Решта англомовного видавничого світу швидко погодилася із американськими даними: дійсно не більш ніж 3 %. Британські інтелектуали дещо здивовано усвідомили, що все розмаїття культур колишніх британських колоній, яким мала би збагачуватися їхня культура, проходить повз. Англійська традиція замкнулась сама на собі. До Співдружності Націй належить 53 країни із різних куточків планети, між ними підписано торгівельні й безмитні угоди, то чому ж ситуація знову нагадує імперіалістичні часи? Англійська література без зусиль потрапляє до книгарень колишніх колоній, а от видати та вдало продати переклади з інших мов у самій Британії – завдання надскладне.

Британці взялися аналізувати дані щодо різних мов і культур, але виявилося, що єдиною справді глобальною базою даних щодо перекладних книг є Index Translationum ЮНЕСКО. Дані до неї надходять із 1930-х років, проте останніми роками надто нерегулярно. Якщо педантичні німці вже подали інформацію за 2019 рік, а менш дисципліновані британці востаннє надсилали дані за 2013 рік, то найсвіжіша інформація з України датована… 2003 роком, а з Чилі – 1999-им.

Тому британський видавничий світ віддає перевагу щорічним Diversity Reports, які спонсорують то західноєвропейські культурні фонди, то ООН із ЮНЕСКО. Останній, який потрапляв мені до рук, – 2018 року.

На відміну від американських та британських 3 % перекладів:
• у Німеччині, Франції й Італії – 12–15 % книг на ринку – перекладна література,
• в Іспанії – близько 20 %,
• у Польщі – 33 %.

Але і Великобританія поступово змінюється. За останні роки відсоток продажів перекладної літератури подвоївся. Так, це досі мало, так, це переважно переклади з європейських мов, але прогрес очевидний.

І основна заслуга за авторами бестселерів (Стіг Ларссон, Халед Хоссейні, Ю Несбьо, Елена Ферранте, Ісабель Альєнде), а також за малими незалежними британськими видавництвами, які взяли курс на перекладну літературу.

Далеко не останню роль відіграло також започаткування у 2004 році Міжнародної Букерівської премії за найкращу книгу, перекладену англійською мовою. Основна Букерівська премія вручається з 1969 році, і їй британські читачі неймовірно довіряють, тому за міжнародними Букером публіка також уважно стежить: довгі списки, короткі списки, склад журі, інтерв’ю з видавцями, авторами й перекладачами, оголошення переможця. І частенько тріумфують саме малі незалежні видавництва.

Такі видавництва нерідко засновують знані перекладачі. Відкриваючи для себе нових закордонних авторів, вони беруться за переклади англійською. Але великі традиційні видавці не готові друкувати невідомих місцевому читачеві авторів. Так перекладач стає видавцем.

Наприклад, у 2009 році визнаний перекладач із португальської та німецької мов Стефан Тоблер заснував видавництво «And Other Stories». Сьогодні це шість книг на рік, які можна придбати й окремо, і пакетом за передплатною схемою (subscription model). Цією схемою щорічно користуються 1400 читачів. Уявіть, що ви ще не видали книгу, але вже знаєте про гарантовано проданий наклад. І уявіть рівень довіри читачів до видавництва й редакційного вибору. Кілька разів видавництво оголошувало про рік друку творів, написаних виключно жінками, – і це додавало сотні нових передплатників.

Видавництво «Granta Books» виросло на базі журналу «Granta magazine», який видається із 1889 року, і також починало із шести книг у рік. У «Granta» вийшли друком твори 27 лауреатів Нобелівської премії з літератури.

Але успіху видавництва дуже допомагає авторитет журналу, де свого часу публікувалися твори А.А. Мілна, Сильвії Плат, Габріеля Гарсіа Маркеса й інших. Із сучасних авторів свої твори видавництву «Granta» довірили Йоко Тавада, Салман Рушді, Славой Жижек. За рік у «Granta» виходить близько 30–35 книжок.

У 2008 році німецько-британська письменниця Мейке Зервогель заснувала «Peirene Press».Видавництво має лаконічну стратегію: «Ми друкуємо сучасні європейські новели обсягом до 200 сторінок, щоб ви могли прочитати книжку тривалістю як перегляд одного фільму».

«Peirene Press» працює лише з творами, які ніколи раніше не видавалися англійською мовою. Переклад книги «Faces on the Tip of My Tongue» французької письменниці Еммануель Пагано потрапив до довгого списку Міжнародної Букерівської премії 2020. Раніше Пагано друкувалася у вже загаданому видавництві «And Other Stories».

Про видавництво «Charco Press» із Единбурга я вже згадувала у своєму телеграм-каналі. Видавництво працює лише з латиноамериканськими текстами, що раніше не видавалися англійською мовою. Оригінал має мати відзнаки й нагороди у країні походження, із ним гарантовано працюватиме титулований перекладач.

Книги «Charco Press» регулярно отримують у Британії нагороди. У довгому списку міжнародного Букера 2020 також є їхня книга – роман Габріели Камазон Камари «The Adventures of China Iron».

Та чи не найвідомішим незалежним видавництвом сучасної Великобританії є «Fitzcarraldo Editions». Проєкт-мрія будь-якої книгарні: упізнаваний дизайн (синя обкладинка для художньої літератури, біла – для нонфікшну), двоє Нобелівських лауреатів у доробку (Світлана Алексієвич та Ольга Токарчук) і натовпи покупців із одними і тим самим запитанням «А що є нового від Фіцкаральдо? Купую».

«Fitzcarraldo» засноване у 2014 році. Його історія почалася із відвідин Жаком Тестардом Франкфуртського книжкового ярмарку, де він домовився про придбання прав на книгу Світлани Алексієвич. Тестард заплатив найбільший у своєму житті аванс – 3500 фунтів (близько 120 тис. грн) і не прогадав. Наступного ж року Алексієвич отримала Нобеля, а «Fitzcarraldo» продало права на американське видання її «Second-hand Time» за «пристойну шестизначну суму».

Водночас Жак Тестард обережний та уважний топ-менеджер. Упізнавані лаконічні обкладинки не лише сприяють укріпленню бренду видавництва, а й дають змогу суттєво економити на дизайні та друці.

Цьогоріч серед домінантів на міжнародного Букера аж два переклади «Fitzcarraldo» (з норвезької та іспанської мов).