Музей Шевченка представляє велику персональну виставку Олександра Дубовика – легендарного шістдесятника та одного з найяскравіших сучасних художників України.  В експозиції буде представлено близько 50 живописних полотен та графічних творів, створених в часовому діапазоні від 1965 року до наших днів.

Ця виставка – більше ніж просто ретроспектива. Далеко не всім авторам вдається сьогодні лишатися актуальними, зберігати власний впізнаваний стиль та міцну смислову основу, й, водночас, гостро рефлексувати на настрої теперішнього непростого часу. В цьому сенсі Дубовик виявився тим, хто не просто зумів тонко відчути нерв нещодавніх напружених подій, але – передбачив їх.  Своєрідним лейтмотивом виставки став написаний в 1988 році текст, який увійде в експозицію на рівні з картинами. Розпочинається він такими рядками:

Кортежи! Кортежи! Кортежи!

Всеобщая мобилизация в Новый век!

Ночной приказ о мобилизации!

Зарезаны нежные образы!

Робота з текстом, прозою та поезією – важливий напрямок творчості Олександра Дубовика, що певним чином віддзеркалює його практику живописця. В 2012 році художник презентував книгу «Слова». До неї увійшли всі написані ним за 40 років тексти: від хрестоматійних теоретичних трактатів «Палімпсести» та «Мій катехізис» до жартівливого «Повного Словника Інтелігентного Художника (ПСИХ)». Ці літературні та теоретичні студії складають невід’ємну частину його особистості, так само, як і серйозні багаторічні заняття філософією – від китайского Дао до провідних європейських мислителів ХХ сторіччя. В одному з інтерв’ю Дубовик зазначив так: «Філософія – це допінгом для думки. Можливість поглянути на речі з несподіваного боку. Світ завдяки їй стає іншим,  з плаского перетворюється на об´ємний. Це – література, яка тебе збуджує, вириваючи з буденності».

В живописі Олександр Дубовик сконструював свою неповторну мову, яку розвивав ще з 1960-х років, коли подібні формальні пошуки офіційно засуджувалися та вимушено існували в підпіллі, формуючи майбутній «золотий фонд» українського андеграунду. Полотна Дубовика лише на перший погляд можна віднести до абстрактних. Насправді ж в основі його картин лежить складна система візуальних кодів, «розшифрувати» які – непросте інтелектуальне завдання для уважного та вдумливого глядача. Дубовик належить до тих майстрів, індивідуальна авторська лінія якого не може бути вписаною в рамки вже існуючих художній течій. Його мистецтво – складний комплекс перехресних посилань та символів, багатовимірний простір, прихований за поверхнею полотна. Сам Дубовик іронічно називає себе «постпостмодерністом».

***

Олександр Дубовик народився 1931 року в Києві, в родині українського поета М. Т. Дубовика, репресованого в 1941 році. В 1948–50 р. навчався в Київській художній школі, а в 1951–1957 – в Київському державному художньому інституті (нині – Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури) у професорів Г. Тітова, С. Григор´єва та М. Хмелька. З 1959 по 1962 р. викладав в Київському художньому училищі, в 1962-1965 рр. навчався в аспірантурі Академії мистецтв СРСР, на експериментальному курсі Сергія Григор´єва, майстерні якого розташовувалися в сьогодні вже культовій будівлі на Сошенка, 33.  З 1958 р. Дубовик є членом Спілки художників. З 2009 – почесний академік Академії мистецтва України. брав участь в декількох сотнях персональних та групових виставках в Україні та за кордоном. До особливих проектів Дубовика відносяться вітражі в Ново-Апостольській церкві в Києві (1995 р.) та розписи в каплиці в місті Бер-лез-Альп поблизу Ніцци (1999 р.). твори художника зберігаються, зокрема, в Zimmerly Art Museum (Нью-Джерсі, США), колекції Deutsche Bank (Німеччина), Українському інституті сучасного мистецтва (Чікаго, США),  Національному художньому музеї України (Київ), Третяковські галереї (Москва), Руському музеї (Санкт-Петербург, Росія).