Re: цензії

05.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, мов цвяхи, вийняті з долонь
Пароль до вирію
30.10.2024|Михайло Жайворон
Воскресіння у слові
30.10.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
«Хотіла б я піснею стати...»
28.10.2024|Олена Даниліна, філологиня, письменниця, арттерапевтиня
У війни не дитяче обличчя
27.10.2024|Євгенія Юрченко
Драматично-поетичний світ Ігоря Павлюка
25.10.2024|Ігор Чорний
Примари минулого
20.10.2024|Євгенія Юрченко
Пан на своїй землі
19.10.2024|Антоніна Царук, м. Кропивницький
Видобувач поезії з буднів
17.10.2024|Альона Радецька, поетеса, літературна критикиня
Трансформація життєвих істин — шлях до самопізнання

Літературний дайджест

05.10.2009|17:43|Друг читача

Юрій Андрухович: «Насправді я успішно обманюю»

Майже на рік Юрій Андрухович зник із поля зору української публіки. За цей час він плідно попрацював у Німеччині: перекладено другу з найвідоміших Шекспірових трагедій, записано два музичних диски, а найголовніше — розпочато роботу над новою книгою. На початку осені письменник нарешті потішив українських шанувальників своєю присутністю: разом із Сергієм Жаданом, запросивши в гості двох швейцарських поетів, він об’їхав Україну з літературним проектом «Культпохід 2х2».

Будь ласка, розкажіть про свою майбутню книжку.

Ризиковано поки про неї розповідати, адже я ще й половини не написав. Це буде свого роду енциклопедія, в якій зібрано сто одинадцять міст, розташованих ув алфавітному порядку. Про кожне з цих міст я розповім якусь історію. Або принаймні передам якийсь настрій чи натяк. Не всі історії будуть прозовими — іноді може підійти поезія. Десь це буде, безумовно, довгий, ґрунтовний текст про такі міста, як Київ чи Берлін, Москва чи Львів. А про деякі міста скажу одним-двома реченнями.

Чи ви помітили, що з написанням кожної нової книжки персонажі дедалі втрачають риси літературної вигадки й наближаються до вас? Увиразнюється автобіографізм. Чому?

Це означає, що я насправді успішно обманюю. Я створюю таку ілюзію, бо насправді це й далі персонажі. Не хотілося б відкривати таємниці власної творчої кухні. У всякому разі, я пропоную припустити, що це не я, а персонаж, який просто так само називається.

Окрім писання книжки, що ще ви робили в Німеччині?

Я почав із того, що приїхав із перекладеною на третину п’єсою великого Шекспіра «Ромео і Джульєтта», і перше, що я зробив, — завершив переклад. Досить багато й наполегливо працював: порівняно з «Гамлетом», мені було складніше. Причому з формальної точки зору: це твір, у якому більше римованого тексту. Треба працювати більше над технічними аспектами. Крім того, я в цей час записав два компакт-диски: один із «Мертвим півнем» і один з «Carbido». З останніми це вже другий диск нашої майбутньої трилогії —– після «Самогону». Цей зватиметься «Цинамон», а третій — «Абсент», але ми ще не починали роботи над ним. Записаний із «Мертвим півнем» диск називається «Made in ЮА». І майбутня книжка. За великим рахунком ось ці кілька речей.

А може, крім музики й літератури, ви займаєтеся ще якимось видом мистецтва? Наприклад, живописом.

Ще ні, я не дозрів. Але не відкидаю такої можливості.

Якщо зараз озирнутися на самого себе на початку творчого шляху. Певно, за цей час нагромадилася велика кількість чогось у складі особистості. Чого саме?

Я вважаю себе і «везунчиком», і взагалі щасливою людиною — найбільше нагромадилося позитивних змін. Думаю, навіть так: якби я мав можливість вибору, чи стати знову тим молодим початківцем, то напевно би відмовився. Бо я, згадавши собі, як через ці терни переходити, не позаздрив би початківцеві. Це все чистилище, і пекло, і жахливий час із усіма видавничими нетрями, цензурою… Єдине, чому безумовно можна позаздрити — це особливій первозданності чи безпосередності, з якою молодість входить у життя, так банально кажучи. А все інше — ні, ліпше не повторювати. Найкраще так, як є, — я найбільше у згоді зі своєю теперішньою ситуацією.

В одному з інтерв’ю ви казали про чергування захвату від перспектив українського мистецтва й України взагалі із цілковитим розчаруванням. Не боїтеся, що мандри будуть дедалі поглиблювати цей стан і можливо, одного дня остаточно розвернуть вас убік Заходу?

Ні, це неможливо. Я неповноцінний на Заході без України. І я неповноцінний в Україні без Заходу. Я можу існувати лише там і там. Якщо в мене відібрати одну із цих можливостей, я потраплю у глухий кут. Тому страшенно ціную ці свої можливості — бути довше там і трохи тут, або навпаки — довше тут і трохи там. Це щось вражаюче — всюди бути своїм. Розуміти цей світ, бути в ньому органічним і водночас мати ще й інший світ.

Чому зараз віддаєте перевагу як читач?

Останнім часом це non-fiction. Те, що я читав останнє, — дуже гарна, прониклива річ молодого шотландського автора (його польською мовою видали, тому я зміг це прочитати) «Загублений космонавт». Автора звати Деніел Калдер, він написав книжку про відвідини таких регіонів у сучасній Росії, куди ніхто не їздить. Тобто наперед відомо, що там нічого немає. Але це все ще європейська територія Росії: він західним європейцям відкриває очі на те, якою ще може бути Європа. Він відвідує Казань і Татарстан — це ще таке собі. Потім він відвідує Калмикію, республіку Марій Ел, потім Чувашію. Кожен із цих текстів неймовірний: і гострота спостереження, і дотепність, і навіть сентименталізм. Думаю, що це одна з найкращих книжок, які я останнім часом прочитав. Як читач, я зараз дрейфую в бік non-fiction. Листи, щоденники чи подорожі мене притягують набагато більше, ніж романи. Може, мені давно вже добрий роман не траплявся? Тобто добрих траплялося багато, але такий, який знову все переверне, — дуже давно…

А який усе перевернув?

Це можна спроектувати лише на молодість. Це час, коли по максимуму сприймаєш. Потім неможливо однозначно відповісти. Є така книжка і є така, багато подобається, багато вражає… Але по молодості це був перекладений російською роман американського автора з 30-х років, Томаса Вулфа. Роман мав назву «Взгляни на дом свой, Ангел» (Look Homeward, Angel). Я його іноді до сьогодні — не те що перечитую, я не зможу його перечитати «від і до» — але можу відкрити його на n-ній сторінці й хвилин п’ятнадцять у ньому побути. Тоді відкласти. Тому можна сказати, що ця книжка — найважливіша.

Розмовляла Настя Сідельник



Додаткові матеріали

25.09.2009|14:26|Події
Юрій Андрухович: «Я на замовлення не пишу - навіть для дітей»
07.09.2009|07:15|Події
«Культпохід 2х2» у Києві
07.09.2009|23:00|Події
Київський культпохід Жадана, Андруховича, Ленца і Урвайдера. ФОТО, АУДІО, ВІДЕО
02.10.2009|07:37|Події
Юрій Андрухович вирушає у американське турне
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

30.10.2024|14:38
У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
30.10.2024|13:44
10 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
28.10.2024|13:51
Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
25.10.2024|09:29
Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
19.10.2024|09:56
Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
17.10.2024|12:48
У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
17.10.2024|11:55
Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
17.10.2024|11:33
Що читає Україна?: аналітика по областям
17.10.2024|11:27
«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
11.10.2024|18:46
Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”


Партнери