Re: цензії
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
- 04.09.2026|Віктор ВербичВолинський контекст української художньої літератури для дітей
- 04.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЙдімо до свого виднокола, мріймо!
- 01.09.2026|Василь КузанВибір оптики
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Степан Процюк. Наш шлях
Як на канатній дорозі, між світлом і темрявою, між заходом і сходом, між безчестям та героїзмом триває наш страдницький шлях до Ельдорадо.
Тобто до України нашої мрії.
Напевно, ми розпочали ним йти 30 листопада 2013 року. Принаймні, для мене це точка відліку.
Але ми йшли ним і у період Київської Русі. Ним йшли Ярослав Мудрий і Данило Галицький.
Незважаючи на певний анархізм і переродження частини старшини, ним ішла Запорізька Січ, наводячи паралітичний страх на «воріженьків» своїми оселедцями, сережками і часто мужністю без кордонів.
Ним йшли українські будителі і просвітники, хоча іноді не підозрювали про це, будучи глиною у творчих руках Деміурга.
Ним йшли січові стрільці і вояки УПА, замордовані українські митці (тільки письменників і причетних до україномовної літератури було репресовано близько 500 у 30-их — початку 50-рр минулого століття — яка нація витримала би таке?).
Ним йшли дисиденти. Ним йшов Василь Макух (Київ, Хрещатик, 60-ті роки) і Олекса Гірник (Канів, Чернеча гора, 70-ті роки), які, переповнені замежовим розпачем, зважилися на ідеологічні самогубства. Жертвопринесенням власного тіла вони теж освітили мученицьку дорогу до української свободи.
Ним ішли смертники, які вижили, як-от Левко Лук′яненко. (Це про них писав Василь Стус — ”нас горстка, нас малесенька щопта, лише для молитов і сподівання”...).
Їм несть початку і завершення. Без них ніколи не було би Майдану і Небесної Сотні.
Зате тепер на кожному кроці можемо почути, що все пропало, зрадили і продали, Україна помирає – та інші занепадницькі, із незрідка підозріливою методичністю повторювані, мантри. Подібно кричали у Франковому «Мойсеї» Авірон і Датан:
— Наші кози голодні!!!
Але все навпаки. Україна, пробуджена від галюциногенних видив і моторошного летаргічних сновидінь, поволі пробуджується. Пробуджується, але ще відвикла ходити, бідна… Ще бідна — але вже недовго.
Ще триває байдуже та інерційне (а нерідко по-своєму злочинне) ставлення багатьох розумних людей до її мови. Ще вбивають українці українців, як-от вкінці серпня під стінами Верховної Ради. Ще багато розпачу і ненависті. Багато глупоти і триклятих українських лінощів. Ще дуже мало розуміння, що свобода –це не анархія, а особиста відповідальність, яка починається із того, щоб не плюватися «сємечкамі» на міську бруківку.
Але, як писав поет, доки будуть світити «великі небеса великої держави», ми безсмертні. Велич небес як духу неминуче окріпить тіло. Ти ще радісно сміятимешся, Україно, у колі вільних народів із щасливою історією за плечима. Бо не може марно пропасти, щезнути, випаруватися у льодовий холод космічної нескінченності кров, пролита за наш шлях до свободи!
Ти вже починаєш робити перші несміливі кроки на тому єдиному шляху, що прихований поміж багатьма оманливими дорогами.
Називайте мене фанатиком — я непохитно — коли хочете, релігійно — вірю у це. Як писав Франко в алегоричних «Каменярах» — «а далі тисячі таких самих, як я».
Коментарі
Останні події
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
- 11.09.2026|19:41«Теплі казки Доброго лісу»: вийшла нова книга про добро
- 11.09.2026|09:28Дебютний роман французького актора Жана Рено вийшов українською
- 09.09.2026|20:36«Лікарня Святого Пантелеймона»: Артур Дронь анонсував вихід фінальної частини воєнної трилогії
- 09.09.2026|20:25Андрій Содомора та Олена Стяжкіна – лауреати Премії імені Василя Стуса-2026
- 09.09.2026|08:549 вересня у Києві відбудеться церемонія вручення Премії імені Василя Стуса
- 08.09.2026|20:30Книги, готелі, опера та гастрономія формують імідж України
