Українським читачам автор відомий кіноповістю «Наші Котики. Бліндаж», написаною у співавторстві з Володимиром Тихим. У нових текстах Валерія немає зайвих слів чи деталей, він лаконічний і конкретний. Від сільських нотаток і прогулянки берегами Ікви письменник переносить читача до Авдіївки, з Одеси — до хутора Обирок, від безнадії і втоми — до віри. Книжка складається з трьох контрастних розділів, в яких простежуються зміни внутрішні і зовнішні. Художнє оформлення — у виконанні Богдани Давидюк.

У книжці записано переломні моменти життя, настроєвий діапазон і географічний простір текстів дуже широкий. Від побутових тем, заробітчанства автор переходить до війни, згодом тривожні відчуття витісняє розуміння цінності кожної миті, виявляється, можна бути вдячним і щасливим попри все. Різні теми й сюжети у збірці «Я бачив його живим, мертвим і знову живим» об’єднує справжність; письменник не ховається за метафорами, лаконічно і точно описує дійсність.

Валерій Пузік розповідає: «Чисто технічно, якщо по датах, книга писалась чотири роки. На початку це були окремі історії і вони були не пов’язані між собою. Все змінилося після написання оповідання «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», яке дало назву книзі. Саме тоді весь механізм зарухався, і все почало складатися в єдино, ніби деталі конструктора. Персонажі, які переходили з однієї історії в іншу, стали об’єднувати цикли. У книзі їх три, і вони, як мені здається, контрастують між собою. Перший цикл – «Хроніки Ікви», другий – «ПТСР», третій – «Позамежжя». Останній виконує об’єднуючу функцію для всіх історій. Всі три цикли не виокремленні, а тісно переплітаються між собою, і, хочеться вірити, межа між ними стирається».

«Ідея книги з’явилася в одеському тролейбусі №9, коли серед людей я побачив хлопця, дуже схожого на свого мертвого друга. Він загинув, за три дні до свого шістнадцятиріччя, у 2004 році», — додає автор. 

Валерій Пузік зумів описати життя у всіх його проявах. Завдяки деталізації на читача чекає ефект присутності і дійсність, яка не завжди комфортна. Його оповідання — це емоції і спогади про дитинство, війну, рідні місця, фіксація часу і людей, що минають чи вже минули. Книжка з’явиться на полицях книгарень наприкінці листопада.

Валерій Пузік — український художник, письменник, режисер. За освітою художник-дизайнер. Працював журналістом. У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС). Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем». Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка. Автор книжок «Бездомні пси», «Моноліт», у співавторстві написано книгу «Наші Котики. Бліндаж» та збірку поезій «Там, де вдома». Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.