Автор тлумачить власне бачення теперішньої культури Угорщини. Цю книгу буде представлено цього тижня на Літературному фестивалі в рамках Форуму видавців у Львові.

Кшиштоф Варґа – польський прозаїк угорського походження, редактор відділу культури «Газети виборчої». Автор книг, відомих у Польщі та за її межами.

Книга есеїв «Гуляш із Турула» 2009 року здобула приз читацьких симпатій найпрестижнішого польського літературного конкурсу «Nike». «Гуляш із Турула» – це спосіб Варґи ззовні розповісти про угорців. Переклад книги українською побачив світ у видавництві «Темпора». Кшиштоф Варґа задоволений тим, що книга про угорців написана поляком, вийшла друком в Україні. На його думку, це означає, що «ми знову починаємо цікавитися культурою одне одного». Про спільне в понятті культури Центральної та Східної Європи йшлося в інтерв´ю Кшиштофа Варґи Радіо Свобода.

– Пане Варґа, поділіться, будь ласка, власним баченням спільного в понятті «житель Центральної» та «житель Східної Європи».

– Через поняття Центральної Європи отримую Європу спільного досвіду культурного й історичного. Будьмо відвертими: Польщу з Україною історично єднає значно більше, ніж із Францією, врешті-решт. Отож ми маємо спільні колекції культур, які одні на одного накладаються, як історії нашого досвіду, змішання. Ми не є злиті всі в один народ. Загалом вважаю, що існує такий народ як центрально-європеєць. Відомо, що є націоналісти, які завжди будуть шукати чистого українця, поляка, чистого угорця. Як на мене, хоча би через те, що сам наполовину поляк і угорець та мав ще бабусю словачку, можу про себе сказати, що є центрально-європейцем.

– Як культурний оглядач у центрі європейського світу, скажіть, якої критики заслуговує сучасна українська культура. Можливо згодом зможете написати книгу про Україну.

– Чудово було б, щоб таку книжку про Україну написав іноземець. Він мав би інший погляд на це і водночас був би обізнаний, тобто не був лише туристом, який приїжджає на тиждень, щось собі оглядає та одразу пише про це книгу. Так не може бути. Я четвертий чи п’ятий день в Україні за все своє життя. Говоритиму про вашу культуру лише з польської точки зору. За моїми спостереженнями, українська література є популярною та читаною. Це почалося від Юрка Андруховича, який протоптав стежки. Прізвища Андрухович, Жадан, Прохасько розпізнають у Польщі. Це автори, твори яких читають. Не знаю українського кінематографу, бо він у Польщі зовсім не актуальний. Люди, яких цікавить фольклор, музика фольклорна, тобто народна культура, скажуть набагато більше. Адже ця творчість найбільш популярна в Польщі.

– Чи стали ви іншим поляком, знаходячись у середині Європейського Союзу?

– Особисто я – ні. Європейський Союз – це добре. Адже виділяється багато коштів. Люди їздять по всій Європі, пізнають її. Це окрема велика тема, на яку важко розмовляти.

– Наприкінці вересня мине рік від часу проведення Конгресу польської культури. Про які підсумки можете сказати вже сьогодні.

– Мені здається, що це було дуже важливо для того, щоб показати, що культура є не менш важливою, ніж бізнес, економіка. Ми, на жаль, останнім часом жили в переконанні, що те, що найважливіше – це ринкова економіка. Зараз серед інтелектуалів з’явилася пропозиція підписати листа до прем’єр-міністра. Хочемо, щоб один відсоток із бюджету виділяли на культуру. Один відсоток – це ж небагато. Ми дійшли до такої ситуації, коли люди при владі, маю надію, почали розуміти, що культура – це те, що будує країну. Бо можна мати добрий бізнес і нерозумне суспільство. Те суспільство, яке не читатиме книг, не стане розумнішим.

Христина Грищук