- На яку тематику є попит в українських читачів?

- Тематика - це питання розвинутих літератур. Українська такою ще не стала. У нас голов­не - вчасно встрелити в больову точку, як зробив це Василь Шкляр романом «Чорний ворон. Залишенець». Це неоціненна піар-послуга. У нас швидше є магія імен, ніж тем.

- А що ж читають зараз у Європі?

- У Європі зараз модна тема маленької країни, в якій іде війна або є соціальна напруга, і людина з цієї країни - бажано підліток-сирота, можна нетрадиційної орієнтації - потрапляє в Європу, тікаючи від бойових дій. Парадокс літератури полягає в тому, що письменник може виношувати якусь ідею, але як книга цей продукт вийде лише через 2-3 роки, а прочитають її - через 4-5 років. Літераторам потрібно працювати на майбутнє.

- В Україні ще не так багато літературних фестивалів, але вже є два гіганти - Форум видавців і Meridian Czernowitz. Кому з них ви віддали б пальму першості?

- Кожного важковаговика-боксера, який у когось виграв, оголошують альтернативою Кли­ч­кам. Мовляв, він колись їм як дасть... Це із тієї ж опери. Змагальність лише спонукає до розвитку, і це плюс. Головне - не ставити палиць у колеса тому, що є. Чернівці - місто, де на меморіальній дошці написано, що книгарень там було більше, ніж пекарень, а тротуари замітали букетами троянд. Такий міф має право на існування. Чим більше фестивального місця, де можна почитати поезію, тим краще.

- В яких жанрах, крім прози, ви себе вже випробували?

- Щодо поезії, то ми уже грішні і оприлюднили свої вірші. У кожної людини є друге «я», а у нас - третє «я». Воно весь час збирає не зовсім коректні думки, паразитні рими і з них складає непристойні вірші. Ми забороняли йому це робити, а потім оприлюднили ці творіння, щоб йому було соромно. Вже рік виступаємо перед людьми із цими віршами, а наше третє «я» все пише нові. Щодо драматургії, то зараз у нас на столі дві п´єси. Одна з них називається «Дід Склероз» - новорічна п´єса-корпоратив (єдиний жанр, що зараз ще реально існує). Найкраще писати такі п´єси, які можна прочитати, тому що ставити їх на сцені ніхто не поспішає.

- Як ставитеся до тих письменників, які перебирають на себе інші ролі, скажімо, перформера, музиканта?

- Письменники обмежені у способах впливу на людей. Тому вони намагаються навчитися ще щось робити, крім писати і говорити. Наприклад, читати під музику, як Юрій Андрухович чи Сергій Жадан. Андрій Курков джазує під час презентацій. Ми взялися до гітари. А от задумка тандему Андруховича і Жадана презентувати збірку «Літературна збірна України» з футбольним матчем трішки дивна. Література і футбол слабо пов´язані. Хіба за кожним пасом казати риму до попереднього слова.

- Ваше видавництво «Зелений пес» випускає серію книг зі слоганом «Рекомендовано для читання під партою». Хочете відвернути увагу школярів від уроків?

- У слогані конкретного часу не вказано. Хто хоче поностальгувати, може прийти до школи і почитати книги під партою. Ця серія книг найбільше розпов­сюджена серед українських біб­ліотек. Вчителі кажуть, що нехай краще учні читають під партами, ніж SMS-ки посилають. До того ж не дуже цінуємо думку сучасної системи освіти, у якої такий міністр.

- Як ставитеся до книжкового плагіату українських високопосадовців, особливо президента?

- У справі з плагіатом Віктора Федоровича нас найбільше зацікавив коментар Литвина про те, що неможливо відстежити автентичність усіх матеріалів, які приносять йому на підпис. Така ситуація - не нова для української літератури. Колись на плагіаті обпеклася Марко Вовчок. Здебільшого це стається тоді, коли замовникам матеріалів недостатньо оплачують роботу. Суспільство уже звик­ло до таких творів перших осіб держави, всім зрозуміло, що вони їх самі не пишуть. Так не повинно бути. До нас часто приходять просити автографи із чужими книгами. В таких випадках обов´язково над підписом пишемо фразу «Ми цю книгу не писали».

- У 2007 році ви запровадили премії «Золотий ошийник» та «Золотий намордник» за перше місце в рейтингу іноземного та державного хамства. Встигли уже комусь присудити ці звання?

- Ми задумували ці премії як спосіб оборони людей від свавілля вітчизняних та іноземних державних органів. Оголосили про свої новоутворення, а протягом місяця поліпшилося ставлення можновладців до ук­раїнців, тому їх так нікому і не вручили. Були, звісно, лідери рейтингу, але вручення ми так і не провели, тому що хворий почав одужувати. Та "Золотий намордник" уже готовий, продумана церемонія заочного вру­чення - відсилання у Міністерство закордонних справ відповідної країни з відповідними грамотами. Але останнім часом помітили новий наплив скотства, тому збираємося реінкарнувати премії.

Анна Свентах