Центральний текст "Ката" – однойменне оповідання, в якому йдеться про чоловіка, що виконував смертні вироки за часів сталінізму і потім вирішив написати про свій досвід.

ВВС Україна: Чи має сюжет цього оповідання реальну основу?

Євгенія Кононенко: Важко сказати. Ми занадто багато знаємо про цей тяжкий період сталінських репресій. В радянські часи ми цим цікавилися і вишукували інформацію, де могли. Після перебудови з´явилося дуже багато літератури на цю тему.

Мій дід загинув від репресій у 1937 році. Доходили дуже суперечливі уривки інформації про те, які були його останні дні. І потім ми з батьком зрозуміли, що про це можуть знати тільки кати. Але вони мовчать.

ВВС Україна: А якщо говорити конкретно про одного з персонажів оповідання "Кат", засуджену до страти людину, яку так і не вдалося повісити, це художній прийом чи все-таки за цим стоїться якась справжня історія?

Євгенія Кононенко: У мене, на жаль, нема можливості доступитися до тих архівів, вони і досі закриті. Мені б хотілося, але я навіть не знаю, з якого боку. Але завжди є якийсь опір, можливо, ірраціональний. Воно завжди є.

Головний герой оповідання - це така тупувата людина, яку мотивували вбивати ворогів. І от відбулося пробудження. Звичайно, він не став єпископом Бенвеню. Це не Жан Вальжан, який починав, як злочинець, а закінчив як шляхетний благодійник. З цим письменником такого не відбулося. Але, безумовно, якесь особистісне зростання почалося.

ВВС Україна: У передмові до книжки Ви пишете, що зараз багато книжок про стосунки письменників між собою. А що Вас спонукало написати книжку саме про письменників?

Євгенія Кононенко: До мене ці теми приходили весь час. Моя героїня завжди науковець, вчителька, але не письменниця. Я завжди уникала цієї теми. А на якомусь етапі подумала: а чому?

Я розумію, що це вузька тема, але у світовій літературі воно якось однобоко показано. Наприклад, якийсь конгрес, де зібралися письменники з різних країн. Те, про пише Андрухочив. Таких перверзійних ситуацій дуже багато в літературі, та ж Дубравка Угрешич. Письменники в літературі існують у якомсь карнавальному світі. А власне письменники живуть звичайним життям. Жінки-письменниці носять торбу з базару. А чоловіки ще десь заробляють, тому що за незалежності за літературу платять мало.

ВВС Україна: Чим для Вас важлива премія "Книга року ВВС"?

Євгенія Кононенко: З одного боку, премію дають люди, а не Господь Бог. Але отримувати премії в будь-якому випадку завжди приємно, оскільки це визнання письменницької праці. А письменники, навіть ті, які тримають себе дуже поважно, загалом мають мало визнання.

Я спілкуюся з читачами і знаю, наскільки мало знають українських письменників поза світом літератури. І коли прозвучить ім´я в контексті премії, це все-таки якийсь розголос, купують книжки, це популяризація літератури взагалі і цього тексту зокрема. Звичайно, чим більше письменницьких премій, тим краще. Дуже добре, що таку премію заснували.

ВВС Україна: Які Ваші улюблені автори?

Євгенія Кононенко: Це американець Пол Остер, у якого дуже химерний світ. До речі, він багато пише про письменників, про тексти, які оживають.

Потім Мілан Кундера. Мені подобається, що він нікого не судить. Жертви, кати – він усіх намагається зрозуміти.

Третя моя улюблена письменниця – француженка Маргарита Йорсенар, яка пише історичні романи. Вона мало написала, але таке враження, ніби вона згадала своє попереднє життя – так вона пише про XVI століття Фламандії.