Подаємо текст повністю:

«Шарварок навколо приїзду до Львова Ліни Костенко вкотре підтвердив енергетично потужну і креатину роль Слова. Вкотре довів, що література – цариця людських почуттів. Не важить – позитивних чи негативних. Головне – потужних. Без почуттів нема великих учинків. Ліна Василівна відмовилася приїхати до Львова. Це адекватно і красиво. Суть навіть не у чорноротстві Кучерявого та Кота (до речі, вперше почула ці прізвища) чи у ницому заробітчанстві Стригуна. Суть у тому, що ця Жінка завжди робить тільки те, що відчуває та хоче. Вона межово вільна і незалежна. Коли герметична, коли зранена, коли колюча і романтична. Тому така магічно притягальна.

Мимоволі проводжу паралелі між поетом та прозаїком Шевченком і поеткою та прозаїком Ліною Костенко. Хіба відносна слабкість у прозовому втіленні своїх талантів хоч якось применшує роль цих геніїв як Божих знаків цілющої енергії нашої мови? Люди потребують їхнього Слова не просто як спраглий води, а як хворий – комплексу духовних вітамінів. Тому і переповнені зали. Шевченка також зустрічали аншлагами у Москві та Петербурзі… Хіба свої гоголі скавчали від власної слабодухости та банальної заздрости. Ріка часу це все змиє. Зостануться найвищі цінності їхньої оголеної правди, одягнутої у слова-перли. Їх обох варто перечитувати хоча б з огляду на їхню спресовану афористичність та неземну метафорику: "Як ти думаєш, чому українці ніяк не можуть ідентифікувати себе як націю, навіть уже у власній державі?" "А чайка, яку зварили в каші, може себе ідентифікувати з собою?".

І не важить, чи дотримано канонів роману, повісти чи ще якоїсь літературознавчої відносности. Річ у духовій поставі тих двох геніїв, розведених у часі, але сфокусованих у моменті неймовірної спраги на спілкування з ними. Зізнаюся, що я б принципово не йшла на живу зустріч із Відункою магми нашого слова. Таїнство і містика завжди самотні. ВОНА також має право на екзистенційну самотність та витишення, а надто коли для цього є кволий привід. Поетка у гніві не менш прекрасна як у любові.

Натомість ще більше людей візьметься за читання цього літопису зраненого початку тисячоліття, психології типового приречено-зневіреного слабосилого чоловіка, зашарпано-знервованої, але не зовсім дурної жінки… Це побільшувальне дзеркало більшости українців, що, на жаль, перестали бути месниками, а хіба кров´ять морально-тілесними ранами. Ця хроніка не творить поля для героїзму, однак вона волає, аби ми стали гордими та гідними: "Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи".

Ю. Іллєнко зоставив нам містичні слова про свою посестру: "…а Ліна Василівна Костенко най собі блукає Зоною в пошуках втраченого раю скільки їй заманеться. Проте Вона напише Велику Книгу. Вона – еманація Христа за Його тимчасової відсутности на Землі. Коли Христос прийде знову, Ліна Василівна передасть Йому свої повноваження". Вони – це велике покоління духовних криголамів – понад часом.

Візьмімо до рук ЇЇ книжки – і втишмося, і не гризімо нашого все одно неповторного Львова. Він ні до чого. А Ліна Костенко понад усім.

Ірина Фаріон»

Як вже повідомляв «Буквоїд», Ліна Костенко перервала свій всеукраїнський тур Україною.

Про своє рішення Ліна Костенко сповістила 9 лютого Іванові Малковичу, директорові видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». 

Каталізатором такого рішення письменниці начебто стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру.