Пропонуємо враження Антіна Мухарського від його перебування на військовій базі АТО.

Вчора були з концертом на передовій. На військовій базі «Луна» під Слов’янськом. Краєвид такий — нескінченні поля і лісосмуги, що тягнуться з-під Самого Ізюму аж до Слов’янська і далі. Теоретично, кожна лісосмуга — підвищена зона небезпеки. По майже порожній трасі їдемо «спокійно» 100-120 километрів на годину. Коли починається «зєльонка» водії намагаються давати максимальний газ. Карабіни, автомати — все в бойовому режимі. «Чуєш, Женю, якщо почнуть стріляти ти розвертайся правим боком на Сашка, і  відпрацьовуємо оборону». Артистам видали бронежилети «про всяк випадок», а випадки бувають різні.... От, приміром під готелем «7 вітрів» три дні тому зняли ворожого снайпера. «Зняли, це як?» - питаємо. «Ну, наші хлопці його виявили і той-во... знешкодили». «Назавжди?». «Ну так!».  Нетривка тиша. За нею чергова польова історія з особливостей місцевого життя.  За деякий час ми в готелі «7 вітрів».  Готель стоїть на кручі з якої відкривається неймовірної краси краєвид на увесь  довколишній лісостеп. Внизу Сіверський Донець. Хазяїн у камуфляжі і бронежилеті гостинно запрошує перекусити та відпочити у «президентському номері». «Ще позавчора тут зупинявся Порошенко, - показує номер із двох просторих кімнат. - Краєвид з вікон найкращий у світі, але штори краще не відкривати бо... самі розумієте... У них зараз нові російські снайперські гвинтівки «Вихлоп» з бронебійними набоями. Луплять на півтора-два кілометри». Милуємося місцевими краєвидами  крізь шпарини. За годину виїзд на базу.

До бази їхати хвилин 15-20. А хтось каже і годину. «Все залежить від ситуації на блок-постах. Якщо спокійно проскочимо швидко. Якщо почнеться обстріл прийдеться трохи почекати. Мобільні телефони краще вимкнути, бо вони можуть давати наводку для мінометників». Вимикаємо мобільні телефони. Блокпости проходимо швидко. Про базу АТО «Луна» багато не розповідаємо, бо то військова таємниця. Живе своїм життям. Відбувається постійна ротація мобільних груп. Неподалік від командного пункту в оточенні бійців стоїть чоловік з мішком на голові. Піймали «сеперата».  «І що з ним будуть робити?». «Зараз певне допитають, а, потім в залежності від ситуації...». «А де сцена?». «А отам у полі».  Дмитро Булатов, за проханням якого ми і приїхали,  веде до сцени крізь поля. «Якби ти знав, як вони чекають на ваш виступ. Як їм важливо зрозуміти, що вони тут не самі, що про них пам’ятають, що про них піклуються. Багато хто в Києві каже: поїхав сюди Булатов за піаром... А вчора коли під самим Слов’янськом під мінометами розвантажували гуманітарку... Оце був піар! Я би усіх цих журналюг диванних сюди б хоча б на пару годин завіз на перевиховання. У Києві навіть сотої долі не розуміють наскільки тут все серйозно. Війна. Реальна війна! Груз 200, груз 300 майже щодня. Так що хлопцям ваш виступ як ковток повітря!». Дорогою вітаємося та фотографуємося з бійцями, що чатують біля вогневих гнізд  та важкої бронетехніки. «Будете на концерті?». «Та де там... Охороняти вас будемо». Перед сценою вже декілька сотень людей. На диво є дівчата та жінки в вишиванках, якісь люди у цивільному, але в більшості своїй солдати із зброєю в руках. Як раз після концерту багато хто заступає на нічну варту, коли і починають виповзати із своїх засідок «сепарати», наближаючись до блокпостів на відстань мінометного чи гранатометного пострілу. «Так Порошенко ж оголосив про припинення вогню. Хіба з ними не домовилися?». «А нема з ким домовлятися.., -  трохи осторонь йде колишній офіцер-афганець, що нас супроводжує. -  У тому то ж і справа! Навіть в Афгані ми могли з духами домовитися про тимчасове припинення вогню. І всі його дотримувалися. А це — бандити! Реальні бандити! Без честі без совісті, без правил...».  Сцена — невеликий дерев’яний поміст за яким на КАМАЗі розтягнуто великий український прапор. Вітаємося з керівництвом. Спершу виступає Булатов, за ним Зорян Шкіряк, потім губернатор. Супроводжуючий  нам обережно каже: «Ви  сховайтеся за КАМАЗ, бо тут прострілюється». А й дійсно довкруж імпровізованої сцени трохи  осторонь бачимо ще декілька вантажівок, які собою перекривають частину далеких лісосмуг. Перша пісня не зовсім вдається, бо  радіомікрофон періодично вимикається. «Ну от, хотів як краще,  а вийшло як завжди, - вибачається звукотехнік, встановлюючи на стійці шнуровий мікрофон. - Тут довкруж  купа різного обладнання, що глушить сигнал. Вибачайте, війна». Далі все котиться як треба. Нам починають підспівувати, аплодувати. Трохи праворуч намічається ціла група справжніх фанів, що напам’ять знають усі пісні.  На половині  виступу, саме на словах з пісні «Гаспада малороси», там де йдеться, про те що незабаром усій прокремлівській сволочі в Україні настане рішучий пи...дець, повз сцену пролітає гвинтокрил, помахавщи нам бортами. В залі овація! За ним з’являються ще три  гвинтокрили, що пролітають  прямо над сценою, заходячи на посадку. Поки машини сідають поруч прямо на поле, влаштовуємо імпровізовану фотосесію та роздаємо диски. Під’їжджають бензовози. Гвинтокрили заправляються і приймають на борти вантаж. Пілоти,  скориставшись нагодою,  приєднуються до слухачів. «А пісня про «Путін х..ло» буде сьогодні?» - питається один з них. «Так  у нас нема такої пісні». «Ну ви ж там співаєте пішли на х...».  «А так то ми співаємо про  російських шовіністів». «Та яка різниця...то буде?». Ми з Іваном (гітаристом-бандуристом акомпаніатором) перезираємося. Він  ствердно киває головою. Мовляв, не готували, але можна. Продовжуємо концерт і переходимо до «Суворої українізації». Майже наприкінці всі разом співаємо пісню «на спецзамовлення». Хлопці щасливі. Слава Україні! Героям Слава!

Під час концерту над обрієм постає високий стовп диму. З боку Слов’янську чути вибухи. Там триває чергова сутичка цієї неоголошеної війни. Гвинтокрили здіймаються у повітря, бійці повертаються на базу і міняють тих, хто тільки-но повернувся з вогневих позицій. «Ну як там?». «Стріляють суки, а ми тільки огризаємося...». «Поранені є?». У відповідь боєць міцно стискає зуби,  закусює губу і відвертає голову убік.

P.S Ввечері, повернувшись до Харкова ми сиділи за довгим столом із хлопцями супроводу, серед яких був дядя Толя бойовий офіцер-афганець віком трохи за 50. Я задав йому питання, яке більшість моїх співвітчизників задають собі і усім хто, бодай трохи може зарадити відповіддю на нього: «Коли це все закінчиться?». Відповідь дяді Толі наводжу майже без купюр. «Я так думаю, до зими не закінчать. А, навіть, якщо закінчать, то все одно то там, то там буде тліти і спалахувати. Взимку тут настане реальна гуманітарна катастрофа. Опалення і електрики не буде. Труби порозриває від холоду. Путіну не вигідно, щоб у нас все закінчилося миром. По-перше йому треба постійно відволікати увагу від окупації Криму. Зміщати, так би мовити інформаційні акценти.  По-друге, тримати у страху кримчан і усю Росію, щоб вони терпіли усі його «виході» і затягування гаєк під приводом «аби не було війни». Ну, а по-третє, у Януковича теж ще повно грошей і він буде множити «сепаратів» як тарганів. Тому швидкого закінчення війни не буде. Це точно. Нам би не погано було б звернутися до досвіду якось там Мосаду, і точково винищити сепаратистських керманичей, а ще багато буде залежати від Порошенка. Чи зможе він впливати на ситуацію і робити реальні кроки: де треба нажати, де треба відпустити! Але ж найгірше вже трапилося! Путін, аби зберегти свій трон,  розв’язав проти нас війну. Це вперше в сучасній історії слов’яни воюють проти слов’ян. Через свої амбіції, цей  карлик на довгі роки і десятиліття посварив наші народи. І не буде йому за це прощення! Горіти йому у пеклі!  Це я від обох наших народів кажу! Я ж за національністю росіянин, а за душею українець. І куди мені тепер подітися? Путін, сука,  щоб ти здох!»

Київ. 23 червня 2014 р.