Заперечення ситуації – пом’якшує падіння, але не здатне змінити, зупинити вже довершений процес. Так хворий смертельною недугою, якби відчайдушно не переконував себе, не заперечував, наявність у його організмі вірусу, він – же від цього нікуди не щезне, а може навіть і гірше призведе, до більш летальних наслідків. Вже починаючи від епохи модернізму у культурі відчутий цей психологічний процес. За Фрейдом, культура є раціонально внормованою, примусовою сукупністю соціальних вимог, заборон і обмежень, що пригнічують інстинктивні поривання індивідів, «культура діє через примус», «культура ґрунтується на відмові від потягів». Нове мистецтво, що по суті закономірно, заперечує старе, розставляє наголоси на справжній природній людині, але робить це все через експериментальні, авторські сприйняття. «Повстання природи в людині і всього, що є в ній темного, рвучкого, імпульсивного – дитини проти дорослого, жінки проти чоловіка, несвідомого проти свідомості, діонісійського проти аполлонічного, насильства проти доброзичливості, Богів так званого життя проти «богів» духу, - це повстання, що спалахнуло відродженням містицизму і народженням психоаналізу, розвитком найрізноманітніших панвіталістичних учень » (Шелер М. Избранные произведения. – М.: Гнозис, 1994. – С. 110-113.). Процес «заперечення» запущено. Шелер розвиває думку, що все це було нічим іншим, як наївністю, намаганням сотворити і поклонятися ще одному, черговому контрідеалу – «органічною, але жахливо односторонньою реакцією на безмежну аскетичну і спіритуалістичну сублімацію попередньої епохи». (Бретон А. Манифест сюрреализма // Писатели Франции о литературе. – М.: Прогресс, 1978. – С. 69.).

Факт «падіння» - неминучий, але поки ми «летимо», транслюємо весь цей процес, весь наш бунт, всі етапи розкладу сприйняття на дрібні кварки справжнього, істини. Як стверджує фронтмен гурту «Акваріум» Борис Гребенщиков: « Дело в том, что культура в мире умирает, практически …. Умерла и разлагается. В то же время она зарождается» (Борис Друбов Беседа с Б. Гребенщиковым). Смерть чогось одного і народження іншого. Почасти здається, що зараз -  перед нами «пологова епоха», ще не дуже видно, що ж народиться. А що ж народилося тоді на зламі тектонічних плит двох століть, двох світобудов. Джаз? Ще одне «не»? На цей раз антонім до академічної музики. Справді, якщо розмітити загальні характеристики обох стилів музики по два боки, то побачимо велику кількість «не», протилежностей. Але джаз у цьому випадку не є лише музикою, джаз – це прояв природного, не імітованого, імпровізованого. Так як Луї Армстронг губить текст і доспівує пісню скетом, інтуїтивними звуками та словами, що виражають справжність, тим, що – поза «договором», поза словесними прописаними кодами,  або у 60-і рр. тромбоніст Рей Коніфф збирає вокально-інструментальний оркестр. Чоловіча і жіноча частина хору імітували звучання труб і тромбонів. Так змішалися голоси людей та музичних інструментів даючи нове прочитання, і звісно ж нове кардинально інше розуміння уже існуючих музичних творів, «живе виконання» у його першому значенні. Джаз –це перший виток свободи, перший протест усталеним формам, те, що існувало до рок культури, до голоснішої форми вираження протесту. Як найкраще з поетичних форм, що здатне виразити цей стан є поезія так-званого «розбитого покоління», бітників, що вибудовують систему своїх «не», не гребуючи здобутками сюрреалістів, виходячи з тріади «краса-любов-бунт». Бунт – імпровізований, автоматичний, Андре Бретон прокламує, звернення до «автоматизму в усіх його вимірах, і ні до чого іншого», адже автоматичне «думка-говоріння», «думка-письмо» - це не деградація думки-субстанції в її вербалізації, але «розмова-думка», «оформлена-думка», що дозволяє уникнути умовної банальності літературного дискурсу, водночас надаючи декларований Бретоном спонтанності й довільності організованого характеру. Спонтанне письмо – так його вже називають бітники, Джек Керуак, зокрема, у період «три тижні» пише найважливіший у його творчості роман «В дорозі» користуючись цим різновидом, проявом письма, і у повній мірі трансплантує його у свій доробок. Як він вважав, найкраща фраза, найвдаліша фраза – перша фраза. Це джаз у проявах вільного виконання, імпровізації. Проти чого висувають свої «не», свої захисні реакції «заперечення»? Якщо узагальнити поетичні доробки бітників, то ми бачитимемо нарізку натуралізму. Короткометражні картини з життя, «Сад земних насолод» Ієроніма Босха якщо хочете. Але варто зазначити, що ліричний герой оспіваний в такій поезії, прирівнюється до «Стороннього», та не зовсім екзистенційний, сторонній Камю, а як невмілий мазок на картині з ідеальною композицією, :

«Войду молча в спальню и лягу между
     женихом и невестой,
эти тела, павшие с небес, вытянулись, ожидая,
     обнаженные и беспокойные,
     руки прикрывают глаза в темноте,
зароюсь лицом в их плечи и груди, вдыхая запах кожи,
поглажу и поцелую шею и губы, и вот уже зад
     открыт, чтобы его познали,
ноги подняты и согнуты, чтобы принять, петушок
     в темноте, возбужденный, томящийся и нападающий,
горящий от дырки до головы,
тела сцепившиеся, содрогающиеся, голые,
     горячие губы и ягодицы,
     вжатые друг в друга »

(А. Гинзберг. Любовное стихотворение на тему Уитмена) 

Також бітники достатньо експлуатують сюрреалістичне поціновування образів. Образи створені поєднанням найвіддаленіших понять, уявлень, ідей. Так, Бретон говорить: « Можливе зближення будь-яких слів без винятку. Поетична цінність такого зближення тим більша, чим більш воно довільне і неприпустиме на перший погляд ». Таке поєднання двох чужорідних, віддалених означників може утворити метафору з ознаками оксиморону. Адже, на думку Лакана, для виникнення поетичної іскри, щоб поезія відбулася, образи означуваного мають бути максимально чужорідні одне одному:

«на земле бактерия кокк

бацилловыми устами Джерси феникол битоикс

бесконечная и разнообразная

и целью ее является все обширное населе ­ – - – -

бесконечно

рак операции рентген

щество набирает очки

треть сыновей будут принесены в жертву »

(Уильям Берроуз) 

Бітники шукають сенс у безглузді. Їх «абсолютний бунт» дорівнює бунту проти знакової системи та знаковості культури в цілому. Звідси жорсткокітсь і насильство:« Там, снаружи, ожидает зима...
поторопись со своим тайным стихом,
старый сортирный поэт »

(Блейк Рид. Хайку)     

Попри свою відкритість «біт поезія» – ізольована поезія, як вже було сказано вище, герой – сторонній, автор – сторонній, це особливий клуб, як інтелектуальний клуб у романі Джека Лондона «Мартін Іден». Ти приходиш в картинну галерею вперше, намагаєшся осягнути побачене, і не завжди повертаєшся знову, вдруге, втретє, і т.д.   Щодо України, щодо її «модерністичної», «експериментальної», «протестної», «бунтівної поезії» то якраз 21 століття відкрило всі закриті двері та коридори, і дало можливість для висловлення своїх «не». Українська література – попри її глибокі корені та яскраву образність, не йде шляхом, скажімо, японської самобутньої літератури, вона більше схожа на дівчину, що біжить, добігає до поїзда, який вже поїхав, у неї вже нема шансу його догнати, але вона все ж продовжує бігти. Всіма силами заперечуючи цей факт. Тому деякі літературні процеси приходять з запізненням, вони втілюються в нові реалії, але все ж зберігаючи первинні ознаки. Поезію «захисних реакцій» демонструє нам Іздрик. Він стверджує, що його вірші є результатом прочитаного, побаченого мистецького матеріалу. В той же час вони демонструють ознаки експериментальної, інтелектуальної поезії з елементами бунту проти усталених норм, мають присмак сюрреалістичних текстів, демонструють природність:    

«Осінь асексуальна як ангела меркель
осінь – сонна сієста на відблиску дня
сонце міряє рівно свої міліметри
серце тче сейсмограму сусіднього "я"  

був би я самурай – сеппука була б неуникна
була б ти "жінка в червоному" – впав би сюжет
осінь завжди починається з замкнутих вікон
бо береженого берег – і той – береже

матриця осені – сіть материнських інстинктів
бабине літо окрилило тисяч зо сто кілометрів
літо по ходу ніхто так іще і не вимкнув
та відлітають у вирій ангели ангели меркель»
(Іздрик)