Re: цензії
- 19.03.2026|Віктор ПалинськийЧасоплину течія
- 18.03.2026|Валентина Семеняк, письменницяЗізнання у любові… допоки є час
- 18.03.2026|Віктор ВербичВідсвіт «Пекторалі любові» у контексті воєнних реалій
- 17.03.2026|Василь КузанДелікатна загадковість Михайла Вереса
- 13.03.2026|Марія Федорів, письменниця«Цей Великий день»: свято, закодоване у слові
- 11.03.2026|Буквоїд«Коли межа між світами така тремка і непевна...»
- 09.03.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ100 тонн світла
- 07.03.2026|Надія Гаврилюк“А я з грядущих, вочевидь, епох”
- 06.03.2026|Микола Миколайович ГриценкоДефіцит людського спілкування. Проблематика «Відступників» Христини Козловської
- 04.03.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХтось виловлює вірші...
Видавничі новинки
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Грант на казку
40–томник «Казки України» хоче потрапити до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
86–річний етнограф та історик Микола Зінчук з карпатського села Довгопілля збирав ці казки по всій Україні, починаючи з 1970–х. Сорок років — сорок томів, конкретніше — 7 тисяч казок. «Казки Гуцульщини», «Казки Подніпров’я», «Казки Бойківщини», «Казки Закарпаття» і так далі–далі, не доїхав поки що тільки до півдня України. «Остаточно планується 44 томи. Вже готові, але ще не видрукувані, наприклад, «Казки Чернігівщини» та ще три томи», — розповіла «УМ» Дарина Максимець, директор видавництва «Букрек», яке завтра презентує титанічну працю казкаря на Львівському форумі видавців.
Казки, зібрані і впорядковані Миколою Зінчуком, побачили світ не лише в «Букреку», втім саме це чернівецьке видавництво вирішило, що вони цілком можуть «замахнутися» й на місце у списку нематеріальної культурної спадщини світу, який укладає ЮНЕСКО. Повідомлення про зацікавленість ЮНЕСКО цим грандіозним проектом, яке радісно рознесли всією країною буковинські ЗМІ, виявилося наразі лише вдалим піар–ходом. Як з’ясувала «УМ», шлях «Казок України» до анналів ЮНЕСКО тільки починається. «Ми готуємо набір необхідних документів, щоб отримати грант, за рахунок якого казки будуть перекладені, адже там ніхто не розглядатиме книжки українською мовою, — пояснює Дарина Максимець — А переклад такої великої і непростої, насиченої архаїзмами, діалектизмами праці потребує багато коштів та інтелектуальних зусиль». Нагадаємо, що цьогоріч ЮНЕСКО вирішило вшанувати високим статусом нематеріальне людське творіння, причому творіння колективне — середземноморську кухню.
«Більшість широко відомих казок існують у багатьох народів, і в нашого зокрема. Так, я зустрів три варіанти казки про бременських музикантів, — розповідав у одному з недавніх інтерв’ю Микола Зінчук. — Найгірше те, що в Європі казка як жанр поступово зникає. Нині казки можна почути хіба що від стариків в Угорщині, а в більшості країн Західної Європи вони зникли ще років 100—150 тому. Слава Богу, я ще встиг, мабуть, останнім зі збирачів народної творчості, записати добрий пласт цієї духовної спадщини».
ПРО АВТОРА
Микола Зінчук народився у 1928 році на Житомирщині, вчився у Львові на історика. Був знайомий з Іваном Крип’якевичем, який начебто і схвалив ідею збирати фольклор, поки його (чи його найяскравіших носіїв) не винищила влада.
У часи Другої світової війни Зінчука–підлітка примусово забрали на сільськогосподарські роботи до Німеччини. До слова, у 1990–х усі «остарбайтерські» компенсації за ту працю, які виплатила сучасна Німеччина, сподвижник вклав у видання казок.
У 1970–х роках оселився в селі Довгопілля, що в Путильському районі Буковини, учителював і паралельно їздив по селах слухати старожилів та записувати казки. У 1975 році спеціально для цього купив дефіцитну і дорогу як на той час річ — магнітофон.
Номінально є старшим науковим співробітником Інституту українознавства при Міносвіти та науки України. Але мешкає в Довгопіллі, а зарплатню науковця вкладає у видавництво.
Оксана ЧИТАНКА
Коментарі
Останні події
- 19.03.2026|09:06Писати історію разом: проєкт «Вишиваний. Король України» розширює коло авторів
- 18.03.2026|20:31Україна візьме участь у 55-му Брюссельському книжковому ярмарку
- 17.03.2026|10:45У Івано-Франківську відкривається нова “Книгарня “Є”
- 11.03.2026|18:35«Filling in»: Україна заповнює культурні прогалини на Лейпцизькому книжковому ярмарку 2026
- 09.03.2026|08:57Письменник-азовець Павло Дерев’янко презентує в Луцьку культове козацьке фентезі
- 06.03.2026|08:40Оголошено конкурс літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди
- 24.02.2026|15:53XХVІІ Всеукраїнський рейтинг «Книжка року ’2025». Остаточні результати
- 22.02.2026|12:341 березня у Києві відбудеться друга письменницька конференція проекту «Своя полиця»
- 18.02.2026|17:24«Крилатий Лев» оголошує прийом матеріалів на визначення лавреатів 2026 року
- 18.02.2026|17:14Оголошується прийом творів на конкурс імені Івана Чендея 2026 року
