Re: цензії

Учасниками акції стали письменники з різних місць України: Алла Миколаєнко, Єлизавета Стрий, Сергій Пантюк, Юрій Пероганич, Тетяна Череп-Пероганич (Київ), Василь Кузан (Закарпаття), Євген Баран, Олександр Букатюк, Роман Лябига, Тетяна П’янкова, Василь Тулай (Івано-Франківськ), Олександр Косенко (Кіровоград), Олександр Пушко (Полтава), а також діти письменників.

Письменницька мандрівка почалася із творчої зустрічі з читачами у Яремчі напередодні головної події. 24 серпня приємно схвильовані письменники під керівництвом незмінного провідника – поета Романа Киселюка рушили у путь, довжиною в 4,8 км. Мандрівників зустрів дощ та сильний вітер, тож маршрут був нелегким. Одяг та взуття наскрізь промокли.

Подолавши більшу частину перешкод, всі письменники дійшли до Говерлянки (близько 1800 м). Схили гори були залиті густим туманом, а пронизливий вітер не давав можливості йти далі. Тож долати відстань, що залишилась, було досить небезпечно. Здавалось, що письменники зупиняться і почнуть читання, не дійшовши до вершини.

Але, найбільш стійкі та витривалі, під авантюрні заклики поета Сергія Пантюка, вирішили, що не можуть бути так близько від мети, не досягнувши її. Завдяки Романові Киселюку письменники пішли найбільш оптимальним маршрутом і, нарешті, дісталися заповітної Говерли. Було приємно спостерігати, що людей прийшло чимало і, на висоті 2061 м, почалось читання Високої поезії Незалежності. В команді, що досягла самої вершини були: Євген Баран, Олександр Букатюк, Роман Киселюк, Олександр Косенко, Василь Кузан, Сергій Пантюк, Юрій Пероганич, Єлизавета Стрий та Василь Тулай. Вони перемогли самі себе і, попри всякі негаразди, зійшли на найвищу точку в Україні, взявши з собою лише декілька своїх книжок.

Зворотній шлях переможців був у рази приємнішим, але набагато складніше було не послизнутися. Зупинялися біля малинників та заростей чорниць, радісно посміхалися та фотографувалися.

До підніжжя гори дісталися аж ввечері. Грілися глінтвейном та розповідали про свої враження. Нижче наводимо думки Василя Кузана та Олександра Косенка.

Василь Кузан:

«Ми все-таки піднялися на Говерлу, покорили вершину духу, найвищу вершину України. Звідти проспівали гімн, прочитали поезії, присвячені Україні та українцям. Отримали величезне задоволення, хоча погода була жахлива. Нас мочив дощ, ми промокли наскрізь, але наші душі не промокли, наші душі, як прапори, піднялися над Говерлою і будуть там майоріти. І ми плануємо кожного року вітати звідти Україну з днем Незалежності. А сьогоднішнє сходження було присвячене єдності й миру в Україні. Чого всім і бажаю. Єдності і миру».

Олександр Косенко:

«Початком усьому сущому є слово. І мабуть в основі всього сущого це слово залишається. Що нас веде уже втретє на Говерлу? Бажання донести це слово до найвищої вершини України, а може, і довести собі щось важливе на цьому світі. Вперше ми пішли туди з думкою про захист рідної мови. Вдруге ми ходили за Європейський вибір України. Цього разу ми піднімалися за мир та єдність. Мабуть, ніщо так не хвилює кожного жителя України, як саме ці дві речі. Мир та єдність. І мені б хотілося, щоб наше слово стало сутністю. Щоб наше прагнення миру і єдності все-таки втілилося. Знаєте, дуже важко було підніматися цього разу, тому що погода ніби спеціально не хотіла, щоб ми туди дістались, але було дивно побачити там багато людей. Ми читали вірші, читали не порожньому просторові, а зацікавленим людям, які знімали відео, записували на диктофони. Це було не те, що приємно, це було як найкраща літературна відзнака. Тому що, коли те, що ти робиш, комусь потрібне, то це найбільша відзнака, яка може бути на світі.

Слава Україні!»