Його роботи – «Вся президентська рать», «Вся прем’єрська рать» та «Вся Юліна рать» у 2008 році входили до двадцятки найкращих книжок за версією читачів журналу «Кореспондент». А минулого року «Уряд Юлії Тимошенко» став призером конкурсу «Найкраща українська книга» згаданого часопису.

Наприкінці 2009 року у столичному видавництві «Самміт-Книга» побачили світ дві нові книжки Сергія Руденка – «25 багатіїв України» та «Чоловіки Юлії Тимошенко». Про свої роботи та про плани на майбутнє публіцист розказав «Іншій літературі».

- Сергію, ти довгий час працював журналістом. Останні кілька років пишеш книжки про українських політиків. Вже відчуваєш себе письменником?

- Ні. Я був і залишаюсь журналістом. Ніколи не називав себе письменником і не люблю, коли мене так називають інші. Оскільки особисто для мене письменник – це той, хто пише прозу, поезію. Мене швидше можна назвати автором книжок. Письменником, сподіваюсь, стану тоді, коли напишу роман. Любовний).

- Той масив інформації, який міститься у твоїх книжках, вражає. Скажи, де ти здобуваєш матеріал?

- Приблизно десь 80 відсотків усієї інформації я беру із відкритих джерел. Не повірите: але усе найцікавіше про себе люди розповідають самі. Треба просто уважно читати їхні коментарі та інтерв’ю. Інколи наші політики таке про себе розповідають, що не треба жодних спецслужб – бери і систематизуй сказане. Крім того, я використовую й кулуарну інформацію, яку збирав упродовж останніх 15 років як політичний журналіст. Довгий час у моїй квартирі лежало понад сто тек, у яких накопичувалися дані про моїх героїв. З часом ці досьє я перевів у електронний формат і подумав: якщо вони цікаві мені, то чому б не поділитися інформацією із читачами?   

- Як герої твоїх досьє реагують на зібрану інформацію? Висловлюють свої претензії?

- Звісно, висловлюють. Але зазвичай це робиться через прес-секретарів чи прес-служби. Мова йде про деталі. На моїй пам’яті лише раз телефонував один міністр і доводив, що у нього немає квартири у центрі столиці. Тоді я йому назвав адресу ще одного його помешкання, про яке я не написав. Суперечка була вичерпана.

Звичайно, дрібні помилки у досьє трапляються. Але, повірте, аби увесь матеріал узгоджував із кожним героєм, я не видав би жодної книжки. А якщо б і видав, то навряд чи вони користувалися б популярністю у читачів. Усі ж уявляють себе набагато кращими, аніж є насправді.

- Після серії книжок про оточення Януковича, Ющенка та Тимошенко ти підготував книжку «25 багатіїв України». Яким чином добирав до неї героїв?

- Цю книжку я почав писати ще до початку фінансової кризи. А завершував вже у пік економічної нестабільності. Скажу одразу: «25 багатіїв» це – не рейтинг. Усі досьє там розміщені за абеткою. До книжки увійшли усі ті, хто на мою думку найбільше сьогодні впливає на українську політику та економіку. Хоча один із героїв цієї роботи якось мені сказав: справжні багатії України знаходяться поза увагою і журналістів, і суспільства, і рейтингових компаній. Мовляв, «рулять» державою «тіньовики». Утім, мене завжди цікавили і продовжують цікавити публічні персонажі, капітал яких можна оцінити. Правда, із початком фінансової кризи ситуація серед українських багатіїв дещо змінилася. Але, думаю, не надто кардинально.

- Остання твоя книжка – «Чоловіки Юлії Тимошенко» вже виклала жваві дискусії у експертному середовищі, серед журналістів та політиків. Як ти думаєш, чому?

- Те, що ця книжка викликала зацікавлення у читачів (а для мене і експерти, і пересічні українці, і журналісти, і політики залишаються перш за все читачами), мене не здивувало. На це я і розраховував. У своїй роботі я подав інформацію про сто чоловіків, які вплинули на долю Юлії Тимошенко. Усе життя її супроводжували чоловіки. Одні нею захоплювалися, другі – ненавиділи, треті – робили все для того, аби морально її зламати і не допустити до вершини влади. Утім, попри все вона йшла вперед. У моїй книзі є і президенти, і прокурори, і судді, і адвокати, і бізнес-партнери, і кохані чоловіки – усі ті, хто доклався до того, аби ми побачили Юлію Тимошенко такою, якою вона є тепер.

- Якою буде наступна книжка?

- У роботі зараз у мене кілька книжок. Але все залежить від видавців. У них, як і у мене, замовник один – читач. Сподіваюсь, у 2010 році світ побачать дві мої нові роботи. Одна із них – про тих, хто вплинув на формування  Януковича як людину і політика. 

- У тебе не було бажання облишити політичну журналістику і написати, наприклад, ті ж роман чи повість?

- Є таке бажання. І навіть я знаю, про що б написав. Але увесь час не вистачає на це часу. Я працюю у досить жорсткому ритмі. Для серйозної прози треба більше часу, більш спокійне життя. У мене ж робота – майже цілодобово. Я дуже багато пишу і редагую. На початку 90-х років я писав пародії та епіграми, які зібрані у моїй книжці «Пантеон класиків». Але руки все ніяк не доходять її видати. А Ви кажете – роман… Хоча не виключаю, що незабаром збірка моїх пародій та епіграм побачить світ у електронному варіанті.