У Києві триває Весняний книжковий ярмарок «Медвін», і програма його доволі насичена — презентації, лекції, ще й гарячі обіди від українських письменників. «Кількість письменників на чотири дні ярмарку достатня?» — запитала «УМ» у братів Капранових. «В Україні в принципі не дуже багато письменників, назбирали скільки змогли», — відповіли «брати». На відкритті виставки дуже раціонально прозвучали слова письменника–фантаста Сергія Дяченка, президента міжнародної асоціації фантастів «Портал», про те, що в українських політичних баталіях свого часу вдалося уникнути крово­пролиття на відміну від нинішньої Киргизії, наприклад, не тільки через традиційну нашу миролюбність, а й рівень культури. А культура — це книжка, продовжив свою думку пан Дяченко, і врятувати її для читачів сьогодні можуть кіно і фантастика.

Сергій Дяченко: «Біла гвардія» — дуже важкий для екранізації роман

— На цьогорічному «Порталі» менше гостей, ніж ми розраховували — на це вплинули фінансова криза і недавні політичні баталії в Україні. Однак у нас чудові гості — це наші традиційні друзі Генрі Лайон Олді у двох особах, Андрій Валентинов, голов­ний редактор журналу «Новий мір» Андрій Василевський. Марія Галіна та Андрій Штипель будуть вести семінар з української літератури і поетики, дуже цікавий критичний семінар Михайла Назаренка. Як завжди, в цьому році вручатимуть премії, і це непередбачувано — ми з Мариною знімаємо свої кандидатури і не втручаємося в роботу журі. Дуже цікавою буде театралізація нашого порталу — це своєрідна родзинка цього року. У суботу о 15.00 буде зустріч із читачами і презентація нашої книги «Магія театру», потім вручення Булгаковської премії на закритті і Булгаковський бал — все на п’ятому поверсі, який цілком належить фантастиці. Булгаковський бал теж з елементами театралізації.

— «Магія театру» — це книга фантастики чи про театр?

— Ми й хотіли, щоб вона не виглядала чисто фантастичною — це наше освідчення в коханні театру. У книгу ввійшли наші повісті, оповідання і п’єси, але вона незвичайна, бо це перша така збірка, присвячена містиці театру.

— Якісь твори з цієї збірки були екранізовані чи інсценізовані?

— У Театрі імені Лесі Українки був показаний «Останній Дон Кіхот», зараз цю п’єсу готує один із московських театрів — прем’єру очікуємо в травні. А самодіяльні студії і колективи ставили деякі наші речі, зокрема повість «Кін», яка відкриває цей збірник.

— Чи можна порівняти ваш «Портал» із харківським фестивалем фантастики «Зоряний міст»?

— Ми зовсім різні. От, скажімо, в плані журі — там демократичне журі, всі голосують, у нас — професійне журі, куди входять критики, письменники, тому й премії зовсім різні. Але такі розбіжності, така мозаїка і створюють, врешті–решт, єдину картину фантастики. Я б сказав, що «Портал» і «Зоряний міст», які дружать між собою, доповнюють один одного.

— Важко знайти спонсорів для проведення зібрань фантастів?

— Ну от ми існуємо останні роки, слава Богу, на базі книжкової виставки «Медвін», знайшли повне взаєморозуміння і навіть любов. Ми дуже поважаємо Едвіна Михайловича Задорожного — слава Богу, що ці люди є.

У Харкові екс–«губернатор» Аваков реально читає фантастичні книжки, він дуже любить цей жанр — їм пощастило, у Києві не знайшлося такого спонсора, але, може, завдяки вам і цьому інтерв’ю і знайдеться. Така людина може реально вплинути на майбутнє.

— Ви з Мариною заснували свою школу фантастики. Що зараз із цим проектом, він існує?

— Так, але тільки в Москві, а тут, на «Порталі», у нас кілька майстер–класів — і з української літератури, і з критики, і з поетики. І власне зустрічі з письменниками — Олдями, Валентиновим, з нами, це теж своєрідний майстер–клас, бо в людей виникає багато питань саме щодо секретів майстерності.

— Фільм «Біла гвардія», до якого ви писали сценарій, уже запущений?

— Так, і для нас це велика надія, дай Бог, щоб усе вийшло. Поки рано щось говорити про режисерів чи акторів — ми тільки на початку шляху, наразі я хочу тільки побажати успіхів усій нашій творчій групі.

— Ви з Олександром Роднянським уже працювали спільно в кінематографі, отже, є надія, що, якщо за справу береться Роднянський, він доведе її до кінця, і це буде не соромно.

— Ну так, будемо сподіватися.

— Чи Булгаков чинить опір?

— Це дуже важкий для екранізації роман.

— Як же писали сценарій?

— На це запитання я буду вам відповідати до ранку. Довелося переосмислити всю прозу Булгакова — не тільки «Білу гвардію», і в цьому сценарії з’явилися герої з його ранніх оповідань, але вони співіснують у контексті твору дуже органічно. У Київському музеї Булгакова працюють прекрасні фахівці і прекрасні люди, вони читали наш сценарій, їм сподобався, слава Богу, і сподобався компаніям, які ставлять цей фільм.

— Зараз усі подивилися «Алісу» Тіма Бартона і сказали, що фільм дуже відрізняється від літературної основи.

— Наш буде по духу булгаковським — це принципово.

Сергій Руденко: Багатії не готові говорити про первісне накопичення капіталу

У перший день ярмарку політичний журналіст, публіцист, а також засновник інтернет–порталу «Буквоїд» Сергій Руденко готував «Політичний вінегрет», а ми з ним поспілкувалися на тему його останньої і наступної книжки.

— Сергію, остання твоя книжка називається «Чоловіки Юлії Тимошенко», наступна буде «Жінки Віктора Януковича»?

— Із цим складніше, бо якщо в кар’єрі Юлії Тимошенко чоловіки мали принципове значення для її схо­дження догори — у книжці є інформація не лише про її соратників, а й про опонентів, які не менше доклалися до створення бренду Юлія Тимошенко: прокурори і судді, і президенти, і колишні бізнес–партнери, і політичні соратники, які стали ворогами, то у Віктора Януковича — навпаки: чоловіки були основою до сходження. Але видавати книжку під назвою «Чоловіки Віктора Януковича» — це не зовсім правильно. Очевидно, книжка буде про людей, які допомагали Віктору Януковичу йти по життю і дійти до президентства, тобто буде така велика сфера особистого життя — його найближчі люди, рідні, потім буде дуже великий пласт донецьких, великий пласт опонентів, соратників, і все це буде замішано під робочою назвою «Віктор Янукович. Енциклопедія».

— Очевидно, таку книжку треба робити дуже швидко...

— У принципі, у книжок, які я пишу, немає строку давності, бо вони з розряду публіцистики переходять у розряд історії. Уже перші книжки, які виходили у 2007 році, є історичною цінністю. Принаймні до мене звертаються політологи й історики з проханням подарувати книжки про оточення Ющенка, Тимошенко, Януковича. Думаю, що книжка про людей, які доклалися до створення бренду «Віктор Янукович», буде цікавою не лише упродовж кількох років, а й кількох десятиліть. Я знайшов усі свої книжки в каталозі бібліотеки Стенфордського університету в США, тобто їх можна замовити за каталогом і отримати нормальну паперову книжку — не електронну. Це означає, що інформація, яку я зібрав і систематизував, цікава не лише українським читачам і спеціалістам.

— А в Росії твої книжки користуються популярністю?

— У Росії книжки продаються дуже добре — і в Санкт–Петербурзі, і в Москві, і в Єкатеринбурзі, я їх знаходив також у міжнародних інтернет–магазинах, де їхня вартість коливалася від 25 до 35 доларів. В Україні вони коштують від 30 до 60 гривень.

— Як ти думаєш, які ще політики сьогодні цікаві широкій публіці?

— Думаю, це Тимошенко, Янукович, Ющенко вже менше, з молодших, можливо, Тігіпко, і ще багатії — топ–десятка українських багатіїв.

— Чи означають твої слова, що скоро слід очікувати десять книжок про десятьох українських мультимільйонерів?

— Мені б хотілося написати про кожного, але є проблема з фактажем. Усі вони пройшли період первісного накопичення капіталу, так що всю правду про це навряд чи хтось знає і захоче розказати. Принаймні вони дуже важко ідуть на контакт, а коли питаєш про перший мільйон і перші заробітки, вони розповідають неймовірні історії, але тільки не правду. Деякі багатії чесно зізнавалися, що ще не готові до такого формату, як «Історія успіху».

Валентина Клименко

На фото: Сергій Руденко

Фото: Олександр Канівець