У сеґменті мистецьких видань жодних змін не спостерігається. Тобто, змін на краще: українські видавці зовсім не випускають альбомів класиків світового мистецтва, не кажучи вже про публікацію творів сучасних західних (або східних) митців. Та й альбоми вітчизняних художників-сучасників — украй епізодичні. Фотомистецтво у книжковому вигляді знову стає на нашому ринку екзотикою. Популярних ілюстрованих «путівників», що знайомили б читача-дилетанта з основними стилістично-світ­оглядними напрямами творчості митців світу, — немає.

І тут сховалася одна неабияка проблема. Сказати б, марксистська, надійно прищеплена масовій свідомості багаторічною радянською пропагандою: мовляв, буття визначає свідомість. У термінах книжкового ринку це звучить так: попит визначає пропозицію. Якби суспільства поза межами «соціалізму» сприймали це дослівно, у каноні сучасної літератури, наприклад, не було б імен Кафки чи Фолкнера, чиї перші книжки спочатку спродувалися роками. Але тамті видавці — а саме вони зіграли досі адекватно не оцінену роль у формуванні культурної хрестоматії сучасної людини (принаймні, західної) — наполегливо інспірували прочитання й рефлексію професійними критиками «проблемних» текстів і завжди були на «високому старті» видати черговий некомерційний тираж. Це видно навіть на рівні сучасної жанрової літератури: першодруки і Джоан Ролінґ, і Бориса Акуніна були провальними з точки зору первісного «попиту» — а тепер усі їхні книжки є лонґселерами, а новинки стають бестселерами. Хоч там як, а в у підсумку саме пропозиція визначає попит.

Але ж яке все це має значення для ринку мистецьких книжок? Пряме. Коли книжковий ринок не продукує творів, які «на оці» в західної публіки, навіть сучасні українські письменники на здатні оперувати — через необізнаність — принагідними рефлексіями на загальнознані (там!) твори. А це — код виходу на позаукраїнську популярність. Коли читаєш сучасних західних авторів навіть жанрової літератури (детективи, трилери, мелодрами) — впадає в око постійне авторське спрямування читача до мистецького й літературного канону. В сучасній українській прозі згадування творців світового канону — рідкісний виняток. Інакше кажучи, наші автори (не всі, але здебільшого) не усвідомлюють, що існують якірці, здатні зачепитися за західну свідомість. Якби ж то вони писали тільки для українського резерваційного простору — але ж чи не всі мріють про Нобелівку!

Отак і виходить, що видавці мистецької літератури гальмують євроінтеграцію сучасної української прози. Проте завжди трапляються винятки. От, до прикладу, альбом «Малевич». Казимир Малевич — незаперечна величина у світовому «табелі про ранги». Майже вісімдесят років поспіль його вважали світовим класиком з Росії. Й саме автор нашого альбому-монографії, французький мистецтвознавець Жан-Клод Маркаде перший звернув увагу на українське походження Малевича і відповідно-ментальне відображення ним світу. Ця студія, що вийшла у Франції 1990-го, широко цитувалася у сучасних українських дослідженнях (головне — доктором Дмитром Горбачовим, експертом «Книжки року», який написав декілька власних інтерпретацій творчості Малевича), — а тепер маємо змогу читати оригінал. Загальна оцінка: рівень компетентності автора вражає. Плюс велика й поліграфічно переконлива іконографія творів Майстра. До речі, саме французький учений вперше звернув увагу на так звані «Безликі лики» Малевича 1930-х років, де, як тепер зрозуміло, відбилися враження художника від українського Голодомору. Ця книжка попри все ще й потенційний свідок на майбутньому Нюрнберґу-2 проти Росії.

Другий виняток із сумної ниніш­ньої парадиґми мистецького сеґменту українського ринку — «Театр «Дах». Так, це про театр Владислава Троїцького, відомого театралам Києва (сподіваюся, не тільки). Тут є все про історію створення і метаморфози до сьогодення: поетично-символічна хроніка від Сергія Васильєва (теж експерта «Книжки року»), власні спогади Троїцького (наприклад, як жив студентом в одній кімнаті гуртожитку КПІ з Олегом Скрипкою), серйозна студія над сценографією театру, детальна фіксація усіх вистав. Але найбільша принада альбому, не наголошена видавцями, — саме у фотографічній проекції творів «Даху». Три чверті видання — світлини з вистав. Часом здійснені професіоналами, частіше — аматорами. Але останні перебувають у вельми вигідній позиції: знімати вистави, що їх інтерпретацію надихнули символічні тексти Хорхе Луїса Борхеса (в літературі), Ролана Барта (у філософії) та Алєксандра Сакурова (у кіні), можна нарівні з профі, хіба що технічно-символічна якість трохи кульгатиме. Тож далеко не всі, але значна кількість репродукованих світлин можуть правити як окрасою модерного інтер’єру, так і знаряддям для пізнання непізнаваного для українського читача «дао». Виокремлення частини знімків для нового видання було би неабияким поштовхом для власне книго-фотографічної презентації.

Третій виняток — книжка Катерини Новікової «На перехресті світу і духу». Популярний виклад, що засвідчує підзаголовок: «Короткий нарис про сакральний живопис України». Це саме те, чого зле бракує мистецькому книговиданню: здатності фахово, але приступно для масового читача описати ситуацію. Видавництво «Темпора», яке випустило цю книжку, приємну для рук, ока та загального розвитку нових читачів, заслуговує на читацьку вдячність: судячи з усього, вона користуватиметься попитом. Схоже, столичне видавництво «Темпора», яке інтенсивно розвивається, бере під свій нагляд ще один сеґмент книжкового ринку: будучи лідером у виданні історичної біографістики, мемуаристики та сучасної західної публіцистики (останнім часом — іще й найновішої європейської художньої літератури), воно входить до п’яти найбільш комерційно помітних видавництв України, що продукують серйозні тексти.

«Мальована кераміка Косова і Пістиня ХІХ — початку ХХ століть» не належить до винятків — такі (без акцентування на місце дослідження) альбоми-каталоги виходять періодично завдяки різним фондам. Це ж розкішне видання (завдяки досконалій поліграфії, що її виконало видавництво «Майстер Книг», котре вже двічі було лавреатом «Книжки року») дає знати про ту добу, коли Шевченко та Гоголь приїздили в Україну. Не важливо, що шановані класики не добулися Косова; презентована альбомом класика вимальовування кахлів, вочевидь, була притаманна всьому тому часові: солдати і молодиці, полювання і музичні шоу. Три сотні ілюстрацій нададуть вам змогу насолодися-медитувати над проминулим трибом життя, котре, виявляється, триває по досі — понад заявлені виданням хронологічні рамці.

 Костянтин Родик