Щомісяця, окрім літа, у клубі «Акуна Матата» відбувається літературний Слем, на якому кожен охочий може прочитати свої твори, навіть трешові і з лайкою, не щомісяця, але теж регулярно збирає своїх членів та гостей спілка письменників «Записник із Землі», активна молодь із ФРІ «читає на стільцях» та відривається (гм) на «Ночах поезії», у Літмузеї часто гостюють відомі представники сучасної української літератури та молоді харківські поети, книгарня «Є» радує регулярними презентаціями та читаннями, рандомні поети проводять сольники, квартирники, музично-поетично-алкоголічні вечори. Усі заходи, які відбуваються, — різного рівня. Є топові та розпіарені із запрошеними маститими зубрами української літератури, а є суто камерні посиденьки в невеликому клубі з десятком поетів, яких читають купка друзів, мама, бабуся і двоє котів. Однак це все — дуже добре, бо місто завдяки цьому видається живішим, інтелектуальнішим, нехай навіть більша частина «первой століци» на це літжиття клала те, що зазвичай кладуть у таких випадках, або взагалі не в курсі про якусь там «літературу», бо в них інші «розваги» — знижки в АТБ, дурнуваті пабліки ВК, бійки в чергах поліклініки та рутинна «битовуха», яка з барського плеча виділяє годин п’ять хіба що на сон.

Я особисто почав «тусити» в літжитті міста більш-менш постійно з кінця 2014-го. Спочатку читав свої твори на сцені харківського літературного Слему, а потім, приблизно через рік, вирішив робити власні заходи. Тоді виник задум організовувати україномовні літвечори, у яких би брали участь маловідомі поети або взагалі дебютанти у сфері літератури, і цей задум досі «тримається», адже запит на україномовні вірші у російськомовному (!) Харкові доволі немалий.

Отже, тоді, у 2015-му це був зовсім новий досвід для мене, який супроводжувався як успіхами, так і невдачами. Останні виникали переважно від відсутності досвіду в організації літературних тус. Під час чергового фейла я ловив себе на думці, що було б непогано, аби хтось із тих досвідчених «оргів», яких я знав і з якими познайомився пізніше, якось взяв та склав невеликий мануал з порадами і застереженнями, щоб людям, котрі задумали провести прозові читання чи музично-поетичний вечір, було легше. Звісно, я не міг звернутись до когось з таким проханням, однак ця думка була просто думкою, надією на те, що може десь, колись, одного разу такий «мануал» раз! — і з’явиться. Ну бувають же щасливі співпадіння?

У результаті поради щодо організації літвечорів зараз пишу я сам. Можливо, у вашому місті теж є хоча б якесь літературне життя і ви якось вирішите зробити щось своє. Якщо так, то надіюсь цей допис допоможе вам і убезпечить від марної трати часу та нервів. Якщо ж ви в літературному житті поціновувач, любитель чи, радше за все, любителька поетів, полюбляєте культурно проводити своє дозвілля чи ви один із тих котів, який обожнює «немедійних» поетів, то вам теж раджу прочитати це до кінця, ну хоча б для того, щоб наприкінці сказати: «Лолкекчебурек. І навіщо ти, афтрар, цим взагалі почав займатись, якщо доводиться мати справу з такою кількістю проблем?», яких під час організації літературного вечора виникає достатньо.

Книгарня Є. Фото - Д. Бухановський

Найголовніша перебуває, здавалось, на поверхні, однак багато хто чомусь її не помічає. Якщо ви задумали організувати літературний захід (та і не тільки літературний), будьте готові, що перший, хто вам заважатиме це робити, так це будете ви самі. Може, є люди, у яких сталева нервова система, колосальна витримка і звичка за замовчуванням сприймати все спокійно, однак більшість з нас, більшою чи меншою мірою, зазнають нервового напруження. Відмови учасників, пошук місця проведення, «авторитетні» поради, тролі в Інтернеті — усе це є таким собі атрибутом процесу під назвою організація літературного вечора, звісно, витримувати який буває складно, особливо, коли ти всього цього не знаєш і починаєш все «з нуля». Я от чудово пам’ятаю свій перший захід у книгарні «Є». У моєму випадку до «стандартного» нервового напруження долучилась власна багата, хай їй грець, фантазія, яка малювала апокаліптичні картини порожньої зали та незадоволених гостей, котрі підводяться та йдуть геть, щось злісно бурмочучи собі під ніс, «діставала» питаннями, як себе тримати перед величезною масою народу (аж 20-30 осіб), що говорити, як поводити. Тоді я зрозумів, що ці всі думки були лише плодом моєї фантазії, адже все йшло добре, про що свідчила активність на зустрічах у соцмережах (дякувати знайомому на прізвисько Вінт, котрий тоді допоміг поширювати літвечір), і якби я тоді про це знав, то робити захід було б комфортніше.

Наступна проблема — суто «інсайдерська», якщо можна так сказати, і полягає вона в тому, що не будь-яке місце підходить саме для вашого заходу. Кілька разів я помилився з вибором місця, що відобразилось на відвідуваності і загальному враженні. Не скажу, що ті місця були погані, просто вони були «заточені» під зовсім інший формат, наприклад, той рок-клуб, у якому ми минулого року (знову-таки з уже згаданим знайомим) мутили поетичні посиденьки, виявився зовсім незнайомим любителям витонченої поезії. Хоча, можливо, хтось із цих любителів був там якось і чудово (і з острахом) пам’ятає усі ті агресивні пики металістів, намальовані на стінах, музику, від якої забиває дух, і знавіснілих чуваків з татухами та пірсінгом у всіх місцях, котрі під час виступу свого гурту несамовито крутять довбешками та штовхають один одного у своєму «моші». Яка може бути поезія в такому місці? Знову-таки, це мені стало зрозуміло уже після того, як там той захід відбувся. Тому, якщо ви задумали зробити літературний вечір, зверніть особливу увагу на місце, у якому все відбуватиметься. Краще обрати щось перевірене та з «ім’ям» (приміром, для мене в Харкові такими місцями є книгарня «Є» та Літературний музей, і це, до речі, не реклама).

Типовий «мош»

Як не дивно, але інколи певні незручності можуть виникати через самих учасників. На жаль, поети — звичайні люди. У багатьох із них купа життєвих, зовсім непоетичних обов’язків: навчання, робота, сім’я з дітьми. Дехто (це вже суто творча особливість) має свої поняття про час. Дехто за годину до початку вечора не може визначитись з «репертуаром» і «що одягнути». Окрім того, є погана традиція не приходити вчасно, бо «все одно вони вчасно не почнуть». Усе це призводить до того, що учасники часто спізнюються. У моїй організаторській практиці було небагато випадків, коли котрийсь із поетів запізнювався чи взагалі не приходив, однак часто буває, що захід починається, коли в залі майже всі стільці зайняті слухачами, однак прийшло лише два з половиною учасника з десяти! Потім вони приходять, але завжди є ризик завершити літвечір набагато раніше, ніж планувалось.

Окрім того, серед учасників, особливо серед тих, яких читає купка знайомих і коти, трапляються не дуже адекватні та чемні люди. Таких, на щастя, незначна меншість, але ці одні, які себе вважають центром світу, приспікуються до дрібниць та просять (з ходу) оголосити їх як «хедлайнерів» вечора, часто завдають багато клопоту. З такими людьми треба вести себе чемно та адекватно, що декому (ну, наприклад, мені) не завжди вдається.

І насамкінець ще одна порада: якщо ви обираєте між прозовим та поетичним формат, надайте перевагу поезії. Як не прикро це визнавати, проза — доволі непублічна штука. Читати та особливо слухати її складно, і лише одиниці вміють гарно та зрозуміло подавати свої оповідання, новели тощо (більше кажучи, власне, і прозаїків, принаймні серед харківського «молодняка», мало, майже немає). Поезія ж ніби створена для того, щоб нею підкоряти серця гостей літературного заходу. Навіть поет, який читає свої «шедеври» з аркушика та тихим голосом, гарно сприймається публікою, ну а якщо це якийсь чувак чи якась чувіха з акторськими задатками, без аркушика і з поглядом в очі — це взагалі щось космічне.

Один із заходів в літмузеї - Нова харківська поезія

Не знаю, чи виникне у вас, читачі, після ознайомлення з цією писаниною пекуче бажання схопитись і бігти шукати поетів та власників клубів, щоб зробити свій літвечір. У будь-якому разі при всіх складнощах організація таких заходів та загалом уся ця творча тусовка — дуже кльова штука. Коли ви маєте якусь власну справу, люди починають ставитись до вас інакше, з повагою. Так, це непросто, але що буває просто? Мабуть, проблеми і потрібні для того, щоб їх долати і йти до своєї мети (тут би треба додати ще щось у стилі пафосних цитатників ВК, але, на жаль, я на жоден з них не підписаний). Витрачені сили дуже скоро повернуться у вигляді нових кльових друзів та певного авторитету, при зустрічі ваші знайомі дякуватимуть за надану можливість прочитати, на ваших зустрічах у соцмережах з’являтимуться схвальні відгуки, після поетичного вечора незнайомі люди і жінки підходитимуть та тиснутимуть руки. Це якщо ваш захід вдався. Якщо ні — очікуйте на косі погляди, сумні зітхання від знайомих, велику купу порад «оце треба було зробити так, а в цьому місці діяти інакше», «зашкварні» емоційні пости. У будь-якому разі черговий фейл може стати причиною для аналізу і намагання зробити надалі краще, а також самоїдства і нервування, куди ж без них.