Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
Головна\Події\Культура

Події

25.08.2013|19:25|Буквоїд

«Зал очікування птахів та людей» у Чернігові

30 серпня на Арт-майдані Зеленої Сцени (Алея Героїв) проходитиме виставка робіт Лесі Синиченко «Зал очікування птахів та людей».

3 вересня о 17.00 «Зал очікування птахів та людей» відкриється в Чернігівському обласному художньому музеї ім. Григорія Галагана (вул. Горького 6).

Очікування знайоме кожному. Воно як хиткий місток між минулим та майбутнім. Балансування між тим, що було і тим, що, ймовірно, буде. Або не буде.

Це пастка сподівань.

Втім, очікування завжди пов’язано з вірою. Тому інколи примара передчуття замінює зміст. Ми забуваємо що і на кого чекали.

Втрачений час загострює відчуження. І починає здаватися, що лише очікування виправдовує безглуздість існування. Лише в ньому сенс.

Водночас множина елементарних подій наштовхують на думку, що безглуздо саме чекання.

«Зал очікування птахів та людей» — спроба сфокусуватись на моменті просторово-часового переходу з одного стану в інший.

Леся Синиченко — художник, редактор книжкового порталу «Буквоїд». 

Працювала редактором, журналістом в різних українських виданнях. Серед яких «Новые Черниговские ведомости» (1995-1996), «Правда України» (1997-2000), «Без цензури» (2003-2007), «Коммерсант Украины» (2007-008), «Політика і Культура України» (2008-2009), «Слово Просвіти» (2010). Співробітничала з журналами «Український тиждень», «Жила», «Cultura» (Киргизстан).

У 1994 закінчила художню школу.

У 2001 році — Національний університет імені Т. Г. Шевченка, Інститут журналістики. Оповідання та вірші друкувалися в періодиці.

Дипломант конкурсу «Нові імена України» (Образотворче мистецтво).

Персональні виставки проходили в Чернігові, Києві та Москві.

Оформила кілька поетичних книжок. Брала участь у численних колективних виставках і проектах.

Учасниця фестивалю візуальної поезії в Ростові-на-Дону «Poeza 347» (2012).

Роботи знаходяться у приватних колекціях в Україні, Росії, Німеччині, Великої Британії, Японії.

 Автор про себе:

«Пам´ятаю, як мама завжди, коли сідала писати якісь натюрморти, ставила поряд маленький мольберт для мене. У п’ять років я вже заявила, що буду художником, як мама і журналістом, як тато. У шість — відбулась моя перша персональна виставка — це були ілюстрації до міфів Давньої Греції.

Кожне літо відпочивала у бабусі на Іссик-Кулі. Вважаю, що саме Тянь-Шань і Чернігів, переплетіння гір та давньої архітектури найбільше вплинули на формування мого художнього сприйняття світу».



Додаткові матеріали

27.06.2012|11:38|Події
Леся Синиченко. Люди. Птахи. Янголи
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери