Скільки французьких фільмів ми бачили, скільки французьких книжок прочитали! Там завжди присутня вона, противна тітка, яка сидить при вході в елегантний будинок, епізодична консьєржка, яку й героїнею ніяк не назвеш, яку хочеться проминути якомога швидше. У романі французької письменниці Мюріель Барбері «Елегантна їжачиха» така консьєржка є героїнею. Їй співчуваєш, з її дотепів смієшся, з нею цілком може асоціювати себе вдумливий читач. Рене Мішель є консьєржкою в Парижі, в будинку для дуже заможних. Тих, кому не загрожує жодна криза, бо вони її планують. Ще одна героїня — дванадцятирічна дівчина Палома, яка живе в цьому будинку, в родині, де немає тепла, дарма що її батько — депутат Національної Асамблеї від соціалістичної партії. А третій — японець Какуро Одзу, вдівець, що купив одне з помешкань у цьому розкішному будинку і пожвавив його застиглу, мертвотну атмосферу. Цих трьох поєднала справжня дружба, чи не найбільша цінність цього світу. А книга про них стала бестселером у Франції та за її межами. Цифри продажів — колосальні: мільйон проданих примірників у шістдесятимільйонній Франції! Кожен шістдесятий француз купив «Елегантну їжачиху»!

Так, звичайно, коли розпродається бестселер, спрацьовують механізми масової поведінки, коли покупець робить не індивідуальний, а дещо нав’язаний вибір, не без цього. Книгу перекладено багатьма мовами, що з книгами французьких авторів трапляється часто — французів на ринку світової літератури дуже багато. Але «Елегантна їжачиха» — твір направду незвичайний, не тільки за змістом, а й за побудовою. Та й за емоційним наповненням також. Ніхто не прочитує текст так, як це робить перекладач, і я, перекладачка «Елегантної їжачихи», маю право говорити про це.

Як я вже казала, у творі троє героїв — консьєржка Рене, дівчинка з родини депутатасоціаліста Палома і заможний вдівець Какуро. Але у творі є й четверта героїня — філософія. Філософські тексти читає у своїй комірці консьєржка Рене. Філософствує у своїх щоденниках юна розумниця Палома. Какуро демонструє своєю поведінкою несподівану й дуже привабливу життєву філософію. Навчається на філософському факультеті сестра Паломи — Коломба, один із найнеприємніших персонажів книги. Фаховим філософом є й авторка «Елегантної їжачихи» Мюріель Барбері, яка їде в Київ на презентацію своєї книги поукраїнськи. Мені пощастило поспілкуватися з нею «електронкою», і Мюріель відповіла на деякі мої запитання.

— Сюжет і композиція вашого роману направду дуже незвичні. Я стежу за сучасною світовою літературою, але подібного не зустрічала. Звідки це? Чи ви мали якийсь взірець?

— Запевняю вас, я не бачу, чим цей роман аж такий незвичайний. Дуже важко об’єктивно читати власні тексти. Я писала його так само, як і свій перший роман: дослухаючись власної інтуїції, свого внутрішнього голосу, який виник, але не пояснив: чому і як. А надихала мене моя любов до французької мови, радість будувати речення, і, завдяки цьому, бачити, як дивовижним чином з’являється новий світ, який зненацька заполонив мене саму. Якось вранці я уявила собі консьєржкуерудитку і написала роман, не шукаючи відповідей ні на які питання.

— У пострадянському світі нувориші, так звані нові росіяни або нові українці, є об’єктом постійної гострої критики через їхню зверхність, презирство до небагатих, їхню низьку культуру. Але у вашій книзі ваші «старі французи» такі самі. Тож багаті французи мають таку саму ментальність?

— Я не соціолог і не знаю того середовища, в якому розгортаються події роману. Та коли я здобувала вищу освіту в Парижі, ці кола видалися мені не вельми приємними. Але в романі я все вигадала. Проте я переконана, що влада й гроші направду вбивають розум і культуру. У Франції є освічена еліта, яка має справжню владу — соціальну, економічну, політичну, але вона сама себе руйнує, контактуючи з державною владою. Гадаю, так воно скрізь.

— Я знаю, що протягом кількох років ви викладали філософію. Чи ваші студенти були з багатих родин?

— Зовсім ні. Я викладала філософію в установі, де готували вчителів початкової школи в регіонах. Мої студенти походили з дуже різних родин, але здебільшого зі скромних. Я й сама вийшла із середнього класу.

— У своєму романі ви стверджуєте позитивістські погляди, яких дотримується і ваша героїня Рене. Але те, що відбувається в кінці роману, суперечить цьому. А чи властиві забобони особисто вам?

— Ні, я зовсім не забобонна. Навпаки, я вірю в силу розуму і в його таємниці. І в його велич також.

— А як щодо психоаналізу? З одного боку ваша героїня Палома ненавидить психоаналіз, який обожнює її мати, соціалістка Соланж. А з іншого — поведінка вашої Рене зумов­лена саме дитячою травмою, цілком психоаналітична ідея. А які ваші особисті стосунки з психоаналізом?

— Я ніколи не відповідаю на особисті питання, вибачте! Але щодо психоаналізу в цілому можу говорити дуже багато, вистачить на кілька інтерв’ю. А зараз лише скажу, що, як на мене, це одна з великих надій і великих ілюзій минулого сторіччя.

— Як випливає з вашого роману, ви знаєте Росію, принайм­ні її літературу. А Україна? Що це для вас? Філіал Росії? Чи щось зовсім невідоме?

— Я знаю невелику частину величезної російської літератури, але ніколи там не була. Україна для Західної Європи є великою незнайомкою, сестрою досить відомої Росії. Я тут не є винятком і соромлюся цього. Я завжди прагну дізнатися про те, чого не знаю. Саме тому я й прийняла пропозицію приїхати на зустріч з українськими читачами. Це велика честь для мене.

А ТИМ ЧАСОМ...

Невже Україна знову не відреагує на неординарну книгу, яку помітив світ? Ми нарікаємо, й іноді цілком справедливо, що дуже мала частина світової літератури перекладається українською, проте коли така книга все­таки з’являється, її в Україні чомусь не помічають. Так було із книгою франкомовного китайця Дай Сіє «Бальзак і маленька кравчиня», так було із «Поминальним днем» нідерландця Кееса Ноотебоома, та й з іншими перекладними книжками. Хотілося б, щоб «Елегантна їжачиха» Мюріель Барбері не поповнила цей список.

А поки нагадуємо, що «Елегантну їжачиху» видала «Нора­Друк», а зустрічі з її авторкою Мюріель Барбері в рамках цьогорічної Французької весни відбудуться — у Харкові 16 квітня, у Києві — 17 і 19 квітня.

Євгенія Кононенко   

Фото: daylife.com