Особливість цієї книги у тому, що поляк за національністю написав книгу про культуру сусідньої Угорщини, про її менталітет, радості та біди. Сам же Варґа на зустрічі із львів’янами зазначив, що було б добре, якби кожен зі слов’янських народів мав таку книгу, писану сусідом-літератором.

Про «Гуляш із турула», про стереотипи, про українців, слов’ян, про їхній менталітет – у ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET із Кшиштофом Варґою.

- «Гуляш із турула» отримав приз читацьких симпатій на конкурсі Nike. Що для вас означає ця премія?

- Це дуже приємна нагорода. На жаль, вона не фінансова (сміється) . Для мене вона була важлива передусім тому, що люди зацікавилися цією книжкою, тематикою. Для мене найважливіше, що вони зацікавилися Угорщиною, зацікавилися історією цієї країни. Відомо, що приз читацьких симпатій є завжди приємним, бо це справжня нагорода. Її не присуджують, скажімо, семеро осіб, які сидять у журі, а певна кількість людей, які прочитали цю книжку, і говорять: «Так. Це книжка, яка нам найбільше сподобалася цього року».

-  У Польщі спостерігається захоплення слов’янством. Це мода, мейнстрім чи це потреба?..

- Я вважаю, що це цілком здорова реакція на те, що ми зорієнтувалися після багатьох років, що ми не є якимось островом, а що живемо в якомусь більшому середовищі і належимо до певного регіону. У нас є спільний історичний та культурний досвід. І нам насправді ближче ментально й історично є до цієї Центральної Європи, до наших сусідів, ніж до західних країн. Прошу пам’ятати, що після 1989 року ми мали відробити всі „борги” з західної культури, якої було замало, адже доступ до неї був обмежений. І ми швидко прочитали все, що про це було написано, про все дізналися, а потім почали цікавитися своїми сусідами. Бо просто не вийде жити на такому острові, не знаючи нічого про країни, які є біля нас, з якими пов’язує нас, наприклад, історія, спільний досвід, часом дуже поганий. У випадку поляків і угорців – це позитивний досвід. Але у випадку інших країн – не завжди, і в цьому є своєрідний парадокс: живемо поруч багато-багато років, але тільки тепер починаємо краще одні одних пізнавати, і гадаю, що цей процес триватиме ще довго.

-  Це і стало поштовхом до написання книги про угорців?

- Ні. Причина була дуже особиста. Я тоді рік мешкав у Будапешті (я - наполовину угорець і часто буваю в Будапешті), і писав зовсім іншу книжку «Надгробок з ластрико». І одного дня я подумав: так, добре, я живу в Угорщині, знаю угорську мову, знаю угорську культуру, власне, чому б мені про це не написати? Чому б я не мав про це написати, якщо поляки тільки те й знають про Угорщину, що прочитали в кулінарній книзі чи в туристичному довіднику, але насправді знають дуже мало про цю країну. І це було головною причиною написання цієї книжки.

-  Особливості мешканця Центральної і Східної Європи в тому, що схід більш «дикий»?

- Не знаю, я так не вважаю. Натомість ми зараз у Львові. І Львів належить, з огляду на свою культуру й історію, до Центральної Європи. І це знову черговий стереотип, що зі сходу приходять виключно монгольські орди. Ні. Ми є одним організмом, маємо спільний культурний та історичний досвід. Тільки так можу відповісти на це питання.

-  У літературних колах зараз знову тривають дискусії на тему, чи має письменник вплив на соціальні і політичні події в країні. Хотілося б почути вашу думку…

- Це утопія. Письменник неспроможний сьогодні на щось впливати. На соціально-політичну ситуацію точно можуть впливати політики, економіка, внутрішня політика, закордонна політика, власне економіка, і такі речі, якісь процеси, політичні, загальносвітові. Письменник на зустрічі може кільком десяткам людей підкинути тему для роздумів, але це була б утопія, що письменник приїжджає до Львова, зустрічається з читачами, щось їм говорить і це щось серйозно змінює. Натомість письменник – буду патетичний, увага! – може насправді потроху довбати скалу. Якщо це не буде одна зустріч, якщо цих письменників тут буде багато, з ними зустрінеться багато людей, а з письменником зустрічаються люди, які читають, інтелігенція, то вони своєю чергою можуть впливати на інших людей. Можуть нести це послання далі. У цьому розумінні це дуже важливо, натомість не варто мати ілюзії, що один конгрес чи якийсь фестиваль може щось змінити.

Так само я не вірю, що моя книжка в глобальному розумінні може щось змінити. Але знаю, що для кількох тисяч поляків – цю книжку прочитало десять чи кільканадцять тисяч поляків – це загалом небагато. Скажімо дванадцять чи п´ятнадцять тисяч поляків. Але у тих п’ятнадцяти тисяч створилася нова картина цієї країни. Вони зацікавилися нею більше, відкрили її для себе заново. Це вже щось. Вони можуть сказати іншим людям: «Слухайте, ця країна є цікава». Так само, якби якийсь письменник написав точно таку саму книжку про Україну.

- Але ж у Польщі є книги про Україну…

- У певному середовищі Україна є цікавою темою для читачів. З однієї сторони є люди, які живуть певним стереотипом України чи українців. З іншого - є люди, які цим цікавляться. І я думаю, що в Польщі легко знайти людей, які негативно налаштовані щодо України. Але я переконаний, що в Україні теж знайдуться люди, які мають дуже негативне ставлення до поляків. Натомість йдеться про те, щоб серед тих людей, які читають книжки, це ставлення змінювалося, і я впевнений, що воно може змінюватися. У всякому разі я бачу зацікавлення Україною в Польщі. Воно на цей момент, на мою думку, не відображається в політиці. Це стосується радше культури. Наприклад, українська література читається в Польщі. Завдяки Юркові Андруховичу. Бо, якщо йдеться про сучасну українську літературу, то його книжки з’явилися першими. Він багато разів був у Польщі, мав авторські зустрічі, на які приходить дуже багато людей. І він був таким локомотивом, який протягнув весь потяг. За ним були наступні вагони з літературою, яка видається і читається в Польщі. І це також важливо, що ця сучасна Україна цікавить людей. Я знаю одного хлопця, який зараз пише книжку про махновців. Йдеться про те, щоб образ України серед поляків вийшов за стереотип історичних питань, наших війн, чи питань сентиментально-туристичних. Наприклад, якщо ви прогуляєтесь вулицями Львова, то там кожен третій – це турист з Польщі. Йдеться про те, щоб польський турист цікавився Україною не виключно тому, що тут є такий чи сякий костел і що Львів колись був польський, а щоб цікавився сучасною культурою. Це важливо.

-  Ваша книжка «45 ідей для роману» могла б зацікавити  молодих письменників. Для кого ви писали ці початки романів?

 - Кожен може собі це взяти. Це стара книжка. Їй вже 12 років. Я вже й не пам’ятаю добре, бо я ніколи не читаю своїх книжок після того, як вони вийшли. Один раз тільки прочитав угорський переклад «Гуляшу з турула», бо мені було цікаво, як звучить переклад. І він добре звучав. Натомість своїх книжок насправді я ніколи не читаю. Тому для мене це вже закритий розділ 12-річної давності. І якщо хтось хоче брати ідеї, то нехай бере. Вони для кожного.

- Ви написали книгу про угорців, чи є бажання написати так само «зсередини» книгу про поляків, книгу про українців, словаків, румунів.. 

- Було б добре, якби вийшло більше таких книжок. Щоб так як я, польський автор, написав книжку про Угорщину, то було б супер, якби угорський автор написав книжку про Україну, а український автор про Чехію чи Словаччину, а словацький, скажімо, про Білорусь. Щоб писати одні про одних, адже силою такого типу книжок може бути те, що їх пишуть ззовні, з іншої перспективи.  Автор знає певну країну, але дивиться на неї з якоїсь відстані, і бачить речі, які громадяни цієї країни можуть не бачити, або які для них є очевидні. І в цьому також полягав успіх цієї книжки в Угорщині. У міру добре освічений угорець все, що є у книзі «Гуляш з турула», повинен знати. А одночасно він отримує це, побачене з іншої перспективи, звідкись здалеку, і говорить: «От чорт! Це ж ми насправді такі дивні».

Очевидно, що стереотипи є. З обох сторін. На різні теми. Мені здається, що передусім треба зустрічатися і розмовляти одні з одними, їздити. Є різні середовища. Те, в якому я перебуваю, сповнене переконання, що втягнення України в західну орбіту є важливою справою для Польщі. Я можу говорити тільки про те, що говорять і думають про Україну всередині мого середовища.

Щодо книги про українців. Я не зможу її написати, для цього я мусив би добре ознайомитися з країною.

- Ви сказали, що втягнення України в західну орбіту є важливою справою для Польщі… 

- …Я хоч вважаю, що майбутнім завданням Польщі було б постійне втягування України в західну орбіту. Але пам’ятайте й про те, що це залежить також від вас. Маєте президента Януковича, який, як я розумію, не євроентузіаст. Тому це набагато складніша справа. Особливо, коли Україна є країною, наскільки я розумію, (прошу не ображатися), але поділеною. З політичної, мовної точки зору. Це не легко. Я гадаю, що майбутнє України буде вирішуватися найближчим часом. Воно буде залежати з одного боку від позиції Європи, у тому числі Польщі, але також від України, в який бік Україна намагатиметься йти. Бо на мою думку, неможливо існувати, функціонувати, сидячи на шпагаті. Однією ногою бути в один бік, а другою в інший.

Довідка ZAXID.NET

Кшиштоф Варґа – письменник та журналіст, редактор відділу культури «Ґазети Виборчої». Автор романів «Хлопці не плачуть»(1996), «Смертельність» (1998), «Текіла» (2001), «Кароліна» (2003), «Надгробок з ластрико» (2007), збірки есеїстики «Більдунґсроман» та ін.

У 2009 році його книга есе «Гуляш із Турула» здобула приз читацьких симпатій на найпрестижнішому польському літературному конкурсі «Nike».

«Гуляш із Турула» – авторська візія сучасної Угорщини, сповнена тонкої іронії та проникливого чуття менталітету цієї країни.

Аліна Небельмес, Марічка Бабінська