Але яка! Юна київська повія, з якою видатний авіаконструктор познайомився ще гімназистом, виказує неабиякі національні чесноти. І хоч каже, що в Києві лише одна смілива людина — мадам Косач (мати Лесі Українки) — говорить українською, але сама налаштована не менш патріотично. Розводиться про «гнилу імперію» Романових, знається на Конституції Орлика, мріє «ходити на вистави Марії Заньковецької і носити плаття від Поля Пуаре», а поки що вбирається у чоловічі шаровари на знак протесту проти погрому чорносотенцями газети «Рада». «А он внизу хата Миколи Пимоненка», — може показати з ілюмінатора літака житло видатного художника.

Утім, романтична епоха 1900-х років змальована в романі надто загально, хоч і доволі точними штрихами — з уточненням цін на каву і морозиво. Так само не бракує згадок про видатних осіб, що виконують роль «правдивого» історичного тла: корнет Лермонтов, «якийсь пан Міхновський, що закликає відокремити наші землі від Російської імперії», цукровий магнат-меценат Терещенко… Загалом усі глобальні заворушення — чи то падіння Російської імперії, а чи більшовицький переворот і Громадянська війна — подані в романі як декорації до драми закоханого героя. «Не війна терзала його душу, не повалення монархії, не робота, до якої звик, — дізнаємося ми про нього. — Його мучила думка, що Кароліна Гулій вже ніколи не буде його дружиною». Так само всерйоз автор пише, що в 1903 році відбулися три важливі події: уперше здійснили політ на літаку брати Райт, Костянтин Ціолковський опублікував «Дослідження світових просторів реактивними приладами», і після сварки з Кароліною Гулій київський гімназист Ігор Сікорський виїхав на навчання до Санкт-Петербурга.

Отже, крізь терни — до жінок? Чи пак, до однієї-єдиної жінки, яку герой бачить у всіх обраницях, що траплялися на його звивистому шляху — від Росії до Англії, Франції та Америки. Утім, «чи хотів він бути інженером?», як питає автор щодо Сікорського. Адже про що мріяв наш герой? Не про Україну та її славу. «Мріяв створювати літаки, і коли навчиться це робити, сконструювати гелікоптера і одружитися з Кароліною Гулій». І навіть переліт з Петербурга до Києва він здійснив лише для того, щоб «здивувати Кароліну, побачити її очі, зайти з нею в кондитерську Семадені, замовити каву, бонбоньєрки і турецькі каштани, шаліти від її солодкого шепоту і стиглого тіла, а вранці запропонувати руку і серце й забрати у Петербург». Хоча, слави теж хотілося. «Сьогодні Господь поцілував мене в тім’я», — вирішив Сікорський, коли цар Микола похвалив його літак. Чи сподобався б государеві ще й роман про самого конструктора?

Ігор Бондар-Терещенко