти, актори), котрі мало обізнані на поезії, тому їхні коментарі інколи беззмістовні та упереджені. Багато учасників не мають видатних талантів, можливо, дається взнаки відсутність письменницького досвіду та бази начитаних текстів. Сам За Против часто поводить себе неадекватно (особливо в соцмережах), демонструючи епатажну поведінку та зневагу до оточуючих, що також псує враження від МОШу. Однак постійно заповнені зали цього поетичного змагання свідчать про неабияке зацікавлення ним харківською публікою.

Перший цьогорічний МОШ відбувся 21 січня, на ньому переміг поет з псевдонімом «Добр». Імовірний наступний захід анонсовано на початок осені.

Доволі регулярним і тривалим є «літературно-музично-театральний проект» «Клуб в Кубі» («Клуб³»), перше засідання якого відбулось 3 травня 2012 року. З цього часу вже відбулось більше 200 заходів. Мета проекту, згідно з інформацією ресурсу ВК, — «підняти на новий, якісний рівень літературно-музичні вечори Харкова». Також це можливість виступу молодих поетів і музикантів міста. Назва відображає три складові проекту — література, музика і театр.

Головує в «Клубі…» харківський поет, журналіст, музикант і фотограф Ігор Костромін (нар. 28 сiчня 1959 р.). Пан Ігор — достатньо відома людина в Харкові, особливо серед молодих поетес, яких він регулярно фотографує, та любителів контркультури, котрі зачитуються відвертими, зухвалими та з матюками віршами цього поета, які він пише під псевдонім «Іван Костров».

Як стверджує засновник «Клубу..», «за п’ять років на сцені виступали багато артистів, музикантів та поетів, серед них були СанСей (Андрій Запорожець), група «Антитіла» (Київ), група «Дороги Меняют Цвет» (Полтава)», а також сотні творчих людей з різних країн: від Молдови до Франції.

На жаль, проект не надто вирізняється із загальної маси літературно-музичних вечорів Харкова, хоча, без сумніву, в ньому беруть участь доволі талановиті люди. Також під час виступів не вітаються «політичні» тексти, пов’язані з темами АТО та Майдану (однак чіткої заборони немає, та і загалом, як стверджує організатор, такі теми не надто цікаві відвідувачам «Клубу…»). Ігор Костромін зазначив, що сам він не є прихильником на своїх заходах «вести екстремістську пропаганду будь-якого штибу, яка так чи інакше розпалює протистояння, що і так сьогодні досить гостре». «Клуб в кубі» «позиціюється як острівець позитиву в цей непростий час, покликаний об’єднувати творчих людей, знаходячи компроміси саме за допомогою високого мистецтва». Тут, як кажуть, ноу коментс.

Втретє, 10 червня цього року в культурному єврейському центрі «Бейт Дан» відбувся «літературний конкурс-фестиваль» «Крилате Сузір’я». Автор ідеї та засновник — студент ХНУ імені Каразіна, переселенець з окупованої частини Донбасу Дмитро Черненко. Він спрямовує свої зусилля на підтримку молодих письменників Харкова та України.

«Крилате Сузір’я» — завжди масштабне і, у гарному значенні цього слова, помпезне дійство. Конкурс умовно можна розділити на дві частини: збір і формування альманаху з творами учасників і фінальна, врочиста церемонія, на якій вручаються книги, а також відбувається нагородження переможців.

До організації «Сузір’я» залучена немала кількість людей, серед них є зокрема діти, котрі малюють малюнки до кожного твору альманаху, музиканти, звукорежисери, фотографи та судді, які оцінюють твори та визначають переможців.

Захід «намагається» приділити увагу всім — навіть якщо ви не посіли одне з призових місць, ви в будь-якому разі отримаєте альманах зі своїм твором та пам’ятні призи (цього року це були пазли). Окрім того, Дмитро та його гарненькі помічниці всіляко намагаються врізноманітнити фінальну частину, перетворюючи її на шоу з іграми та музикою. Цього року церемонія нагородження стала тематичною і була витримана, нехай і в дещо шкільній, формі польоту на різні планети, які населяли творчі інопланетяни. Можливо, це звучить трохи дивно, але на самому заході було цікаво. І все це за доволі символічну ціну — 80 грн. за друк в книзі, 30 — за квиток на фінальну частину.

На жаль, «Крилате Сузір’я» має і свої недоліки. Найголовніший — відсутність (або мала кількість) читабельних і талановитих текстів в альманахові. Така книга навряд чи потрапить до книгарень, однак стане причиною моря радості для учасника, коли той отримає примірничок зі своїм твором, зробить з ним штук -надцять селфі і поставить свій предмет гордощів на щойно витерту від пилу полицю. Також, на мою думку, негативним моментом є те, що до участі в конкурсі не допускаються тексти політичного спрямування. Як часто це буває в Харкові, під «політикою» розуміють теми, пов’язані з Майданом, патріотизмом та АТО. Наприклад, у назві мого твору «Покинуті пси та акаунти в російсько-українській війні» пан організатор попросив вилучити «в російсько-українській війні», аргументувавши думку тим, що твір «містить акцент на політичні події, які досить неоднозначно сприймаються в суспільстві, хоча текст твору є досить нейтральним. Тому з метою зменшення ризику виникнення конфліктних ситуацій просимо замінити назву чи, наприклад, скоротити її до "Покинуті пси та акаунти..."».

Зовсім молодим, але вже достатньо відомим є проект «NETWORчі». Це літературне угрупування виникло у жовтні 2016, авторка ідеї — поетеса, прозаїчиня, любителька фентезі-творів Юлія Баткіліна. Це, мабуть, єдине об’єднання, яке складається з представниць прекрасної половини. Окрім Юлії, до складу «NETWORчих» входять Юлія Максимейко, Анна Кисельова, Катерина Єгоренкова, Мар’яна Даниленко.

Дівчата вже встигли себе зарекомендувати в харківському літературному житті, оскільки регулярно проводять свої заходи, наприклад, літературні вистави «П’ять», «Цілую. Пиши», вечори «Чорнотроп. Вечір поезії пізньої осені». У березні вони взяли участь у «Читаннях на драбині», доволі популярному щорічному заході, який організовує Літмузей на початку весни. 12 квітня в уже згаданому харківському ЛітМузеї разом з гуртом «П@п@ Карло» дівчата провели гумористичний вечір «Після слова "лопата"».

«NETWORчі» — справжня літературна команда. Усі учасниці цього об’єднання «працюють» разом, шукають нове і постійно намагаються зробити якісні заходи. Вдається їм це чи ні — судити глядачеві.

Харківська Фундація регіональних ініціатив (ФРІ) доволі часто тішить містян літературними проектами. Зокрема регулярно проводяться «Мандрівні поети на стільцях» (декламування віршів на свіжому повітрі) та Ночі поезії. Останній захід є, мабуть, наймасштабнішим навіть загалом для міста.

«Ніч поезії» — літературний захід, який відбувається з квітня 2016-го, і 17 червня 2017 пройшла уже п’ята зустріч. Формат заходу доволі цікавий: з 9-ї вечора до самого ранку тривають поетичні читання своїх текстів та творів улюблених авторів. Програму розбавляють музикою та інколи іграми. Незважаючи на поетичний формат, на «Ночі…» можна читати і прозу, але невелику. У перервах гості та учасники влаштовують кава-брейки, вживання алкоголю суворо заборонено. Вхід суто символічний — 10 грн.

«Ніч поезії» від ФРІ — надзвичайно атмосферний захід. Однак таку «всеношну» можуть витримати не всі, тому на самому заході нікого не здивує людина, яка під декламацію поезії мирно посопує на карематі. Наступний захід заплановано на осінь.

Наймолодшою літтусовкою Харкова, мабуть, є «Записник із Землі». Засновники (або, як їх називають колеги по цеху, «тато і мати») — Тетяна Полякова та Петро Черних. Обом близько 20 років, обоє пишуть поезію. Так само молодими є і їхні «підопічні», серед них навряд чи знайдеться людина, якій виповнилось 25 років або більше. Незважаючи на молодість і навіть юнацтво «Записника..», самі себе вони іменують «Спілкою письменників» і з моменту заснування (2015 рік) уже встигли випустити друком кілька власних збірок («Ранкова зоря», «Без З») та провести з десяток різноманітних вечорів («Літературно-музичний вечір у Південному», «731 день на папері» тощо).

Назву цієї «Спілки» засновниця Тетяна пояснює так: ««Записник із Землі» — це записна книга з планети Земля. Оскільки наша Земля багатогранна, то ми це підкреслюємо: кожен учасник нашої Спілки пише по-своєму, у кожного з нас свій стиль. Ми намагаємося виділити індивідуальність кожного автора, а не встановлюємо рамки окремого стилю».

На жаль, разючої індивідуальності не помітно. Загалом творчість усіх членів «Записника…» — юнацько-романтична поезія, не надто глибока, але і не позбавлена таланту. Зважаючи на молодий вік поетів, можна сподіватись, що надалі їхні твори набудуть більшої концептуальності.

Ну, і не можу не згадати про ті заходи, які провожу я. З 2015 року організовую україномовні літзаходи, зокрема «Вечори україномовної прози та поезії». Окрім «Вечорів…», були інші, зокрема двічі (в лютому та квітні 2017) у харківському Літмузеї молоді письменники міста читали сучасну українську літературу. Мабуть, уперше за останній час у Харкові читали не Єсєніна-Маяковського-Бродського, а твори Іздрика, Бабкіної, Андруховича та припанковані бойовики Артема Полежаки.

Головна особливість усіх означених вечорів — українська мова творів, а також вільна, можна сказати, домашня атмосфера. Ніяких оцінок та суддів — лише творчість. На диво, цей формат прийшовся харків’янам до смаку, і більшість заходів (відверто не всі, але більшість) збирала немалу кількість учасників та гостей. Особливої цензури до творів, які читаються, я не висуваю: головне, щоб вони були написані українською, а те, про що там, то вже справа автора (без надмірностей, звісно), ну а «політика» тільки вітається.

Окрім вищезазначеного, «Вечори…» стали «ареною» для немедійних письменників Харкова. Однак на подібних заходах виступали, як запрошені гості та звичайні учасники, і доволі відомі (принаймні в Харкові) персони, зокрема Олена Рибка, Кассандра Рімскі, Вікторія Дикобраз. На презентації збірки «Нова харківська поезія», до якої ввійшли твори багатьох учасників «Вечорів україномовної прози та поезії» (як нескладно здогадатись, видана власнокоштом), у жовтні 2016-го читав поет і автор передмови збірки поет Олег Коцарев.

При всіх перевагах, мушу відзначити і один суттєвий недолік: усі мої заходи — достатньо традиційні (зазвичай це «читання» та «вечори»), бракує свіжих та цікавих ідей.

Незважаючи на цей доволі об’ємний перелік організацій, об’єднань, вечорів та інших тусовок, мабуть, у цій статті названо не все: можливо, саме зараз, десь у приглушеному мороці одного з антикафе формується нове літугруповання «Поетичні поети» чи щось таке. Загалом, це чудово, що в нашому місті кипить літературне життя, але деякі тусовки занадто закриті — як від сторонньої людини, так і світу за вікном, зокрема тієї самої «політики», від якої, як ви побачили вище, деякі об’єднання намагаються відсторонитись — там десь іде війна, ну а ми тут поезію про «високіє чувства» читаємо. На мою думку, літтусовкам Харкова треба українізуватись і припинити несамовито, даруйте, фапати на видатних російських письменників, Єсєніна, Маяковського та інших. Повальне захоплення російською літературою — наслідок зросійщення, яке цілеспрямовано здійснювалось у місті, у результаті чого проукраїнське було усунуто, забуто, розстріляно або підібгано під загальну політику партії, а вакуум, що виник, заповнився російською і проросійською культурою. Це все — штучне, а все штучне доволі нетривке. Рано чи пізно воно розсиплеться, як печиво «Пісочне» за 10,99, і тоді всі ці поети, які вчора спали з томиком російської поезії під подушкою і в екстазі заламували руки, почувши словосполучення «русская класікческая література», будуть розгублено ходити містом і питати: «Харків, Харків, де твоє обличчя?».