Хитро усміхаючись, він, протягом усієї розмови, намагався розвінчати власні містифікації, які сам колись створив довкола своєї персони.

Питання з залу: Як ставиться Національний комітет з питань етики та моралі до упорядкованої вами збірки сороміцьких оповідок?

- Вони знають, що у мене гострий язик, і я маю свою газету - «Post-Поступ». Вони мене не рухають. Вони думали, що Ульяненко - безборонний, а він узяв і в суд подав. То я думаю, що це їх трохи охолодить.

Але ця антологія соромітництва, до того ж, є науковим виданням, я тут нічого від себе не додав. А ці книжки на зразок «Весняних ігор...», в них є теж якісь сороміцтва, вони специфічні, але в них нема такого, що є в деяких письменників, які описують фізіологію: хто, кому, де і що запихав.

У мене це все з гумором, з якимись натяками і приколами. У «Мальві Ланді» всі еротичні сцени, які герой переживає, є фантастикою, і сприймаються зовсім не так, не може нікого обурювати.

Натомість «Сороміцництво» показує українця зовсім інакшого, ніж нас учили в інституті і університеті.

- І який відсоток у цій книжці містифікацій?

- Ні, у цій книжці нема містифікацій. Містифікації я більше практикував у радянський час, тому що мені було цікаво пошивати в дурні великих науковців. І я тішуся зараз, що ці містифікації фігурують у наукових роботах. Але зараз мені це вже менш цікаво. Я зайнявся розвінчуванням містифікацій. Одна з них була про те, що народ наш цнотливий - то я розвінчую її.

Ще я зараз готую видання про Велесову книгу, яка є абсолютною містифікацією Юрія Миролюбова. Але ж ці дебіли, які пишуть наукові праці на цю тему, вони не читали наукових праць, написаних Миролюбовим ще до того, як відкрив під час війни Велесову книгу і почав її переписувати від руки. А фотографії є тільки одної дощечки, і вже це може викликати підозру.

Так от, він іще в 30-ті роки опублікував наукову працю, де він геніально передбачив відкриття, яке він зробить під час війни, і ці всі списки богів, які будуть у Велесовій книзі - він же описав їх у 30-х роках, згадуючи розповіді своєї бабці. А потім це дивним чином на тих дощечках з´явилося.  

Ромко: Крім вас і Валерія Шевчука більше нема нікого, хто б уболівав за забутих письменників минулого. Якось Родик написав, що ви робите більше за Інститут літератури. Але так виглядає, що за життя ви не станете директором інституту літератури. Чи думаєте ви над тим аби передати свої знання комусь молодшому?

- Думаємо. Але до мене не зголошуються молодші, щоб я передавав їм це знання, тому що це - робота така трішки марудна. Порпатися по старих газетах, вишукуючи видання, які я потім включаю у свої антології - це для мене, як для мисливця вполювати куріпку чи зайця, або для рибалки - вполювати сома чи щуку. Тобто, якби хтось молодий зголосився - я би підказав йому, де шукати. Але сам я всього зібрати не можу.

Ви знаєте, що була певна група галичан-москвофілів, які писали такою макаронічною мовою, яку вони видавали за російську. Росіяни тепер кажуть: вот, билі русскіє в Ґалічінє, але вони нікого з них не перевидають, тому що це не була російська мова, це був специфічний галицький суржик. І ці оповідання нікому не потрібні, а я їх перекладаю, переробляю, редагую. І ці оповідання увійшли у ті антології - «Потойбічне», «Вогненний змій» і таке інше.

Тобто, в цих антологіях прямих містифікацій нема, щоб я вигадав автора. Є єдиний випадок - у книжці «Чорт зна що», я дав оповідання Степана Карпенка, це письменник часів Шевченка і Гребінки. Його всі вважали графоманом. З нього Шевченко сміявся, Бєлінський і так далі. Він видав два варіанти повісті «Пан Твардовський». Друкувати його було неможливо: воно було розтягнуте, там і вірші були якісь...

Я звів докупи ці варіанти, скоротив, викинув усі вірші, і вийшло гарне оповідання. ( Сміх у залі ). Ну справді, там - багата мова, як у Котляревського в «Енеїді». Там банкет описано гарний, у пеклі, прикольно... Але я не думаю, що це містифікація. Я думаю, що ті письменники, яких я воскресив - вони там, на Небі, мені вдячні, додають мені якихось сил. ( Сміх у залі ).

Bohdanchyck: Пане Юрію, верніть нам Юзя Обсерватора!

- Юзьо існував, коли була газета «Поступ», і я щотижня туди писав. Потім, коли мер Львова, який утримував цю газету, виграв вибори і став, нарешті, мером, він газету закрив 2006 року. Вона воскресла «ПостПоступом» уже при «Експресі», але на жаль криза зробила так, що нині ця газета виходить лише раз на місяць. Там є Юзьо Обсерватор, але оскільки ця газета - загальноукраїнська, то я там не пишу галицьким діалектом.

Мені би хотілося, щоб це друкувала якась газета. Але зараз великі проблеми через кризу, і з гонорарами, і з виданнями.

- Власне, зараз є нагода поговорити про політику без гонорарів. Олег: Я розумію що ви не пророк,але коли цей безлад в державі закінчиться?Ваша думка?

- Ну бачите, поки вони не вимруть, воно не закінчиться. За радянських часів був улюблений тост: хай вони виздихають. І всі знали, про кого ішлося. А зараз якби такий тост підняти, то всі замисляться: а хто конкретно?

В романі «Мальва Ланда» один герой говорить, що український народ пробудиться і стане, як одне ціле, тільки тоді, коли відбудеться якийсь міжнародний воєнний конфлікт, або якщо Росія нападе на Україну.

Коли я був в Америці, мене американці запитали, чи я підтримую цю думку. А це було 2001 року, влітку, і я це підтвердив. Але коли сталося оце 11 вересня, вся Америка показала себе, як великий, сильний організм, що перетворився в суцільних патріотів. І вони мені потім сказали, що я маю рацію, і що вони на собі це відчули. Тобто, я чекаю нападу на Крим.

Шніцель : Чи діждеться Україна свого Піночета? А Де Голя?

- Я свого часу написав статтю про Піночета, яка збурила дуже багатьох людей. Я вважаю, що це - велика людина. Така людина могла би порятувати Україну, бо без того, щоб зробити невеличкий концентраційний табір, не обійтися.

Зараз Чілі - найрозвиненіша країна Латинської Америки. Це ж - не ті лопухи з Венесуели, які підтримують Абхазію. І Піночет, і де Голль - вони взяли владу у свої руки, все організували, а потім відійшли. А от у пострадянських країнах кожен, хто прийшов до влади, тримається за неї, і намагається передати синам. Це вже якийсь маразм.  

- Іще кілька питань інтернет-користувачів стосується вашої газети, і того, як її можна дістати.

- «Post-Поступ» зараз продається на всьому правобережжі, включаючи Київ. Не всі кіоски, але деякі. Якщо ви дістанете одну газету, або зайдете на сайт, то там є адреса редакції. Напишіть нам, з якого ви міста, і ми вам надішлемо список кіосків та книгарень, де ви зможете купити нашу газету.

Питання з залу: От є певні сили, яким дуже вигідно стверджувати, що українці - дуже

цнотливі. Ви вважаєте, що це - не так. Наскільки є об´єктивними джерела однієї і іншої сторони?

- Вони ні на що не спираються, вони цитують висловлювання якихось наших класиків, які десь щось подібне сказали. Ну наприклад, є міф: ми ні на кого не нападали, ми мирні. Та це - брехня!

Святослав що, в турпохід ходив у Болгарію, і прибивав щит на брамі Царгороду - то купатися в морі їздив? А Данило Галицький і король Лев? Вони вели завойовницькі походи на Польщу! Ми були такі самі експансивні, як і інші народи. Або щодо того, що українці ніколи не матюкалися. Це так, у тому розумінні, в якому українці вживали слово «мат».

Це означає - згадувати матір. Ми ж - українці, і пов´язані з тим східним ареалом. Ви ж знаєте, що означає сказати кавказцю або узбеку «твою мать»! Вони можуть і зарізати, і забити. Оце є матюк, а всі інші слова не вважались матюками.

І українці говорили про росіян, що вони - страшенні матюкальники. В оповіданнях, у яких є слова на три букви, і на п´ять, і на інші букви - теж говориться, що їхали москалі і матюкалися.

А матюки у нас були загальнослов´янські. В сербів, болгарів, хорватів ті самі слова.

Шнурок: А чому ваші твори написані діалектичною говіркою а не літературною мовою?

- Насправді це - підла брехня, яку розповсюджують наші недруги. Тому що більша частина тих словечок, які можуть бути незрозумілі для середньостатистичного читача, вони всі зустрічаються у письменників-класиків.

Скажімо, коли у Харкові перевидали «Весняні ігри...», вони надіслали список слів, які їм були наче б то незрозумілі: фотель, мести, вар´ят... І я відповів, що ці слова є і в Лесі Українки, і в Панаса Мирного. Просто вони надійно забуті, бо в совєцький час був список слів, які були заборонені для вжитку.

Питання з залу: Як виникла ідея оповідання «Ги-ги», і чи не боялися ви таке писати?

- Боятися можна було в радянський час. У мене в КДБ питали на допиті, чиї це тексти, і я казав, що не знаю. Я їх читав тільки в середовищі тодішніх поетів і художників, і мені його вистачало. Я не знав, закінчиться цей Совєцький Союз, чи ні, але мені було цілком комфортно в тому товаристві, я для них писав.

Sergiy : Про що оповідання «Ги-ги»?

- Що, отаке питають? Оповідання «Ги-ги», як казав Роман Іваничук, це оповідання міг написати хіба божевільний. Якщо ви хочете прочитати оповідання божевільного - будь ласка.

Питання з залу: Чи будуть продовжувати видаватися нові томи «Легенд Львова»? 

- Не знаю щодо легенд, але готичні антології будуть видаватися нові. Плюс я пишу зараз новий роман, у якому дія відбувається у 30-х роках, під час війни.

Мальва Ланда : Чи будуть колись написані «Осінні ігри в зимових садах»?

- Можливо, і будуть написані, але це вже буде пов´язано з моєю дружиною. Оскільки в мене статус змінився: під час весняних ігор я був парубком, незалежною особою, а зараз я вже прив´язаний до однієї жінки. Тому я думаю, що не буде написано, бо немає передумов для цього.

Енді: Наскільки Павєл Майков і Олег Фіалко справилися зі своїми завданнями відповідно як актор та режисер фільму-екранізації «Діви ночі»?

- Вони змінили все, що можна було змінити, настільки, що якби вони назвали фільм, наприклад, «Ночниє бабочкі», то я би навіть не помітив, що це знято за моїм романом. Бо, по-перше, змінено час, коли це відбувалося, з 70-х років - у наш час.

Змінено місто Львів на якесь фантазійне. Я думаю, що це - велика помилка. Треба було все ж робити український фільм, пов´язаний зі Львовом, і це був би набагато більший резонанс, це би і діаспора дивилася, і у нас. Наразі я не чув відгуків про цей фільм від кого-небудь зі своїх читачів і знайомих. Вони його не бачили взагалі.

Сергійко : Мрію побачити на екрані «весняні ігри в осінніх садах», щось таке планується? І наскільки фільмогенічним, на ваш погляд, є цей роман?

- Я готовий зробити сценарій для будь-якого режисера. Але наразі пропозицій не надходило. Звичайно, цей твір цілком надається до екранізації. Це була би трагічна мелодрама з різними приколами.

Моя думка: Пане Юрію, яку б вашу книжку ви порадили б прочитати? Мені вас дуже радила подружка. Я спробувала читати Мальву Ланду, але не зрозуміла...напевно, у вас є щось краще?

- Нічого кращого від «Мальви ланди» я не написав. А якщо у вас літературна освіта на рівні Ремарка, Дюма чи Жюль Верна - можете прочитати «Діви ночі».