На першому, за яким працює генеральний директор Микола Шейко, лежать ноутбук і акуратно складені папери.

На другому — папери і книжки розміщені вже більш хаотично, до того ж, їх урізноманітнюють дитячі іграшки і квіти на підвіконні.

"Із творчого безладу народжуються творчі речі", — жартує власниця столу, головна редакторка видавництва Мар’яна Савка.

В іншому кутку кімнати стоїть дитячий візочок — у ньому в обід спить Северин, якому рік і два місяці.

Чотири роки тому Мар’яна і Микола стали бізнес-партнерами, а за рік — одружилися. Звідтоді львівське "Видавництво Старого Лева", яке до цього спеціалізувалося насамперед на дитячих книжках, перетворилось на одного із головних гравців на вітчизняному ринку.

У цій історії успіху зійшлися всі компоненти: і правильна стратегія, підлаштована під особливості нинішньої економіки, і ретельно підібраний колектив, а ще — добрий смак і вміння ризикувати.

Та все ж головна особливість "Видавництва Старого Лева" полягає у тому, що це — сімейний бізнес. І не лише тому, що його очолюють чоловік і дружина, а й завдяки тим родинним цінностям, важливість яких ви відчуваєте, потрапивши в офіс "старлевів" і взявши до рук їхні книжки.

ЖИТТЯ В РЕЖИМІ ВЛАСНОЇ СПРАВИ

В останні роки "Видавництво Старого Лева" почало розростатися, і рік тому їм довелося переїхати до більшого офісу. 

Крім книжок у кожній кімнаті, впадає у вічі затишний куточок зі столиком і канапою, де можна посидіти з дітьми, обираючи необхідні видання.

Чи не в кожній кімнаті знайдете й Северинові іграшки — у нього є традиція щоранку заходити до всіх працівників вітатися.

"Северин ще в такому віці, що, доки він не засне і його не забере няня, з ним доводиться бавитися, повзати по підлозі, — розповідає Мар’яна Савка під час екскурсії офісом "старлевів". — Це роблять усі, хто до нас приходить. Я знаю, що в багатьох колективах не прийнято говорити про дітей. Але наш офіс дуже child-friendly".

Робоче і родинне поєдналися у "Видавництві Старого Лева" ще на початку його заснування. 2002 року Мар’яна Савка та її перший чоловік Юрій Чопик (натоді обоє — працівники газети "Поступ") наважилися розпочати власну справу.

Цікаво, що перше їхнє видання було не дитяче, а кулінарне. Свого часу для газети Мар’яна робила інтерв’ю із Дарією Цвєк, чиї рецепти видавці-початківці й вирішили зібрати в книжку. Хоча назвати її суто кулінарною складно — це ілюстроване видання для дітей, до якого, крім рецептів, увійшли розповіді про родинні традиції, віршики, ігри й забави.

Цей особливий настрій книжки визначив і напрямок, в якому вирішило розвиватися молоде видавництво.

"Ми з Юрієм дуже любили дитячу літературу і розуміли, що це дійсно цікавий продукт, — каже Савка. — А ще ми боялися огрому дорослого сегмента, не знали, за що там смикати. Тому вирішили, що це буде дитяче видавництво. Зрештою, під нього я почала писати дитячі вірші. У нас часто так потім траплялося: коли чогось бракувало на ринку, нам доводилося це робити самим".

Новостворене видавництво видавало кілька книжок на рік: Мар’яна креативила і редагувала, Юрій відповідав за фінансові питання. Видавничим офісом у ті перші роки була їхня однокімнатна квартира.

"Зранку потрібно було швидко схоплюватися, бо ти розумів, що зараз почнеться робочий день і прийдуть твої півтора працівника, — згадує з усмішкою Мар’яна. — Звісно, дуже багато виникало складнощів із тим форматом життя. В якийсь момент я зрозуміла, що видавництво настільки в мені проросло, що я вже реально не можу розмежовувати дім і роботу. Це, очевидно, мусило вплинути і на моє особисте життя. З чого я роблю висновок, що одружилася я зі "Старим Левом", який і визначив мою долю" (сміється).

Перші сім років справа Мар’яни і Юрія розвивалася, зі слів Савки, повільно й розважливо. Видавництво закріпилося у ніші дитячих книжок, їхньою візитівкою стали якісні переклади класики (Туве Янссон, Міхаеля Енде, Джеремі Стронґа), книжки-картонки для найменших і збірки віршів для дітей.

"Це був хороший період, але в іншому ритмі — від книжки до книжки, — аналізує Савка. — В якийсь момент ми зрозуміли, що зайшли в глухий кут, бо будь-який бізнес потребує оперативного прийняття рішень. На додачу — наша повільність збіглася із кризою 2009 року. Ми були в такій ситуації, коли нам довелося навіть звільнити наших працівників".

Нині Мар’яна вже може озиратися назад і з мудрістю говорити, що будь-яка криза є не завершенням, а початком нового — і в житті, і в бізнесі. Й ось тоді вперше проявилася унікальна на українському книжковому ринку риса "старлевів": поглянувши на свою справу як бізнес, Мар’яна з Юрієм почали шукати інвестора, яким став львівський холдинг емоцій "!Fest".

Насправді ж переламним в їхній історії виявився 2012 рік: тоді видавництво отримало своє перше міжнародне визнання ("Казка про Старого Лева" Мар’яни Савки з ілюстраціями Володимира Штанка потрапила до світового каталогу The White Ravens) і — після рішення Юрія Чопика залишити бізнес — нового генерального директора.

ТАНДЕМ ЛОГІКИ Й ІНТУЇЦІЇ

За рік до доленосного знайомства з Мар’яною Савкою Микола Шейко жодним чином не перетинався із книжками. Він працював журналістом, а згодом — медіаменеджером у "Галицьких контрактах", "Бліц-інформі" та журналі "Тиждень".

Із книжковим середовищем Шейко вперше зіткнувся 2011 року — тоді він потрапив на Форум видавців у Львові. "Я побачив надзвичайно живе, цікаве товариство, — згадує свої враження Шейко, — але, поглянувши на нього з позиції менеджменту, я подумав: "Як вони взагалі у цьому виживають, коли все не стикується?"

А вже за рік на тому ж Форумі Мар’яна запропонувала Миколі очолити "Видавництво Старого Лева".

"Я добре себе почуваю із творчими завданнями, але гірше — з усім, що стосується фінансів чи якихось управлінських речей. Мені було дуже потрібне якесь сильне крило, відповідальна людина, якій я могла б довіряти", — пояснює своє рішення Савка.

Коли я запитую їх про той перший рік співпраці, Микола і Мар’яна в один голос говорять, що це було дуже непросто.

"Уявіть двох дорослих людей, двох лідерів, і кожен зі своїм баченням. Ми обоє надзвичайно вперті люди", — каже Мар’яна.

"Обоє намагалися наполягти на своєму, відстояти свою думку. Бувало, що хтось ішов з наради, гримнувши дверима, а хтось і зі сльозами", — згадує вже Микола, тепер з усмішкою.

Врешті, за той перший рік їм вдалося досягнути того, про що давно мріяла Мар’яна, — чіткого поділу обов’язків.

"Раніше у видавництві його не було, і мені цього дуже не вистачало, — каже Савка. — Мені бракувало захисту, відчуття, що не я останньою ставлю крапку у прийнятті рішень. Сьогодні я можу сказати, що це класно і так буде добре, але мені важливо почути Миколину згоду. Тепер я знаю, що, якщо я зроблю дурницю, він мене завжди прикриє".

Їхній тандем можна вважати класичною історією креативною бізнесу, який поєднав інтуїцію Мар’яни і логіку Миколи. Головною цариною Савки у видавництві лишилися всі творчі питання — від ідеї книжки до її остаточного втілення.

"У тій ролі, яку відіграє Мар’яна у видавництві, є щось таке, чого не може замінити ніхто, — каже Микола. — Я завжди повторюю, що це щось, що є тільки на кінчиках пальців цієї жінки. Вона могла прийти вже на завершену книжку, сказати — змініть одну букву, колір, шрифт чи тло — і книжка ставала абсолютно іншою".

Натомість Микола Шейко зосередився на практичних аспектах — логістиці, продажах і фінансах.

Поглянувши на видавництво із прагматичної позиції менеджера, він оцінив його як надзвичайно обережне. "Старлеви" ніколи не витрачали більше, ніж заробляли. В офісі працювало 10 працівників, які виготовляли 18 книжок на рік.

"Видавництво все робило правильно, але йому бракувало елементарного бізнесового нахабства. Треба було приймати швидкі рішення і впевненіше говорити, що ми робимо хороші книжки", — згадує Микола Шейко.

Врешті, він відкинув обережність і зробив кілька радикальних кроків. Насамперед увів посаду заступника головного редактора, щоби всі виробничі процеси не зупинялися на Мар’яні, створив відділ маркетингу і зв’язків із громадськістю, відкрив другий офіс у Києві й найголовніше — почав вибудовувати бізнесову модель.

"Видавництво — це такий самий бізнес, як і будь-який інший, — наголошує Микола Шейко. — На відміну від медійного ринку, книжковий взагалі не облікований. Він не має ні досліджень, ні аналітики. Довелося дуже швидко зрозуміти, чого бракує цьому ринку. Далі я зіткнувся з тим, що, якщо ти хочеш продавати своїх книжок більше, ти маєш запропонувати партнерові кращу пропозицію".

З позиції бізнесу бути лише дитячим видавництвом виявилося невигідно. Щоби запропонувати ринку ширший і цікавіший асортимент, Шейко вирішив видавати дорослу літературу.

"Я би сама на це не ніколи наважилася", — зізнається Мар’яна.

Сьогодні видавництво закріпилося відразу в кількох нішах. Окрім дитячих книжок, які досі лишаються їхнім головним напрямком, у них з’явилися серії сучасної української поезії й прози, переклади зарубіжної літератури, нон-фікшн, кулінарні видання, книги для батьків і, звісно ж, найуспішніший видавничий проект — розмальовки-антистрес, які допомогли "старлевам" пережити кризовий для української гривні 2015 рік.

Збільшення пропозиції викликало й більший попит: окрім книгарень, видання "старлевів" з’явилися в нових для українського книжкового ринку місцях — на заправках, у кав’ярнях і супермаркетах.

За цей час зріс і колектив видавництва — з київським офісом нині тут працює 40 людей, зокрема (ще одна рідкість для українського книжкового ринку), з’явився менеджер із закордонних прав.

Міжнародна історія "старлевів" починається 2013 року. Тоді молоді дизайнери Романа Романишин та Андрій Лесів прийшли у видавництво з ідеєю артбуку "Зірки і макові зернятка". Книжка була абсолютно нестандартною для українського ринку, але Микола з Мар’яною ризикнули її видати й надіслати на конкурс у Болонью.

"Коли ця книжка ввійшла у п’ятірку Bologna Ragazzi Award, її захотіло видати французьке видавництво. І вже їхній директор нас із дуже багатьма познайомив або почав робити нам ексклюзивні пропозиції. На міжнародному ринку найважливішою є правильно вибудувана комунікація", — розповідає про їхній міжнародний старт Савка.

Права на "Зірки…" придбали також видавці з Південної Кореї, Аргентини, Китаю, Словенії і Латвії. Міжнародний успіх наступного проекту "Аґрафки" і "ВСЛ" "Війна, що змінила Рондо" сприяв тому, що за кордоном зацікавилися й іншими "старлевівськими" виданнями, зокрема, "Хто зробить сніг" Тараса і Мар’яни Прохаськів вийшли корейською і латвійською, а "Фелікс Австрія" Софії Андрухович на початку цього року — німецькою.

2015-го ми їздили на виставки у Болонью, Варшаву та Франкфурт, але цього року вирішили бути ще нахабнішими, — ділиться планами Микола Шейко. — Ми знову побували у Болоньї, додалися Вільнюс, Лондон, і маємо намір подивитися на нові ринки — Шарджу і Пекін".

РОДИННИЙ КЛУБ

Про правильність та успішність стратегії, яку обрав Микола Шейко, промовисто свідчать цифри: якщо 2013 року "старлеви" видали 45 книжок, то вже 2015-го — 95. Минулий рік був найдинамічнішим і за прожами: 16 видань "перетнули" 10-тисячний наклад.

На нинішній рік видавництво запланувало 120 новинок, хоча Мар’яна обережно додає, що в їхньому портфелі 165 позицій і від усіх важко відмовитися.

Окрім презентованих на "Книжковому Арсеналі" нових серій "Школа мудрих батьків", "Напиши мені книжку" та циклу видань Стівена Гокінґа, у "старлевів" серйозні перекладацькі плани, представлені іменами Кадзуо Ішіґуро, Паоло Джордано, Матіаса Енара, Халеда Хоссейні, Арундаті Рой, Салмана Рушді тощо.

Також цього року львівсько-київська географія видавництва розшириться за рахунок ще одного офісу — в Харкові або Дніпропетровську.

Швидкість, з якою розвивається "Видавництво Старого Лева", та їхні амбітні плани настільки вражають, що складно не запитати, чи не бракує їм конкуренції на вітчизняному книжковому ринку.

Микола з Мар’яною заперечують: "Ми ще не відносимо себе до найбільших гравців. Книжковий ринок в Україні ожив, особливо ринок іноземних прав. Якщо ще рік тому було затишшя, то сьогодні є кілька гравців, які висмикують права на закордонні видання один з-поперед одного. Ми вже дуже часто щось не встигаємо".

Мар’яна зізнається, що такі швидкі темпи розвитку її іноді лякають, і вона замислюється, чи не час їм пригальмувати.

"Мене засмучує ситуація, коли я не можу прочитати кожну книжку, — каже Савка. —Важливо не втратити емоційний градус усередині колективу, щоб наша робота не стала конвеєром і кожен із працівників устигав порадіти кожній книжці. У нас ще є цей драйв, який дуже хочеться зберегти".

"Пригальмовувати — це палка з двома кінцями, — заперечує Микола. — Якщо не зростати, ти випадаєш з обойми. Багато досвідчених гравців на нашому книжковому ринку не хочуть змінювати модель свого бізнесу, бо він завжди їм приносив прибуток. Я ж п’ять років тому робив такі самі книжки, чому я повинен міняти щось? Але моделі потрібно змінювати постійно".

Бажання змінюватися спонукає "старлевів" розвиватися не лише у книжковому полі. Рік тому в центрі Львова з’явилася перша книгарня "Видавництва Старого Лева". Планувалося, що вона пропрацює лише кілька днів, але її успішність сприяла тому, що видавці почали шукати місце для постійного магазину і думати про наступні книгарні в інших українських містах.

Мар’яна мріє, що "старлевівські" магазини стануть справжніми родинними клубами, які поєднають і книгарню, і ресторан, і центр для розвитку та навчання.

"Найбільше наше надбання — це не книжки, а люди, — пояснює актуальність такого книжкового простору Мар’яна. — Навколо видавництва творяться різні середовища — письменників, ілюстраторів, майстрів. Їм усім потрібен якийсь об’єднавчий центр, що би допомагав реалізувати всі їхні ідеї".

Зупинятися у мріях не дозволяє Миколі з Мар’яною і їхній син Северин.

"Ми розуміємо, що йому скоро потрібно буде йти в садочок, потім у школу, тому швидше за все ми будемо партнерами і в якомусь освітньому проекті. Маємо вже пропозиції із приводу одного садочка й освітнього центру", — ділиться планами Микола. 

У них узагалі так багато ідей і планів, аж мимоволі думаєш, що головна причина успішності їхнього бізнесу в оцьому поєднанні енергій двох людей, яких пов’язує не лише спільне бачення власної справи, а й родина.

"У нас у сім’ї тепер є проблема, хто головніший, — жартує Микола. — Так виходить, що за посадою я вищий за Мар’яну і можу їй вказувати, що робити. Але при цьому вона — власник видавництва, тому може мене звільнити. Ось така система стримувань".

"Але це така система, — додає Мар’яна, — що один без одного ми не обійдемось".

Текст публікується в партнерстві з Дитячим форумом видавців у Львові.

Тетяна Терен