Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень

Літературний дайджест

17.12.2011|18:05|Високий замок

Брати Капранови підготували для урядовців «золоті намордники»

Про третє поетичне «я», премії за найдобірніше вітчизняне чи закордонне хамство та європейські тенденції розвитку літератури кореспонденту «ВЗ» розповіли українські письменники та видавці, брати-близнюки Віталій та Дмитро Капранови.

- На яку тематику є попит в українських читачів?

- Тематика - це питання розвинутих літератур. Українська такою ще не стала. У нас голов­не - вчасно встрелити в больову точку, як зробив це Василь Шкляр романом «Чорний ворон. Залишенець». Це неоціненна піар-послуга. У нас швидше є магія імен, ніж тем.

- А що ж читають зараз у Європі?

- У Європі зараз модна тема маленької країни, в якій іде війна або є соціальна напруга, і людина з цієї країни - бажано підліток-сирота, можна нетрадиційної орієнтації - потрапляє в Європу, тікаючи від бойових дій. Парадокс літератури полягає в тому, що письменник може виношувати якусь ідею, але як книга цей продукт вийде лише через 2-3 роки, а прочитають її - через 4-5 років. Літераторам потрібно працювати на майбутнє.

- В Україні ще не так багато літературних фестивалів, але вже є два гіганти - Форум видавців і Meridian Czernowitz. Кому з них ви віддали б пальму першості?

- Кожного важковаговика-боксера, який у когось виграв, оголошують альтернативою Кли­ч­кам. Мовляв, він колись їм як дасть... Це із тієї ж опери. Змагальність лише спонукає до розвитку, і це плюс. Головне - не ставити палиць у колеса тому, що є. Чернівці - місто, де на меморіальній дошці написано, що книгарень там було більше, ніж пекарень, а тротуари замітали букетами троянд. Такий міф має право на існування. Чим більше фестивального місця, де можна почитати поезію, тим краще.

- В яких жанрах, крім прози, ви себе вже випробували?

- Щодо поезії, то ми уже грішні і оприлюднили свої вірші. У кожної людини є друге «я», а у нас - третє «я». Воно весь час збирає не зовсім коректні думки, паразитні рими і з них складає непристойні вірші. Ми забороняли йому це робити, а потім оприлюднили ці творіння, щоб йому було соромно. Вже рік виступаємо перед людьми із цими віршами, а наше третє «я» все пише нові. Щодо драматургії, то зараз у нас на столі дві п´єси. Одна з них називається «Дід Склероз» - новорічна п´єса-корпоратив (єдиний жанр, що зараз ще реально існує). Найкраще писати такі п´єси, які можна прочитати, тому що ставити їх на сцені ніхто не поспішає.

- Як ставитеся до тих письменників, які перебирають на себе інші ролі, скажімо, перформера, музиканта?

- Письменники обмежені у способах впливу на людей. Тому вони намагаються навчитися ще щось робити, крім писати і говорити. Наприклад, читати під музику, як Юрій Андрухович чи Сергій Жадан. Андрій Курков джазує під час презентацій. Ми взялися до гітари. А от задумка тандему Андруховича і Жадана презентувати збірку «Літературна збірна України» з футбольним матчем трішки дивна. Література і футбол слабо пов´язані. Хіба за кожним пасом казати риму до попереднього слова.

- Ваше видавництво «Зелений пес» випускає серію книг зі слоганом «Рекомендовано для читання під партою». Хочете відвернути увагу школярів від уроків?

- У слогані конкретного часу не вказано. Хто хоче поностальгувати, може прийти до школи і почитати книги під партою. Ця серія книг найбільше розпов­сюджена серед українських біб­ліотек. Вчителі кажуть, що нехай краще учні читають під партами, ніж SMS-ки посилають. До того ж не дуже цінуємо думку сучасної системи освіти, у якої такий міністр.

- Як ставитеся до книжкового плагіату українських високопосадовців, особливо президента?

- У справі з плагіатом Віктора Федоровича нас найбільше зацікавив коментар Литвина про те, що неможливо відстежити автентичність усіх матеріалів, які приносять йому на підпис. Така ситуація - не нова для української літератури. Колись на плагіаті обпеклася Марко Вовчок. Здебільшого це стається тоді, коли замовникам матеріалів недостатньо оплачують роботу. Суспільство уже звик­ло до таких творів перших осіб держави, всім зрозуміло, що вони їх самі не пишуть. Так не повинно бути. До нас часто приходять просити автографи із чужими книгами. В таких випадках обов´язково над підписом пишемо фразу «Ми цю книгу не писали».

- У 2007 році ви запровадили премії «Золотий ошийник» та «Золотий намордник» за перше місце в рейтингу іноземного та державного хамства. Встигли уже комусь присудити ці звання?

- Ми задумували ці премії як спосіб оборони людей від свавілля вітчизняних та іноземних державних органів. Оголосили про свої новоутворення, а протягом місяця поліпшилося ставлення можновладців до ук­раїнців, тому їх так нікому і не вручили. Були, звісно, лідери рейтингу, але вручення ми так і не провели, тому що хворий почав одужувати. Та "Золотий намордник" уже готовий, продумана церемонія заочного вру­чення - відсилання у Міністерство закордонних справ відповідної країни з відповідними грамотами. Але останнім часом помітили новий наплив скотства, тому збираємося реінкарнувати премії.

Анна Свентах



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери