Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
Літературний дайджест
Одна восьма айсберга Дмитра Мамчура
Дмитро Мамчур. Маргіналії. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2009.
Була колись така серія – «Перша книжка поета». І виходили у ній збірочки сторінок на 30-40. Так вийшли Лишега, Борисполець, Ґудзь… (Лишега й дотепер, коли йому вже 60, написав не багато більше, ніж є у тій книжечці.) Хороша була серія, хоч книжки і дрібненькі. Тепер таких не видають. Тепер поети пишуть кілометрові верлібри й видають перші книжки у твердих палітурках. А наступного року, щоб закріпити свої літературні позиції, видають уже другу книжку, ще товстішу.
Книжечка Дмитра Мамчура «Маргіналії» містить три десятки коротких римованих віршів – настільки коротких, що їх можна переписати собі в записник і запам’ятати, або запам’ятати відразу і назавжди. У передмові до неї Олег Синельник, котрий, до речі, є і автором ілюстрацій до кожного з віршів, пише, що декотрі з віршів Мамчура уже стали “народною творчістю”. Воно ж закономірно: Дмитро публікується у періодиці з 1989 року, виступав на різних літфестах, тож його перлини-мініатюри сприймаються в сто разів краще, ніж модні у наш час товсті поезії, в яких більше слів, аніж змісту. “Від часів Григора Тютюнника і В’ячеслава Медведя не знайдеться письменника молодшої генерації, такого як Дмитро Мамчур, який навчився заганяти між рядки більше змісту, ніж у сам текст”, – міркує у післямові до збірки скупий на компліменти Олесь Ульяненко. Ось один з таких текстів:
Собі казала психіатра дочка:
“По нитці з тихих –
Буйному сорочка!”
Коментар мусить бути довшим. Для персонажа цього твору світ має трохи іншу структуру, ніж у народній мудрості “По нитці зі світу – бідному сорочка”: тут він поділяється в категоріях психіатрії – на тихих і буйного. Роль психіатрової дочки видається мені зацікавленою (що підкреслюється знаком оклику наприкінці цитати). Можна собі домислити, що до такої трансмутації народної мудрості дочку підштовхнуло спостереження за батьковою практикою: тихі – це ті, з кого можна брати, які й самі дають, а батько, який збирає “по нитці”, в сумі отримує певну відчутну, як кажуть, матеріальну винагороду – «сорочку» – що не може дочку не тішити. Цілком можливо, що це вірш про хабарництво. Такий варіант прочитання веде нас до переосмислення образу буйного – закрадається думка, що й сім’ї психіатра, оскільки до категорії тихих вона напевно не належить, загрожує потрапляння до категорії тих других. І сорочка тоді може виявитися… гамівною . Цікаво, що у наступному творі («Частівка») уже недвозначно сказано про грошову винагороду, яку сподівається отримати той, хто здійснює психологічну корекцію.
Антитеза, що її на матеріалі цих двох віршів можна сформулювати як допомогти ближньому / отримати вигоду для себе , є варіантом ширшого мотиву творчості Дмитра Мамчура: протиставлення високого і низького . В інших текстах автор пов’язує романтику й апокаліпсис, спокій і війну («Ідилія»); красу і підступність («Кажеш, біла і пухната?..»); благородні наміри й злочин («Альтруїст»); мистецтво й алкоголь («Натхненний»), мистецтво й убивство («Зацитованому»); інтелектуальну працю і смерть («Епітафія студентові»); благородність і п’янство («Він кричав: “Все іде якнайкраще!”…»). Парадоксальність – це одна з головних ознак поезій Мамчура. І ще гра з мовою, з мовними штампами.
Ви кажете, від мене тхне?
Та це ж натхнення у мене!
Це – з найкоротших поезій, і вона не потребує коментаря. Ми ж повернімося до тих текстів, що вимагають від читача певного домислу, моделювання ситуації.
Кажеш, біла і пухната?..
Знати я віддавна мріяв,
Де могла у мене взятись
Розтриклята
Алергія…
З вірша постає уявна розмова двох чоловіків, у якій мовиться про особу жіночої статі. Почувши від співрозмовника характеристику жінки як “білої і пухнатої”, ліричний персонаж переносить ці перенесені народом з образу кішки характеристики назад, що призводить до важливого медичного відкриття: оскільки шерсть кішки має властивість викликати алергічні реакції, то ліричному персонажеві стає зрозуміло, чому від певного часу він відчуває подібну реакцію і щодо тієї, кого образно було названо “білою і пухнатою”.
Ще більш парадоксальним є вірш про те, що само по собі найбільший парадокс нашого життя – «Про смерть»:
Сенс життя враз пропав.
Все пішло шкереберть.
Він не труїться
й вен не втинає.
Бо до нього учора
приходила Смерть.
Смерть сказала,
що смерті немає.
Спершу я думала взагалі цього твору не аналізувати, надто вже він темний, але потім дещо таки прояснилося. У вірші йдеться про людину із суїцидальними нахилами – це видно з перших чотирьох рядків. Грайливе завершення твору, побудоване за алгоритмом “Х сказала, що Х немає”, наводить на думку, що й саме дослідження сенсу життя є певною (психологічною, філософською, мовною, побутовою) грою. Подібний мотив звучить у ще одному вірші:
Дискурс цей про потойбічне –
“Мо’ нема, а мо’ і є”.
Я б урвав. Та зашморг вічно.
Говорити не дає.
Тут уже маємо ситуацію, коли персонаж ніби спізнав на собі таємниці природи – переступив межу життя, – але що з того його досвіду, якщо сповістити про нього він… не може.
Як бачимо, Дмитро Мамчур не лише добре володіє філологічним інструментарієм творення вірша, а й здатен глибоко переживати певні екзистенційні явища, з котрих у вірш заганяє лише одну восьму айсберга.
Але не будемо завершувати цю рецензійку таким високим штилем – то було б неадекватно до поезій Мамчура. І навіть небезпечно – Дмитро на таку патетику може й пародію настрочити. Тому краще завершімо цей опус таким віршем із розкритим ротом:
Ось і доріжка бігова.
На ній спортсменка –
мов жива…
Марія Котик-Чубінська
Додаткові матеріали
Коментарі
Останні події
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»
- 22.04.2024|15:36У столичному «Комфорт Тауні» відкривається нова «Книгарня Є»
- 22.04.2024|15:15110 тонн макулатури російських і радянських книжок обміняли на два пікапи для ЗСУ
- 21.04.2024|14:39Восени побачить світ роман Степана Процюка про Євгена Чикаленка
- 21.04.2024|14:36У ВСЛ вийде підліткове фентезі Джордана Ліса «Шептосвітичі»
- 19.04.2024|19:24"Бородатий Тамарин" готує до друку книжку Роберта Пíрі "Північний полюс"
- 19.04.2024|18:17Галину Крук номіновано на Griffin Poetry Prize