Re: цензії

Сьогодні він – оператор корекції траєкторій польотів космічних кораблів Центру керування польотами NASA. Як можна так кардинально змінити все? «Підземці» вдалося поспілкуватися з Доржем Бату, дізнатися про перипетії на його шляху до NASA, процес зародження та реалізації ідеї «Франчески», а також те, чому знання про космос необхідні кожному.

Анна Єремченко, Підземка

— Андрію, як українському журналістові, спеціалістові з історії Китаю, вдалося досягти таких висот і стати оператором корекції траєкторій польотів космічних кораблів?

— Насправді, я б не назвав це такими вже й «висотами», однак, шлях був зовсім не з романтичних, а радше хаотичним. Мій журналістський потяг зійшов із рейок у 2013-му році, коли я звільнився з «Голосу Америки» й вирішив піти у вільне плавання. Поки власного корабля ще не було, я вирішив «для підтримання штанів» влаштуватися на роботу. Так я потрапив у лабораторію на підприємство, де виробляли та випробовували високотехнологічні деталі й вузли, зокрема для космічних апаратів. Почав я звичайним лаборантом, але робота виявилась до біса цікавою! Крім того, був чудовий колектив, тож я захотів більшого.

Мою ініціативу підтримали, тож я став поступово вчитись і змінювати профіль. За два роки я доріс практично до інженерної посади інспектора-випробувальника. Я б так і продовжував працювати, але ми з сім’єю вирішили переїхати до іншого штату, тому мені довелося шукати іншу роботу. Я звернувся до спеціальної рекрутингової агенції, котра спеціалізується на авіакосмічній галузі. Переглянувши мій попередній досвід та досягнення, вони переписали моє резюме, викинувши звідти всі згадки про журналістику. Так я став суто технічним спеціалістом. Власне, завдяки цьому мною й зацікавилось моє теперішнє керівництво. А потім усе знову: навчання, тести й робота. Тож ніякої хрещеної феї з чарівною паличкою не було.

— У чому ж полягає Ваша діяльність у NASA? Чи працювали Ви з іншими аерокосмічними «гігантами»?

— Зараз я займаюся корекцією траєкторій та орієнтацій космічних апаратів. Грубо кажучи, ми слідкуємо за тим, аби космічні апарати літали як треба й не збивались із заданого курсу. Якщо якась «овечка» все ж таки губиться та починає тривожно бекати, ми обережно повертаємо її на місце. Словом, я займаюся тим, чим займались мої предки, монголи, тільки в космосі.

За мої п’ять років у авіакосмічній сфері я вже встиг попрацювати практично з усіма найбільшими гравцями на цьому ринку: зі SpaceX, Blue Origin, Lockheed Martin, Virgin Galactic, SNC, Orbital ATK і навіть з легендарною Area 51.

— То чому саме аерокосмічна сфера?

— Якщо чесно, то це звичайна випадковість. У дитинстві я мріяв стати біологом і вивчати комах.

— Що запам’яталося Вам найбільше під час роботи в NASA?

— Запам’яталось, як ми вперше з Франческою після старту ракетоносія самостійно переводили один із сателітів із геоперехідної на геостаціонарну траєкторію. У штаб-квартирі місії у Вашингтоні нам плескали. Ми тоді плакали.

— Незважаючи на всі складності займаної посади, ви не полишаєте письменництва. Розкажіть трохи про Ваших героїв та ідею створення книги. Чи дізнається читач із Вашого твору про будні працівника NASA?

— Насправді, ідеї створити книгу в мене не було. Усе вийшло само собою. Я розпочав писати коротенькі оповідання на Facebook для своїх друзів, але потім зі здивуванням побачив, що їх читає купа народу. Дружба з перекладачем і редактором Олексою Негребецьким, який теж читав мої оповідання, фактично вирішила долю книжки. Я почав збирати свої нариси в один текст. Трохи пізніше «Видавництво Старого Лева» звернуло увагу на «Франческу».

Микола Шейко та Мар’яна Савка побачили у цих оповіданнях потенціал. Поступово склався дуже душевний редакційний колектив: редакторка Оксана Антонів, дизайнер Дмитро Подолянчук, ілюстратор Сашко Ком’яхов, який свого часу ілюстрував культову «Історію Українського Війська», та багато інших чудових спеціалістів. До речі, з наших переписок цілком могла би скластись іще одна книжка.

Щодо власне історії «Франчески», то всі герої мають реальні прототипи. Звісно, що імена й прізвища довелося змінити. Проте характер і зовнішність я описував максимально точно. У книжці є деякі технічні замальовки, пов’язані з NASA, але історія все ж таки про людей, стосунки, дружбу, взаємоповагу, емігрантську долю, ЛГБТ, інклюзію. Про клопа Джорджіо, пса Фітцпатріка, котрий вибіг на злітно-посадкову смугу військового летовища, про розбите скло та птахів, які звили гніздо в мотогондолі військового літака.

— Чи відносите Ви «Франческу» до якогось конкретного жанру?

— Якби існував жанр «книга, написана на клавіатурі смартфону в туалетах та на підвіконнях під час перерв та обідів», то моя «Франческа» цілком би до нього пасувала.

— Наостанок, скажіть, нащо людству досліджувати такий далекий та холодний космос?

— Космосом варто займатись принаймні через те, що ці дослідження можуть допомогти зрозуміти процеси, які відбуваються на нашій планеті та врятувати її. Це вже не кажучи про дослідження «глибокого космосу». Більше того, аби цікавитись космосом, не обов’язково бути пов’язаним із ним науково чи професійно. Достатньо бути землянином.