Відомий український журналіст та ведучий Андрій Куликов розповідає Читомо про 5 прочитаних книжок, які стали для нього знаковими та вплинули на його життя. Сьогодні говоримо про книжки Всеволода Нестайка, Йозефа Лада, Володимира Кисельова, Івана Білика, Роберта Шеклі та Лариси Копань.Час на читання

Ну, звідки. Є метро, є різноманітні інші поїздки, є якісь півгодини вдома. Вони можуть бути і вдень, і ввечері, й інколи навіть вранці.

Про вибір книжок

Цей список складався впродовж життя. Приблизно з 10 років. Часу було багато, щоб обрати ці книжки. І з дитинства так склалося, що я цікавився українською літературою як такою, що найближча до моїх життєвих обставин.

Я і зараз приблизно половину книжок читаю у паперовому форматі, а половину на телефоні.

Вони розташовані в порядку прочитання та значення в житті.

«Пригоди Робінзона Кукурузо», Всеволод Нестайко

Саме ця повість, а не трилогія «Тореадори з Васюківки». Тому що вона, по-перше, була першою з трилогії, яку я прочитав. По-друге, тому що третя частина занадто заідеологізована. А друга хоч і хороша, але в ній вже знайомі персонажі. Це було приємно — знову читати про Павлушу і Яву, але вони не стали саме відкриттям.

Кілька разів перечитував після того, як подорослішав. Ну це зрозуміло, адже в дитинстві я не міг би сказати, що третя частина занадто заідеологізована. То вже враження старшого мене. Ці пригоди радше показували, що де б українські діти не жили — чи в селі, чи в місті — вони великою мірою однакові. І це було дуже приємно.

«Бубачек і Водяник», Йозеф Лада

Абсолютно варто зайнятися перевиданням. Я й Іванові Малковичу колись казав, що потрібно зайнятися перевиданням Лади. Обов’язково. Знову ж таки, оце життя іншого народу дуже подібне до українських реалій, але разом з тим й відрізняється. Я думаю, що це дуже хороша книжка для дитячого віку. Там дуже гарні ілюстрації, окрім всього іншого. Лада сам їх і малював. І там є певна сатира для вже дорослішого віку. Здавалося б казочки, казочки, а там є багато дорослого. Може навіть більше дорослого, ніж в Робінзоні Кукурузо.

«Веселий Роман», Володимир Кисельов

Рідкісний на той час приклад української міської прози. От українська проза була великою мірою така сільська. І писали її здебільшого вихідці з села, але от українського, причому не виробничого, міського роману було дуже мало на той час.

Запам’яталося дуже багато. Наприклад, там є елемент того, як українці, або деякі з них, відмовлялися від прізвища, від національності. Це дуже важливий аспект.

Це доросла книжка, насправді, вона набагато доросліша половини нинішніх дорослих книжок. Там підняті інтелектуальні, частково філософські питання. Мені запам’яталася така фраза, яку один із персонажів постійно повторював: «З піднесенням зустріли трудящі. Це так брало на кпини».

«Меч Арея», Іван Білик

Вона теж великою мірою така юнацька, пригодницька. Прочитав у 10 класі. Головною там була саме післямова. Не пам’ятаю, як саме точно вона називалася. Але щось там про поборювання дому. Сам роман теж цікавий, звичайно. Але головне було там, в тій післямові, де було написано, що нібито і нібелунги могли походити з Великого Лугу, і українці розселялися далеко ширше, ніж заведено вважати. І Києву набагато більше років, ніж заведено вважати.

«Обмін розумів», Роберт Шеклі

От мені дуже шкода, що Шеклі у нас дуже мало перекладений. Я читав англійською мовою. Ну як завжди, Шеклі парадоксальний, Шеклі дуже гуморний, Шеклі ставить питання людського сумління і миру, але не миру з самим собою. І головне, що він ставить питання спотвореного світу. А оскільки ми працюємо в журналістиці, або в літературі, ну і в театрі теж, то питання створення спотвореної реальності досі залишаться актуальним. Я постійно його рекомендую журналістам.

«Пульсари», Лариса Копань

Як на мене, я дуже багато читав наукової фантастики, і я вважаю, що «Пульсари» був одним із перших україномовних романів, який відійшов від канону пригодницької, викривальної, технічної або технологічної фантастики. Там пані Лариса підняла питання філософські, питання людського духу і того, як ми живемо в сучасному світі. Все це вона зробила за допомогою прийомів фантастики. Таке траплялося в українській фантастиці, от Савченко Володимир, але він писав російською. А україномовний такий роман мені тоді трапився вперше.

«Століття Якова», Володимир Лис

Для мене «Століття Якова» зрозуміле навіть за назвою. Це схоже на Габрієля Гарсію Маркеса. В українській літературі є багато схожого на Маркеса. Химерна проза, існувала у нас ще тоді, коли ми не дуже добре знали оцю химерну фантастичну прозу латиноамериканських авторів. Я думаю, що розвивалися вони паралельно. Це «Осінь патріарха»… Що там ще у Маркеса є. Але я певен, що Лис самостійно це виробив. Я припускаю, що він читав Маркеса, але це не є наслідування, це наше, українське. А от екранізацію я не дивився.

Котра надихала найбільше

Кожна з них надихала. Воно не траплялося одномоментно. Я вам скажу так – коли я прочитав «Веселий Роман», то я почав читати Леоніда Кисельова, про якого я доти знав лише вірш «Все на свете  – только песня на украинском языке». І через цей роман я прийшов до більшого поцінування української поезії. В тому числі й україномовної.

Андрій Куликов (27 вересня 1957, Київ) — журналіст, редактор, радіоведучий, телеведучий, медіа-експерт, медіа-тренер. Закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальностями «фахівець з міжнародних відносин; референт-перекладач англійської мови». Голова правління та ведучий Громадського радіо.