«Звісно, шкода розлучатися з книжками, що стали вже рідними, але я подумав, що деякими речами людина не може володіти одноосібно, треба, щоб вони були доступні багатьом», — Олесь Ільченко перекладає стос книжечок. Найдорожче тут для нього — видання «Царівни» Ольги Кобилянської (харківське кооперативне видавництво «Рух», 1927 рік), оскільки це спогад про покійну маму. Є також книги Лесі Українки, Леоніда Глібіва (прізвище вказано згідно з орфографією 1920–х років), Марка Вовчка, видання воєнного періоду творів Івана Франка та Андрія Малишка, ювілейне факсимільне видання 1964 року «Заповіту» Тараса Шевченка у вигляді захалявної книжечки. За цими, тепер уже музейними експонатами, можна вивчати історію книгодрукування в Україні ХХ ст. «Ми бачимо, що видання початку століття мають хорошу якість, — розповідає Олесь Ільченко. — Книга з творами Глібіва надрукована на папері без додавання деревини, тому сторінки тут не такі жовті як у воєнних та повоєнних книжках. Естетика видання витримана навіть в оформленні бокового обрізу: він або позолочений або «під мармур». У мене є книги дореволюційного періоду — вони в ідеальному стані. У Радянському Союзі достойні видання почали з’являтися вже у 1970—80–ті роки». Ще одна особливість видань 20—30–х років — вирізані передмови. Робилося це, якщо автор тексту потрапляв у немилість більшовицької влади: репресована людина зникала фізично навіть у такий спосіб.

Фактично всі великі (та й малі) музейні колекції в Україні починалися й підтримувалися приватними пожертвами. Схоже, зараз якраз час повернутися до цієї практики. Багато державних музеїв, що не мають коштів на поповнення фондів, радо отримують подарунки від митців, з якими співпрацюють, або просто від людей доброї волі. Так, разом із книжками від Ільченка Музей літератури збагатився виданнями від Івана Малковича, Лесі Ворониної, Михайлини Коцюбинської, Миколи Жулинського, Сергія Кальченка, родини літературознавця Володимира Плачинди. Заступник директора музею Раїса Сеннікова каже, що яку б книжку їм не принесли у подарунок — це вже радість, хоча особливу цінність становлять видання періоду репресій та війни. «Це неоціненне багатство, яке поповнило б наш фонд», — заохочує вона потенційних жертводавців.

Інформація: Україна Молода