У невеликій затишній залі, яка більш нагадує старосвітську комору, представлені ілюстрації до книжки «Миші», виконані її автором, Сонею Атлантовою, також експозиція арт-об’єктів пензля одного із персонажів казки, мишки Мусія. Проект є результатом творчої співпраці художника-ілюстратора книжки, а також одного з її персонажі.

Як зазначають організатори виставки на сторінці події у фейсбуку, проект є намаганням відобразити прихований світ мишачого життя, розкрити потаємні глибини світогляду мишей, нюанси їхньої психології,  а також ознайомити з побутом і фольклором цих гризунів. Підкреслюється, що арт-проект не претендує на наукову об’єктивність і повноту, однак є серйозною спробою привернути увагу до неоднозначного і творчого народу українських мишей, презентувати творчість одного з провідних сучасних мишачих художників.

Осмислення буття мишей відбувається не тільки засобами літератури і книжкової графіки, але й живопису та інсталяції. Традиційне мистецтво поєднується з актуальним. Важливо, що  у даному проекті ми бачимо синтез не лишень кількох видів мистецтв, але також поєднання двох точок зору – зверху (людського)  та знизу (мишачого), причому точка зору сірої миші є домінуючою.

Саме миші належить більшість робіт, вони значно переважать твори людини за кількістю (26 проти 9), а також смисловим навантаженням, функція ілюстрацій до книги – допомогти зрозуміти літературний контекст, полотна немовби наводять мости між літературним твором і представленими на виставці арт-об’єктами. Власне тому подальший аналіз варто присвятити мистецьким здобуткам мишки Мусія і його скромній, але такій своєрідній персоні.

Можливо я помиляюсь, але здається, Мусій є чи не першим з українських літературних персонажів, який, залишивши «територію» тексту і немовби розвіртуалізувавшись, вирішив зайнятися образотворчим мистецтвом і за декілька місяців (період для мишачого життя гігантський) створив повноцінний мистецький проект – майже три десятки арт-об’єктів. Мотлох, що за багато років накопичився в коморі однієї із українських хат, був старанно обстежений сірим митцем і обмальований, себто розписаний маленьким художником-монументалістом, адже погодьтесь,  композиції на  денці від праски, дерев’яній ложці для розмішування варення, фрагментах кераміки,  саперній лопатці,  лишень для нас, людей,  можуть вважатися станковими роботами, ба навіть мініатюрами, для миші це велетенські об’єми, що є більшими за самого митця у багато разів і зусиллями мишачої спільноти не можуть транспортуватися…

Не будучи центральним персонажем казки-шкряботушки «Миші», Мусій, однак, зміг, врешті-решт, привернути людську увагу до своєї персони. Можливо, хтось звинуватить його у нарцисизмі, однак, насправді працюючи над циклом творів, художник не думав про визнання у світі людей, сам процес нанесення фарб на поверхню захопив його. Лишень випадковість допомогла його творам побачити світ – у комору, де знаходилась студія, завітала українська художниця Соня Атлантова. Свіжість погляду, образність, своєрідна стилістична манера митця, а також неочікуване поєднання матеріалів, викликало захоплення у гості. Таким чином, дитяча книжка, написана та проілюстрована Сонею, перетворилася на концептуальний мистецький проект.

Відомо, що у мишей, які відвідували мистецьку студію у пошуках їжі, Мусієва творчість спершу викликала неоднозначну реакцію. Епатажність і ексцентричність митця нерідко призводила до конфліктів і навіть до актів вандалізму, що проявлялися у погризенні пензлів, а також деяких мистецьких об’єктів. Однак з часом утворилося стійке коло його шанувальників, яке з кожним роком збільшувалося. Зараз можна говорити про Мусія як про класика сучасного мишачого мистецтва, який перший зі свого племені отримав міжвидове визнання. 

Варто зазначити, що миші-шанувальники, майже не звертаючи увагу на художні особливості Мусієвого живопису, захоплюються самим фактом існування намальованих мишей, у яких вони пізнають не стільки справжніх гризунів, скільки персонажів ще ніким не написаних і не проілюстрованих літературних творів. Вказана мишоцентричність на думку більшості фахівців є головною ознакою Мусієвої творчості. Поряд із мишоцентричністю багатьма дослідниками відзначається також любов художника до наративу. Іноді митець так захоплюється розповіддю, що забуває про ретельну проробку деталей. Саме ця мишоцентрична наративність є причиною домінування жанрового живопису і портрету над пейзажем та натюрмортом.

Наративність ріднить живопис мишеняти Мусія із творчістю українських художників-передвижників другої половини 19ст. і, водночас, із книжковою ілюстрацію. Залежність від книжкової графіки свідчить про те, що окрім мистецьких журналів митець уважно вивчав смакові властивості дитячих книжок та цікавився їхнім оздобленням.

З повним правом Мусія можна назвати поетом мишачого побуту. Із великою любов’ю художник зображує повсякденне життя сірих мишей, поетизуючи його і водночас злегка над ним іронізуючи. Тонка іронія поєднується із легким ліризмом і увагою до внутрішнього світу казкових (і не тільки) мишей. 

Варто уваги, що образи мишей у Мусія далекі від нав’язливої мультяшності, нині популярної серед сучасних мишописців. Художник лишень злегка стилізує мишей, завжди намагаючись відтворити їхні природні риси.

В деяких творах ледь помітний наліт примітивізму. Однак, не дивлячись на це, вражає високий фаховий та художній рівень виконання, що, безперечно, викликає підозру спеціалістів у наявності в мишеняти диплому про закінчення якогось спеціалізованого мистецького закладу. Можливо, тут ми маємо справу з феноменом, вихідцем із народу, що завдяки таланту і працелюбності зміг піднятися до висот професіоналізму.

Доповнені ілюстраціями Соні Атлантової,  арт-об’єкти авторства Мусія можна вважати однією з цікавих спроб вивчити складний лабіринт мишачих стежок, що розходяться урізнобіч від житла-нори по старому захаращеному саду. Маю надію, що блукати цими мишачими стежками буде цікаво, як дітям, так і дорослим. Так само, як і читати казку-шкряботушку «Миші», презентація якої відбудеться 10 травня разом із презентацією проекту.