«Казки для Елізи» захоплюють з першої сторінки і новизною, і можливістю віднайти казкове у буденному. Автор майстерно змальовує актуальні життєві ситуації  і  після прочитаного залишається  стан здивування від того, що у світі інформаційних перегонів і кишенькових перепостів у соцмережах (залишу на сторінці і потім прочитаю) казка знайшла відгук і проекцію на особисті почуття і переживання.  

«Казки для Елізи» Олександра Гавроша ведуть, наче за руку у сучасний світ речей, спочатку дивують, збивають з пантелику і викликають емоційний підйом, подив і запитання: «Кому вони призначені?».  Казки -- психологічні, про ідентифікацію емоцій, вміння назвати почуття своїми іменами, можуть зацікавити як дітей, що дорослішають,  так і дорослих , які не забули про свою внутрішню дитину. Збірка є чудовим матеріалом для казкотерапії.

Яскрава палітурка, форзац, де міститься міні-портрет маленької Елізи, якій присвячено переднє слово автора – все продумано до деталей. Ці вихори сонячних кучерів символізують світ Елізи – її наповненість і чуттєвість. Вже з перших рядочків від книги віє довірою і щирістю. Бо Еліза справжня – має стани сум’яття, невизначеності, невпевненості, бажання і прагнення. Кожна казка на початку містить коротку теплу інформацію про дивовижну Елізу,  якій Автор присвячує книгу.

Казки різниться героями: тут закохуються люди, речі, тварини і навіть рослини.

Наприклад, «Перший сніг» - це казка-символ першого кохання, про сприймання перших почуттів як гри («От зараз… Хто перший біля мене пройде, того я покохаю… і буду любити його самовіддано й ніжно, якщо мій обранець не знатиме про це…»), про перше розчарування в коханні і особливостях його сприйняття («…перший сніг – білий, гарний і … холодний…»).

Чимало казкових історій про долю творчої людини -- «Шапка», «Опале листя», «Пташка на ім’я Цунамі» . Чим є кохання  для митця? У «Шапці» закоханий поет шукає себе у світі звичних людей – губить себе і знаходить, як і свою шапку, яка все-таки «…відпливає від нього» і поет розуміє нарешті, що «це не кепка відпливає від нього, а його неприкаяна доля».

 Натомість кумедний «Рибокотик» -- історія про трансформацію, вміння зрозуміти стан іншого, коли світ кардинально змінює напрям, про народження і призначення. «Навіть коти мають свою місію… просто це велика таємниця. Особливо для котів!». Риба і Котик – це символи полювання і втечі, швидкості і руху, перетікання життя у різні фази.

 «Квітучий гай» -- алегорична історія із життя квітки і метелика. Казкова ейфорія про скороминущість цвітіння, зовсім юну пурпурову квітку і жовтого метелика, який пізнав уже життя, бо ж «як-не-як скоро вже осінь…», про те, що краса «існує для того, аби обдаровувати нею цілий світ».

Цікавими трансформаційними казками є «Закоханий Лось» і «Чорі». Скажімо, в історії про Лося стани змінюються від періоду закоханості, заглиблення у свої почуття, невпевненості й розгубленості до хоробрості і взаємності. Кохання зображене як цвітіння, як те, що відбувається само собою, неконтрольовано, незалежно від місця і часу…

  «Казки для Елізи»  психологічно-екологічні, недирективні, бо мають не так повчальний  характер, як проективний – лишають широкий простір для роздумів про власні, дотичні ситуації і переживання. Проблеми постають у символічній формі і тим самим налаштовують читача на стан казковості, коли складнощі життя вже не є такими страхітливими, а скоріше – простими і доступними для вирішення. У цьому їх смак та ефект присутності.

Часто, як дітям, так і дорослим буває непросто поділитися з іншими своїми почуттями і переживаннями. Казки Олександра Гавроша дають свободу, повертають до дитячої безпосередності і знімають маску соціальної бажаності, роблять нас справжніми.

Символіка і легкість мови, побудови сюжетів, діалогів і роздумів розкривають спектр емоцій, налаштовують на позитив, зачудовують і роблять цей світ казковішим…

У «Казках для Елізи» незвичний погляд на казки: дорослий, осмислений і глибинний. Кожен у ній знайде себе, впізнає власне переживання і згадає щось глибинне і трепетне.