Re: цензії

Автор проводить читача за лаштунки партизанської боротьби, детально досліджує побут, умови життя й настрої в партизанських загонах. Аналізує відмінності поміж вояками Армії Крайової, УПА й "червоними", розвінчує пропагандистські міфи про "наших" і "ненаших": УПА не лише воювала під егідою політичної програми ОУН і вбивала поляків, а значною мірою орієнтувалася на одномоментні інтереси мирних селян. Тому прагнула не допустити пограбувань, мародерства, спалення сіл німцями, вивезення остарбайтерів у Рейх, мобілізації в Червону армію чи в робітничі батальйони на Донбас, перешкоджала нав´язуванню колгоспів.

Тоді як радянські партизани підривали потяги і вбивали не завжди цінних в оперативному сенсі загарбників, чим свідомо провокували звірства окупаційного режиму проти українців. Попри те, що багато повстанців не вміли ні читати, ні писати, їхня дисципліна була на високому рівні, на відміну від червоних, масового поширення пиятики, розбоїв, внутрішніх конфліктів, сексуального насильства не було. Автор дослідження опирається на низку опублікованих матеріалів, мемуарів, (фото)документів із архівів Німеччини, України, Польщі, Росії, США та Ізраїлю, інтерв´ю з учасниками подій.

Олександр Гогун – кандидат історичних наук, докторант Вільного університету Берліна. Автор книги "Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы" (2004; 2014), упорядник видання "Черный PR Адольфа Гитлера. Документы и материалы" (2004) і багатьох наукових статей. Путінська пропаганда звинуватила історика, "послідовника Різуна" у "дискредитації пам´яті про Велику вітчизняну війну", "ревізіонізмі на угоду нацизму", "свідомому цинізмі" й вилучила наклад його книги із російських книгарень — без пояснень причин.

Gazeta.ua./a> пропонує до Вашої уваги фрагмент з книги "Сталінські командос" (C. 324-329).

Розквіту "вільного кохання" у Радянському Союзі сприяла пропаганда вільних статевих стосунків на початку 1920-х років, боротьба комуністів із релігією, зміни трибу життя основної маси людності СРСР під час Першої світової війни та соціально-економічних перетворень більшовиків протягом двох перших п´ятирічок, порушень природної статево-вікової піраміди суспільства. Всі ці події та процеси впливали не тільки на юне покоління, але й на людей, які народилися та сформувалися ще в Російській імперії. Цікаве враження однієї з підпільниць ОУН в 1941 році про мешканок Кам´янець-

Подільської області: "Звичайно, жінки тут в більшості нічого іншого не думають, як про гуляння та про гарний одяг. Слід сказати ще, що моралі тут, властиво, немає ніякої".

Відповідно поводились і партизанські командири — справжні радянські люди, відірвані від своїх родин, при цьому наділені владою та певною свободою дій.

Приміром, письменник Микола Шеремет говорив, що "слабке місце " у з´єднанні Олексія Федорова — це жінки: "Їх, по-перше, багато, по-друге, діляться вони на дві категорії: куховарки і любовниці. Бойових дівчат у Федорова мало і командування навіть заперечує, щоб їх використовували на бойовій роботі. (…) У з´єднанні Федорова не дбають за культуру побуту, за чистоту взаємин жінки і чоловіка. Не можна замовчувати той факт, що багато літніх командирів, батьки дорослих дітей, взяли собі в жінки молодих, легковажних дівчат. Це знижує авторитет керівництва і подає поганий приклад рядовим партизанам". О. Ф. Федорову потрібен сильний і авторитетний комісар, який би міг на нього впливати в кращий бік. На жаль, теперішній комісар т. Дружінін людина без власного обличчя і в всьому підкорений волі Федорова. (…) все вирішує і всім керує властолюбний Федоров". Шеремет стверджував, що ситуація зі становищем жінок у з´єднанні Ковпака була кращою: "Їх набагато менше, а ті, які є, мають бойові професії і уже прекрасно себе проявили".

Насправді український літератор помилявся, позаяк глибоко знав внутрішнє життя тільки федорівського загону. У Сумському з´єднанні був розумний, вольовий і авторитетний комісар — Сємьон Руднєв, а звичаї наближених Ковпака, як зазначав Мінаєв, колишній політрук однієї з ковпаківських груп, також складно було назвати пуританськими. Подибувались й елементи матріархату: "Кожен командир підрозділу чи політрук одружується байдуже на кому та не звертаючи уваги на те, що він [сам] одружений і має дітей. Цю тимчасову дружину возять на возику, чоловіки створюють їм окремі переваги… В наряд не посилають тощо. Кожен чоловік намагається вдягти, взути її та надати найкраще харчування, а інший чоловік не годен цього зробити й трапляються родинні сварки, що впливає на боєздатність самого командира, а також на підрозділ. Скільки ревнощів, скільки неприємностей, а часом і бійок відбувається у сімейних товаришів. Бувають випадки, коли жінка командує в бою чоловіком. Це непогано, якщо вона розуміє помилки чоловіка у бою, а буває — нетямуща (…) [жінка] суне свого носа, куди не варто… Часом одружені виявляють боягузтво в бою, заради своєї тимчасової жінки, аби не загинути та не розлучитися з нею. Дуже часто відбуваються самовільні відлуки — жінка до чоловіка, а чоловік до жінки переходять, якщо вони у різних підрозділах. Дуже багато скарг і образ на те, що всі бійці, як чоловіки, так і жінки, йдуть, здійснюють марш пішки, а дружини — на возиках…"

Документи донесли до нас оцінку розумових здібностей "бойової товаришки" командира Сумського з´єднання. 23 березня 1943 року представник ЦК КП(б)У Іван Сиромолотний писав Строкачу: "Нещодавно діда (тобто Ковпака — О. Г.) міцно вилаяли з Руднєвим. [Ковпак] зв´язав із одною дурною, а та його змушує до розладу із деякими працівниками". Через півроку Сємьон Руднєв підтвердив характеристику Сиромолотного, під час Карпатського рейду залишивши у щоденнику запис про те, що Сидір Ковпак "п´є, ходить до баби, такої ж дурної, як і сам, спати…"

У загоні Алєксандра Сабурова можна було спостерегти таку саму картину. Своє підтвердження Хрущову спрямував лектор-пропагандст ЦК КП(б)У Кузьма Дубіна: "У з´єднанні т. Сабурова майже кожен день командир загону, за зразком командира та комісара з´єднання, — мають "дружин" ("имеют жен". — дослівно). Усі про це знають. Навіть на зборах кажуть, приміром, "дружина Коліченка" й т. д. "Дружини" мають привілей перед іншими. Які були раніше бійцями — на завдання не ходять… Все це створює недобрий осад і зайві розмови, підриває моральні підвалини. До того ж частина цих "дружин" — розбещені, обмежені "дівки", які компрометують командирів. Чи не завеликою скидкою на обставини буде допускання таких речей, які переходять у систему? Адже лише в одному загоні [ім.] т. Жукова (командир т. Cеливоненко) відсутні ці "закони", і загін цей стоїть над іншими відносно дисципліни та порядку та є одним із перших відносно бойових дій".

Командир загону ім. Сталіна Чернігівсько-Волинського з´єднання Григорій Балицький, описуючи у щоденнику спільну пиятику з партизанами Рівненщини, заходився розмірковувати: "Стояли на квартирі в одного командира загону з´єднання Бегми. Командиру цього загону 52 роки, а його дружині 21 рік. Чорт його бери, що війна зробила, — молода дівчина живе із таким дідом! Що у них спільного у родинному житті? Годі зрозуміти. Яке може бути родинне життя, коли він старший від своєї дружини на 31 рік? Це не життя, а просто казна-що".

Очевидно, що пристарілі командири мали іншу думку. Годі дивуватися, що в донесенні СД про використання "фальшивого" партизанського загону у березні 1943 року в селі Студенок на півночі Сумщини, йшлося: "Жінки скаржилися на те, що "ми" (тобто червоні партизани. — О. Г.) завжди хочемо забрати з собою наймолодших і найгарніших жінок".

Зазвичай, коханку командир чи комісар мав одну. Хоча подибувалися й не такі вже й спорадичні винятки.

Зокрема, начальник штабу 4-го батальйону Сумського з´єднання, майбутній Герой Радянського Союзу Петро Брайко доносив Ковпаку про "витівки" свого безпосереднього начальника — командира 4-го батальйону: "Надіслана до нас мінер-інструктор Нікольська Л. із перших днів показала [себе] як відданий, сміливий і відважний боєць. Попри те що був наказ по в[ійськовій] ч[астині] (тобто Сумському з´єднанню. — О. Г.) інструкторів-мінерів у бій і на операції не посилати, а лише на диверсійну роботу. Кудрявський з перших днів її приїзду вирішив використовувати її в особистих цілях, вважаючи, що командир має попробувати всіх нових дівчат, як це зазвичай він і робив. Але Нікольська суворо відмовила йому і не стала його "жертвою". Тоді Кудрявський обезброїв її та відправив рядовим бійцем у роту, сподіваючись, що після цього вона все-таки "поступиться". Але не вийшло. Рота пішла у бій і Нікольська Ліра героїчно загинула в бою (позаяк була не бійцем, а диверсантом. — О. Г.) в селі Блудники…"
Щось подібне повідомлялося з Чернігівського з´єднання. Заступник Федорова в момент відсутності останнього цілком занурився у чвари у власному міні-гаремі: "[Микола] Попудренко лається з дружинами, а про головне забуває". Як пізніше заявила комсомольським органам одна з його "дружин", Попудренко, велелюбний партизанський командир, домагався її "симпатії". Скарга Федорову не принесла успіху: перший секретар Чернігівського обкому "заспокоїв" партизанку, мовляв, ґвалтівник "…насправді хороша людина, можеш із ним жити". Під загрозою розстрілу "за шпигунство" жінка здалася, завагітніла, за що її було вигнано в інший загін, де новонародженого вмертвили за наказом нового командира, а її врешті-решт відправили за лінію фронту.

Ветеран Вінницького з´єднання Я. Мельника Василь Єрмоленко згадував, що командування "з дружинами їздило. Один — по одній, а то й по дві. У нас був один із оточення, моряк. Так той, можливо, п´ятеро мав. Одна здачі дала, коли він до неї вночі в курінь заліз". Інтерв´юер стверджував, що ця людина (комісар їхнього загону "За Батьківщину") примушував жінок до співжиття — "брав силком". Василь Єрмоленко не зміг згадати прізвища комісара своєї частини, але дослідниками встановлено, що його звали Ніколай Єхалов.

Тимчасовий характер взаємин командного складу зі своїми "похідно-польовими" чи "похідно-партизанськими дружинами" (ППД) добре простежується у щоденнику Григорія Балицького, в якому він доволі відверто описав власні романи. Після розгульних пиятик у столичному готелі "Москва", де він перебував після операції з видалення ока, орденоносець записав у щоденнику: "…Тут по-справжньому зав´язалася моя дружба з Марусею Коваленко" — помічницею О. Федорова по комсомолу. Після повернення до з´єднання на Балицького посипалися жалібні та погрозливі докори від його колишньої коханки — Марусі Товстенко. Однак Балицький лишався непохитним: "Маруся хороша жінка, але має цілу низку недоліків. Тов. Товстенко я сказав, що я з нею поводитимусь як із товаришем і бойовим бійцем-партизаном". Але й зв´язок із Марусею Коваленко Балицький припинив, після чого вона прислала йому гнівного листа, в якому припускала, що командир загону ім. Сталіна повернувся до своєї попередньої супутниці, яка, зі слів Коваленко, хотіла через ревнощі вбити свою потенційну "конкурентку". Це викликало заперечення Балицького: "Ну просто нісенітниця, плювати…Звідки вона (М. Товстенко. — О. Г.) може чекати від мене дитину, коли я з нею не живу від 17 серпня 1942 р.? Вона живе, як усім відомо, з ким попало, а нині зі Шкодою". Балицький дав у відповідь Коваленку радіограму про те, що її лист повністю "наклепницький". Млявоплинні розбори зі своїми колишніми подругами досвідчений диверсант продовжував і восени 1943 року.

А до своїх підлеглих Григорій Балицький був набагато вимогливішим, ніж до себе. Приміром, 15 грудня 1943 року він учинив своєрідну ревізію партизанам: "Якраз о 7.00 год. пішов в 3-ю роту подивитися, чи всі командири ходять на ранкову фіззарядку та керують нею. Пройшовся по зводах, а в 7.30 зайшов у землянку командування роти. Виявляється, що командир роти тов. Платонов зі своєю шмонькою лежить іще в ліжку, а також і політрук тов. Вітрінський не думає підніматися. Довелося добряче полаяти цих… Порушуватимуть розпорядок дня внутрішнього життя табору, до них застосовуватимуться заходи покарання ". За місяць Балицький влаштував "рознос" своєму заступнику з розвідки: "Дуже лаяв я його за неробство та неактивність у розвідці, тов. Зубко знай мовчав і тільки прів. Зубко докотився до такого становища, що почав ставити свою шмоньку Марію вище громади". В іншому випадку після буйної вечірки командир загону ім. Сталіна разом зі своїм штабом і музикантами вночі нагрянув у житло до командування 1-ї та 3-ї рот: "Застали тов. Плєвака Павла Лоґвіновіча з бабою Галиною, політрука 3-ї роти тов. Видрінського — з Сонею, медсестрою. Довелося зіграти їм весілля, попри те, що вони обидва конспірували це. Жили з дівками довгий час, але приховували від усіх. І ось cьогоднішній день розкрив усю таємницю. Закінчився день винятково весело. Женихам, звісно, невесело закінчився вечір. Женихи навіть перелякалися, позаяк ми наскочили неочікувано для них".

Не були винятковими в статевих взаєминах і партизанські вожді ГРУ.

Олексій Федоров заявляв, що в розвідбригаді Антона Бринського "на ґрунті розпусти командного складу загонів згаданого з´єднання, захворювання різними венеричними хворобами є буденними та масовими". Сам Бринський у відповідь на звинувачення Федорова стверджував, що серед його партизанів було "до 20 випадків венеричних захворювань серед бійців і командирів". За свідченням колишньої партизанки цієї бригади Фаїни Соломян-Лоц, заміжню партизанку Євдокію Кузнєцову, яка заразила п´ятьох командирів, було розстріляно за це як "зрадницю Батьківщини". Пізніше командир розвідбригади стверджував, що після загибелі дружини чоловік Кузнєцової утік із лав червоних в УПА, а убивцю хворої жінки командира Перевишка було знято Бринським зі своєї посади.

Позаяк використання контрацептивів в СРСР, а, тим більше, в партизанських загонах в 1940-і роки не було широко розповсюдженим, природний наслідок пожвавленого статевого життя давав про себе знати. Приміром, розвідповідомлення ОУН лютого 1944 року інформувало про ситуацію в з´єднанні Олексія Федорова: "Кожен командир, комісар чи лейтенант має при собі дружину чи коханку, з якою спить. Кожна майже жінка вже вагітня". Під час архівного пошуку автор знайшов лише три відповіді на питання про те, що відбувалося з дітьми, якщо під час їх народження не було перспективи швидкого приходу Червоної армії. Зокрема, у загоні Ковпака командири намагалися відправити літаком у тил замість пораненого бійця вагітну дружину. Ветеран Кам´янець-Подільського з´єднання Алєксєй Артамонов розповідав, що в їхньому загоні вагітна жінка скочила на коня, поскакала на ньому до лісу і таким чином свідомо зробила собі штучний викидень. Згаданий Григорій Балицький у щоденнику описував інший шлях зникнення немовлят із загонів партизан: "Умови умовами, а малі діти, партизани народжуються. Цієї ночі народилася дитина у Катерини Рудої. Не знаю, чим закінчиться життя цього малюка… Зазвичай народжені діти в партизанських загонах довго не живуть, їх душать, як мишей. Така доля чекає й на цю дитину".