Утім, не завжди так наочно, яскраво, переконливо — незалежно від того, чи це феміністичний роман, а чи містичний трилер – романтика буденного життя перемагає смерть і дарує нам незабутні хвилини захопливого читання. Наразі мова про новий роман Юлії Чернінької «Спадок на кістках».

Тож перед нами твір, в якому поєднане наше сьогодення і темні сторінки «червоного» терору 1940-х років у Західній Україні. І це не лише увічнення пам´яті про трагедію, що сталася на соляній шахті у Добромилі, де було масове поховання закатованих і розстріляних радянською владою «ворогів народу». «Усе зараз робили поспіхом, — нагадують нам у романі.  - Німці наступали. Евакуювати в´язнів не було ні часу, ні бажання. Це були ідеологічні вороги, що потенційно створювали небезпеку для режиму. І неважливо, жінки це, літні люди чи навіть діти, яких виховали в ненависті до Москви. Питання в доцільності ліквідації ворога ніколи не було актуальним. Указ про розвантаження тюрем видав сам нарком Меркулов».

Тож насамперед «Спадок на кістках» Юлії Чернінької — це твір, в якому згадана чорна пам´ять нерозривно пов´язана зі «світлим майбуттям» пізнішого режиму, в якому майже всі герої роману цілком комфортно прижилися в якості його слуг, і лише магічна картина львівського художника Рональда Свенціцького, яка пережила всі ці роки, і нині буде продана на аукціоні, нагадує про народну трагедію.

Маючи назву «Кінець світу», згадана картина вона завжди мала вплив на всі наступні покоління глядачів. «Триптих зображав безліч задертих облич із благально піднятими догори руками. Усі люди мали однаково нажаханий вираз обличчя. Здавалося, переданий художником нічим не прихований жах заволодівав спостерігачем. У животі починало спазмувати, у горлі пересихало. Усі лиця на полотні були між собою схожими й кардинально різними одночасно».

Юлія Чернінька. Спадок на кістках. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2024

Ігор Бондар-Терещенко