
Re: цензії
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Степан Процюк. Наш шлях
Як на канатній дорозі, між світлом і темрявою, між заходом і сходом, між безчестям та героїзмом триває наш страдницький шлях до Ельдорадо.
Тобто до України нашої мрії.
Напевно, ми розпочали ним йти 30 листопада 2013 року. Принаймні, для мене це точка відліку.
Але ми йшли ним і у період Київської Русі. Ним йшли Ярослав Мудрий і Данило Галицький.
Незважаючи на певний анархізм і переродження частини старшини, ним ішла Запорізька Січ, наводячи паралітичний страх на «воріженьків» своїми оселедцями, сережками і часто мужністю без кордонів.
Ним йшли українські будителі і просвітники, хоча іноді не підозрювали про це, будучи глиною у творчих руках Деміурга.
Ним йшли січові стрільці і вояки УПА, замордовані українські митці (тільки письменників і причетних до україномовної літератури було репресовано близько 500 у 30-их — початку 50-рр минулого століття — яка нація витримала би таке?).
Ним йшли дисиденти. Ним йшов Василь Макух (Київ, Хрещатик, 60-ті роки) і Олекса Гірник (Канів, Чернеча гора, 70-ті роки), які, переповнені замежовим розпачем, зважилися на ідеологічні самогубства. Жертвопринесенням власного тіла вони теж освітили мученицьку дорогу до української свободи.
Ним ішли смертники, які вижили, як-от Левко Лук′яненко. (Це про них писав Василь Стус — ”нас горстка, нас малесенька щопта, лише для молитов і сподівання”...).
Їм несть початку і завершення. Без них ніколи не було би Майдану і Небесної Сотні.
Зате тепер на кожному кроці можемо почути, що все пропало, зрадили і продали, Україна помирає – та інші занепадницькі, із незрідка підозріливою методичністю повторювані, мантри. Подібно кричали у Франковому «Мойсеї» Авірон і Датан:
— Наші кози голодні!!!
Але все навпаки. Україна, пробуджена від галюциногенних видив і моторошного летаргічних сновидінь, поволі пробуджується. Пробуджується, але ще відвикла ходити, бідна… Ще бідна — але вже недовго.
Ще триває байдуже та інерційне (а нерідко по-своєму злочинне) ставлення багатьох розумних людей до її мови. Ще вбивають українці українців, як-от вкінці серпня під стінами Верховної Ради. Ще багато розпачу і ненависті. Багато глупоти і триклятих українських лінощів. Ще дуже мало розуміння, що свобода –це не анархія, а особиста відповідальність, яка починається із того, щоб не плюватися «сємечкамі» на міську бруківку.
Але, як писав поет, доки будуть світити «великі небеса великої держави», ми безсмертні. Велич небес як духу неминуче окріпить тіло. Ти ще радісно сміятимешся, Україно, у колі вільних народів із щасливою історією за плечима. Бо не може марно пропасти, щезнути, випаруватися у льодовий холод космічної нескінченності кров, пролита за наш шлях до свободи!
Ти вже починаєш робити перші несміливі кроки на тому єдиному шляху, що прихований поміж багатьма оманливими дорогами.
Називайте мене фанатиком — я непохитно — коли хочете, релігійно — вірю у це. Як писав Франко в алегоричних «Каменярах» — «а далі тисячі таких самих, як я».
Коментарі
Останні події
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025