Re: цензії
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
- 15.03.2024|Ірина ФотуймаДух єства і слова Богдана Дячишина
- 14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наукРадянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
- 09.03.2024|Тетяна Дігай, ТернопільІнтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Степан Процюк. Наш шлях
Як на канатній дорозі, між світлом і темрявою, між заходом і сходом, між безчестям та героїзмом триває наш страдницький шлях до Ельдорадо.
Тобто до України нашої мрії.
Напевно, ми розпочали ним йти 30 листопада 2013 року. Принаймні, для мене це точка відліку.
Але ми йшли ним і у період Київської Русі. Ним йшли Ярослав Мудрий і Данило Галицький.
Незважаючи на певний анархізм і переродження частини старшини, ним ішла Запорізька Січ, наводячи паралітичний страх на «воріженьків» своїми оселедцями, сережками і часто мужністю без кордонів.
Ним йшли українські будителі і просвітники, хоча іноді не підозрювали про це, будучи глиною у творчих руках Деміурга.
Ним йшли січові стрільці і вояки УПА, замордовані українські митці (тільки письменників і причетних до україномовної літератури було репресовано близько 500 у 30-их — початку 50-рр минулого століття — яка нація витримала би таке?).
Ним йшли дисиденти. Ним йшов Василь Макух (Київ, Хрещатик, 60-ті роки) і Олекса Гірник (Канів, Чернеча гора, 70-ті роки), які, переповнені замежовим розпачем, зважилися на ідеологічні самогубства. Жертвопринесенням власного тіла вони теж освітили мученицьку дорогу до української свободи.
Ним ішли смертники, які вижили, як-от Левко Лук′яненко. (Це про них писав Василь Стус — ”нас горстка, нас малесенька щопта, лише для молитов і сподівання”...).
Їм несть початку і завершення. Без них ніколи не було би Майдану і Небесної Сотні.
Зате тепер на кожному кроці можемо почути, що все пропало, зрадили і продали, Україна помирає – та інші занепадницькі, із незрідка підозріливою методичністю повторювані, мантри. Подібно кричали у Франковому «Мойсеї» Авірон і Датан:
— Наші кози голодні!!!
Але все навпаки. Україна, пробуджена від галюциногенних видив і моторошного летаргічних сновидінь, поволі пробуджується. Пробуджується, але ще відвикла ходити, бідна… Ще бідна — але вже недовго.
Ще триває байдуже та інерційне (а нерідко по-своєму злочинне) ставлення багатьох розумних людей до її мови. Ще вбивають українці українців, як-от вкінці серпня під стінами Верховної Ради. Ще багато розпачу і ненависті. Багато глупоти і триклятих українських лінощів. Ще дуже мало розуміння, що свобода –це не анархія, а особиста відповідальність, яка починається із того, щоб не плюватися «сємечкамі» на міську бруківку.
Але, як писав поет, доки будуть світити «великі небеса великої держави», ми безсмертні. Велич небес як духу неминуче окріпить тіло. Ти ще радісно сміятимешся, Україно, у колі вільних народів із щасливою історією за плечима. Бо не може марно пропасти, щезнути, випаруватися у льодовий холод космічної нескінченності кров, пролита за наш шлях до свободи!
Ти вже починаєш робити перші несміливі кроки на тому єдиному шляху, що прихований поміж багатьма оманливими дорогами.
Називайте мене фанатиком — я непохитно — коли хочете, релігійно — вірю у це. Як писав Франко в алегоричних «Каменярах» — «а далі тисячі таких самих, як я».
Коментарі
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві