І це насправді дуже погано, передусім для вас самих. Можете забути про омріяну «склянку води», яку дитина мала би подати в старості.

А ще це дуже погано для самої дитини, адже, коли подорослішає, вона не зможе сформувати правильних і продуктивних стосунків із суспільством і навряд чи буде щаслива у власно створеній родині. А ще її діти (а ваші внуки!) страждатимуть від егоїзму батька чи матері…

Тому, якщо ще не все втрачено, і ви лише почали помічати «перші квіточки» егоїзму малюка, давайте зупинимося глибше на цій темі та розберемося, як усе це можна виправити.

Дитячий егоїзм – коли усе починається?

0-1 рік.

Одразу заспокоїмо – коли ваше немовля репетує і проситься на руки – це не егоїзм. Це звичайні інстинкти виживання. Ну бо як ще дитина, яка не вміє говорити і ходити, може звернути на себе увагу? А увага їй ой як потрібна! І полягає вона не в банальному «нагодувати» і «покласти спати»! Малюк життєво потребує ЕМОЦІЙНОГО КОНТАКТУ з батьками!

Психологи і педіатри давно довели, що діти, яких не брали на руки, виростають хворими і нещасними людьми. Приміром, у сиротинці немовля плаче-плаче, просить-просить, аби мама взяла його на руки, а мами – немає. Уже через тиждень-другий дитина зневірюється, розуміє, що всі її спроби – марні. І замовкає. І це не може не відобразитися на формуванні її психіки, психоемоційному та навіть фізичному здоров’ї. 

1-3 роки.

Ні, ще ні)

У цьому віці дитина лише починає «виокремлювати» себе у повноцінну особистість, пізнавати світ та «приміряти» його до своїх потреб. Зазвичай малюк у 2-3 роки надто рухливий, йому все цікаво, його життя – суцільна гра і фантазії та він, звісно, приносить у дім чимало проблем своєю «буйністю». Регіт, плачі, навіть дитячі істерики, суперечки з однолітками в пісочниці – це все матиме місце. Але, повторюємо, ЦЕ ЩЕ НЕ ЕГОЇЗМ.

3-7 років.

Так, це воно. Почалося. Саме у цей час батькам потрібно  попередити розвиток егоїзму.

Як це зробити?

1. Регулярно наголошувати і пояснювати, що вона живе у соціумі (сім’я, родина, сусіди, друзі у садочку тощо), і кожна людина має власні бажання та інтереси, на які потрібно зважати.

2. Навчити (на власному прикладі!) йти на компроміс, уступати і піклуватися про інших, ставитися до них із розумінням та повагою.

3. Не плутати поняття «егоїст» і «лідер»!

4. Усвідомлювати, що за егоїзмом часто ховаються глибинні дитячі страхи бути недолюбеним і неприйнятим.

Які причини дитячого егоїзму?

Психологи стверджують, що «ноги» в дитячого егоїзму ростуть із сім’ї, із того укладу, який присутній в родині.

І тут є дві крайнощі, які однаково небезпечні:

1. Гіперопіка, намагання зробити з дитини «пуп Землі».

Це дуже небезпечна тактика, адже малюк з народження бачить, що він – найголовніший, а всі інші члени родини – вторинні, та їхня думка й інтереси не враховуються. І з часом ця проекція перейде на весь соціум загалом…

2. Емоційна байдужість батьків, спроби «відкупитися» грошима й подарунками.

Коли батьки самі є егоїстами і їм байдуже до внутрішніх проблем дитини, коли малюк наче поділитися з батьками найсокровеннішим, хоче бути прийнятим, а його відсторонюють: «Не заважай! Я зайнятий! Відчепися», а у вихідні, аби «домовитися» із власним сумлінням, ведуть його в гіпермаркет і купують чергову цяцьку, то, на жаль, це пряма дорога до того, що і дитина виросте егоїстом.

 Вона просто віддзеркалить батьківську поведінку і врешті ображено подумає: «Ну гаразд… Якщо ви так зі мною, то начувайтеся. І грошей побільше давайте, так…»

Поради батькам : як подолати дитячий егоїзм?

1. Зверніть увагу на власну поведінку!

Памֹ’ятайте, що як би ви не виховували малюка на словах, він все-одно повторюватиме ваші вчинки! Тому, коли помічаєте у дитини перші прояви егоїзму, придивіться – а чи ви не такі ж самі?

Якщо батько, повернувшись з роботі, завалюється на диван, а «запарена» мама намагається, попри втому, «обслужити» його: прибирає, готує вечерю тощо, то скоро місце на сусідньому дивані займе і дитина…

Працюйте разом і відпочивайте разом! Перебирайте на себе обов’язки одне одного, допомагайте і підтримуйте!

2. Заохочуйте дитину робити добрі справи!

Починайте з простого: покажіть, що робити добро – приємно! Подавайте приклад – допоможіть старенькій сусідці купити продукти, нагодуйте безхатнього кота, допоможіть дідусеві перейти дорогу. Прості, буденні речі, за які ДЯКУЮТЬ – якщо не словами, то внутрішнім теплом (бо кіт навряд чи зможе нанявкати «спасибі»)))

Привчіть малюка допомагати вам у хатніх справах, давайте йому нескладні доручення (полити квіти, наприклад), а потім, коли вазон розцвіте – похваліть: «Це завдяки тобі! Молодець!».

Навчіть дитину ДІЛИТИСЯ ЧИМОСЬ, проявляти турботу, робити благородні вчинки.

3. Заведіть домашнього улюбленця!

Всі діти мріють про песиків і котиків! Та бодай про хом’ячків! Дозвольте дитині втілити цю мрію, та наперед «проговоріть» умови: він і лише він має тепер дбати про домашнього улюбленця: гуляти з ним, годувати, прибирати…

Це чудова «школа життя» для юного егоїста! 

4. Дозвольте дитині бути більш самостійною!

 Не «тисніть» на дитину гіперопікою, не змушуйте відчувати себе безпорадною, коли ви забороняєте робити навіть найелементарніші справи, з якими вона може впоратися і сама. Не стійте «над душею», коли вона малює, чи прибирає у своїй кімнаті, чи робить уроки, не пильнуйте за кожним її кроком, намагаючись «підстрахувати». Дозвольте їй робити власні помилки і виправляти їх! Довіряйте своїй дитині! І тоді, коли «щось піде не так», вона прийде до вас за допомогою!

5. Навіть малюка радіти чужим успіхам.

Часом батьки чинять неправильно, порівнюючи свою дитину з іншими, більш успішними дітьми.

«Ти нездара, досі не застелив ліжко, і отримав двійку з математики, а от син Марії Іванівни ….!!!»

Це – найвірніший шлях до того, що дитина почне комплексувати, відчує себе недостойною і нелюбимою, нічого не вартою. А це, в свою чергу, породжує ЗАЗДРІСТЬ до успіхів інших. І це дуууууже погано!

Отож, і самі звертайте увагу на успіхи інших людей лише у позитивному ключі, щиро радійте, коли комусь щось вдається зробити краще, беріть з нього приклад, і навчіть цього вашого малюка! Це йому ой як знадобиться у майбутньому та зробить з нього гармонійну, щасливу, самодостатню, впевнену у собі людину.

6. Читайте з дитиною «правильні» книги!

Які? Ті, в яких персонажі дбайливо ставляться одне до одного, допомагають, підтримують, чинять благородно. Саме це стане тим зразком, до якого малюк буде тягнутися і приклад якого наслідуватиме. Адже поради і настанови батьків часто  «пролітають повз вуха», тоді як герої книг – це справжні авторитети!

7. Вам потрібна «Пташка Аліса»! 

Адже вона і є тією «правильною» книгою для юних егоїстів!  

Отож, якщо ваша дитина росте егоїстом, вимагає все більше і більше, тупає ногами в магазині і сама не знає, чого ще хоче, якщо у неї завищені вимоги до життя, тоді ви знайшли те, що шукали! Адже головна героїня книжки така ж самісінька!

Що важливо, «Пташка Аліса» –  аж ніяк не менторське повчання типу «так робити не правильно, а так – правильно». Це – казка. Адже до повчань діти зазвичай не прислуховуються, а до казок – навіть дуже прислуховуються!

Отож, жила-була собі дівчинка Аліса – у дорогому великому будинку, із мамою і татом, а ще з купою прислуги – нянею, кухарем, покоївками, шофером, садівником і домоправителькою.  І характер у тієї Аліси був прикрий-преприкрий, аж такий, що мама втекла займатися виключно собою (спортзал-басейн-салон краси та навіть благодійний фонд), тато намагався допізна сидіти на роботі, а бідолашна прислуга аж сивіла від постійних вибриків Аліси. І як же вони втішилися, коли їхня вихованка нарешті пішла до школи… Але тепер додалося клопотів вчителям, так!)

І все би було по-старому, якби одного разу тато не відмовився купувати доньці черговий ляльковий будиночок... Ох, як це розлютило дівчинку!

–      Ти жаднюга! Нечемний! Поганий! – репетувала Аліса у крамниці, аж раптом… батько перетворився на горобця , а сама вона – на ще меншу пташечку!

От біда! Хто це зробив?! А зробив це Всесильний Хмаринковий Дракон, який стежив за рівновагою між добром і злом. Так-так, і такі бувають, хіба ви не знали?

Ой, що почалося, коли Аліса про це дізналася?!

–      Що-о-о?! Це справа ваших лап? Ах ти стара беззуба мордо, зроби все як було, а то як дам тобі! – погрожувала Пташка Аліса, на що Дракон лише розсміявся: «Щоби знову стати дівчинкою, треба зробити десять добрих справ, за які тобі люди подякують». 

І дав часу на це 40 днів. А інакше, сказав, Аліса назавжди залишиться пташкою…

Тут і починається найцікавіше! Чи зможе Аліса змінитися? Чи вдасться їй подолати власний егоїзм і пиху? Чи здатна вона робити добрі справи? А як вона житиме сама, якщо не вміє геть нічогісінько?

Ну, першу добру справу Алісі вдалося зробити дуже швидко – вона побачила, як злодій поцупив із кишені незнайомої жінки гаманець, і тихесенько та непомітно повернула його на місце. Добра справа? Однозначно! Але ж… за неї не подякували! Отже, вона не рахується?

Рахується насправді, адже у Хмаринкового Дракона власна бухгалтерія, і непомітні добрі діла навіть важливіші за ті, які всі бачать! Так-так, а ви хіба не знали?

(Цей момент насправді дуже важливий у вихованні дітей – не чекати миттєвої віддяки за добрі справи, навчитися робити добро непомітно!)

А далі вас чекає захоплива історія про «внутрішню еволюцію» Аліси, яка таки змогла зробити 10 добрих справ, пожертвувати власними інтересами, позбутися егоїзму та нарешті знову стати дівчинкою.

Ба більше – зміни, які відбули у ній, спонукали до того, що її батьки теж переоцінили свої життєві погляди та змінилися настільки, що народили іще двійню, звільнили численну челядь кухарок-виховательок і виховували діток самостійно, даруючи їм свою любов та увагу!

Ось така вона, «Пташка Аліса», яку написала й намалювала тернопільська авторка Наталя Головач. Сподіваємося, що завдяки цій книзі та нашим рекомендаціям ваші діти не виростуть егоїстами і їх чекає довге й щасливе життя у гармонії з родиною та зі світом!