
Re: цензії
- 06.04.2025|Валентина СеменякЧитаю «Фрактали» і… приміряю до себе
- 05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ«Ненаситність» Віткація
- 30.03.2025|Ігор ЧорнийЛікарі й шарлатани
- 26.03.2025|Віталій КвіткаПісня завдовжки у чотири сотні сторінок
- 11.03.2025|Марина Куркач, літературна блогерка, м. КременчукЖінкам потрібна любов
- 05.03.2025|Тетяна Белімова"Називай мене Клас Баєр": книга, що вражає психологізмом та відвертістю
- 05.03.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськСтефаник у художньому слові Оксани Тебешевської
- 22.02.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУЗоряний "Торф"
- 18.02.2025|Світлана Бреславська, Івано-ФранківськПро Віткація і не тільки. Слово перекладача
- 15.02.2025|Ігор ПавлюкХудожні листи Євгенії Юрченко з війни у Всесвіт
Видавничі новинки
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
Літературний дайджест
«Чоловіки, жінки і діти»: від справжнього не втекти
Юлія Мусаковська. Чоловіки, жінки ідіти. —Видавництво Старого Лева, 2015. —128 с.
Такі вірші пишуться в силу людської потреби пізнання самого себе, утвердження в своїх бажаннях і можливостях.
Найперше, що цікавить тих, хто гортає цю красиву й затишну, як дім, книжку, — чому назви розділів саме такі: «Глина», «Залізо» й «Вогонь»? Юлія Мусаковська каже, що це спроба реконструювати, відтворити те, від чого все пішло. Відчути свій зв’язок із началами, власну спроможність і повносправність — прородна потреба людини в часи хаосу, коли «розпадається зв’язок» усього з усім. Маріанна Кіяновська у передмові пише: «…Субстанції? А може, «події»? Чи «доподії»? — бо м’яка глина, розплавлене залізо є не більше ніж матеріалом в руках творця».
Парадоксально, та чи не першим гукає до нас із пра-часів глибокий і темний страх, адже він давній, як світ. Проте саме він колись забезпечив нам виживання. Страх у одному з віршів книжки — один із найсильніших у жінок — за власну дитину: «дитина боїться, а що ти їй можеш дати // крім власного — більшого і темнішого — страху».
Водночас і чоловікам страшно — бути першим: «ступати вперше по голому, по живому». Хоча це те, без чого чоловік не може.
Тоді як сучасна культура пропонує незручні, болісні відчуття й емоції ігнорувати, в книжці «Чоловіки, жінки і діти» є, окрім страху, непевність, сумнів, розгубленість. Та вони проживаються в повній мірі для того, щоби потім можна було відчувати…
…ніжність («чи може ніжність бути руйнівною такою, // щоб висаджувати будинки в повітря, змітати із мап міста?»);
…любов («Стільки багато, що очі стають вогнями, // стільки любові, що захлинаєшся нею»);
…взаємозалежність і розуміння, що ми важить значно більше, ніж я : «ми з тобою — діти єдиного дому»; «А ми ходили колами й не знали, // що то насправді кола по воді»; «ми в цьому місті старому — тонкі, як промені».
При цьому Маріанна Кіяновська пише: «У віршах … — не минуло-майбутнє і не майбутньо-минуле, не оці «ми» й інші «вони»… У конкретно цій поезії — робота з такими рівнями реальності, де все — Є». Час у цих віршах не летить вперед і не стоїть на місці. Він пульсує.
Юлія Мусаковська може грати образами архаїчного минулого, чи ж навпаки, малювати урбаністичне тло: висотки спальних районів, автомобільні сирени, метрополітен. Але крізь рядки сочаться сніги й проростають трави («тріщать будинкові шви і ребра»). Книжка, де є пташки, ангели, приблудні собаки, ікони, Бог, що віщує по радіо, й Діва Марія.
Люди в книжці, як мурахи, несуть свій непосильний тягар, «тримаючись купи», «чоло до чола». Зрештою, інакше ці «птицелюди твариниська ангелоликі людиська» й не вміють. І в цьому сила їх і слабкість водночас: «Ми не такі вже маленькі й недосконалі, // як нам гадалося».
Ілюстрації: Творча майстерня «Аґрафка»
Ілюстрації також є носіями досвідів. Дика жива природа, що вирветься навіть із-під бетону й сталевих прутів. Неминучість виборювання свого права жити, любити («виживати», «розкошувати»), щоб жінки народжували, щоб кохали, щоб усе залишалося таким і надалі.
Це книжка про те, чим живуть чоловіки, жінки і діти. Навіть коли вони самі цього не усвідомлюють: безборонні, взаємозалежні, але не такі слабкі, як здається.
Дар’я Кучеренко
Коментарі
Останні події
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
- 20.03.2025|10:25Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
- 20.03.2025|10:21100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
- 20.03.2025|10:19Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?