Що робити нам? Діяти швидко і рішуче, враховуючи, зрозуміло, довготривалі наслідки наших дій. Ми повинні постійно задавати собі питання: яким стане наш світ після того, як буря вщухне? А вона стихне, людство переживе пандемію, більшість з нас виживуть – але ми опинимося у зовсім іншому світі.

Багато, здавалося б, короткострокових надзвичайних заходів загрожують стати буденністю. Така, на думку Харарі, природа надзвичайних ситуацій – вони “перемотують” зазвичай повільні історичні процеси. Рішення, на які в звичайні часи могли піти роки роздумів і обговорень, сьогодні приймаються за кілька годин. Тому що альтернатива ще гірша.

Цілі країни сьогодні стають піддослідними кроликами в великомасштабних соціальних експериментах. Що стане з економікою, якщо всі будуть працювати (і відпочивати) з дому? Що стане з освітньою системою, якщо всі навчальні заклади, починаючи з шкіл, підуть в онлайн? В нормальний час на такі експерименти ніхто б не наважився. Але сьогодні часи інші.

Під час кризи перед нами постають два особливо важливих варіанти вибору: перший – між введенням повного контролю над усіма (як в тоталітарних режимах) і посиленням впливу громадянського суспільства. Другий – між ізоляцією на рівні держави і глобальної солідарністю. Який вибір зробити нам? 

ВЕЛИКИЙ БРАТ “ПІД ШКІРОЮ”

Щоб зупинити пандемію, населення країн має дотримуватися певних правил. Можна домогтися цього за допомогою спостереження за всіма громадянами і покарання не послухалися. Сьогодні – вперше в історії – технології це дозволяють, і уряди деяких країн (найбільш помітний приклад – Китай) вже ввели такі заходи: за допомогою всюдисущих сенсорів і потужних алгоритмів вони стежать за температурою і станом потенційно інфікованих людей, їх переміщенням і контактами. Мобільні додатки попереджають здорових про наближення до них носія вірусу.

І так відбувається не тільки в країнах Східної Азії. Ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху недавно дозволив ізраїльській розвідці відстежувати пацієнтів з коронавірусом за допомогою технології спостереження, яка зазвичай застосовується в боротьбі з тероризмом. Коли парламент відмовив у схваленні цього заходу, Нетаньяху пропхав її за допомогою надзвичайного указу.

Ця пандемія, якщо ми не будемо напоготові, попереджає Харарі, може стати справжнім вододілом в історії стеження влади за своїми громадянами. Не тільки тому, що вона “нормалізує” тотальний контроль навіть в тих країнах, які раніше відмовлялися від нього, а й тому, що знаменує собою перехід на абсолютно новий рівень – відстеження того, що відбувається в організмі, буквально під шкірою. Тепер владі недостатньо знати, на який ресурс ви переходите, клікаючи посилання в смартфоні. Вони хочуть побачити, які у вас в даний момент температура і тиск.

Одна з проблем в тому, що ми не знаємо точно, коли за нами спостерігають. Технології розвиваються із запаморочливою швидкістю, і те, що здавалося науковою фантастикою 10 років тому, сьогодні – реальність, а то і зовсім анахронізм. В якості розумового експерименту уявіть державу, в якій обов’язковим є носіння браслета, в якій моніторять пульс, температуру, тиск і інші показники і аналізують їх за допомогою алгоритмів. Ці алгоритми зможуть зрозуміти, в який момент ви захворіли, і відслідкують ваші пересування і контакти – таким чином ланцюжок передачі інфекції буде значно скорочений. Це допоможе задушити епідемію в зародку. Виглядає чудово, чи не так?

Але зворотний бік цього – легітимізація нової, ще більш просунутої системи стеження. Якщо, наприклад, я захочу подивитися матеріал Fox News, а не CNN, це може багато чого розповісти про мої політичні погляди. Але якщо у вас є можливість моніторити, що саме відбувається у мене в організмі під час перегляду, ви дізнаєтеся, що змушує мене плакати, сміятися і злитися.

Важливо пам’ятати, що людські емоції – такий же біологічний феномен, як і кашель або жар. І якщо корпорації і влада почнуть просувати масовий збір біометричних даних, вони дізнаються про нас краще від нас самих, і це ще не найстрашніше. Вони навчаться не тільки передбачати і контролювати наші почуття, а й маніпулювати ними. Біометричний моніторинг зробить алгоритми стеження тієї ж Cambridge Analytica застарілими як палка-копалка. Уявіть, що ви, скажімо, в 2030 році носите цей браслет де-небудь в Північній Кореї і при черговій промові вождя вас починає долати злість (сміх, роздратування). З вами покінчено.

НП – НАДЗВИЧАЙНИЙ ПУДИНГ

Так, можна стверджувати, що це лише тимчасовий захід, до якого вдаються лише в надзвичайній ситуації. Але у тимчасових заходів є одна неприємна риса: вони часто переживають надзвичайні ситуації і стають новою нормою. Наприклад, Ізраїль оголосив надзвичайний стан в ході війни за незалежність в 1948 році, виправдавши тим самим деякі тимчасові заходи – від цензури ЗМІ і конфіскації земель до спеціальних правил з приготування пудингу. Війна закінчилася, але НП офіційно так і не було скасовано – так само, як і більшість “тимчасових” заходів (правила з приготування пудингу були скасовані лише в 2011 році).

Тобто навіть коли нам вдасться знизити відсоток інфікованих коронавірусом до нуля, уряди деяких країн можуть продовжити застосовувати ці заходи – через побоювання “другої хвилі коронавірусу” або нового штаму вірусу Ебола і так далі. В останні роки ми відчайдушно боролися за право на приватне життя. Можливо, нинішня криза – переломний момент в цій боротьбі. Біда в тому, що коли перед людьми постає вибір між приватним життям і здоров’ям, люди вибирають останнє.

Взагалі-то корінь проблеми – в тому, що люди змушені вибирати між прайвесі (особлива правова категорія в англо-американській правовій системі, що означає таємницю і недоторканність приватного життя, інтимну сферу людини – Ред.) і здоров’ям. Це не правильно! У нас повинні бути і приватне життя, і здоров’я. Тому, наполягає Харарі, ми повинні боротися з COVID-19 не за допомогою загального спостереження, а зміцненням громадянського суспільства. В останні тижні найбільші успіхи в боротьбі з пандемією продемонстрували Південна Корея, Тайвань і Сингапур. У цих країнах також покладаються на відстежуючі алгоритми, але куди сильніше – на загальне тестування, свідомість і добровільну співпрацю добре поінформованих громадян. 

“ЧИ ПОТРІБНА НАМ” МИЛЬНА ПОЛІЦІЯ”

Централізована стеження і жорсткі покарання – не єдиний спосіб змусити людей виконувати сприятливі для них приписи. Коли люди довіряють владі, які доносять до них підкріплені наукою факти, громадяни можуть самостійно вести себе належним чином. Мотивоване і освічене населення зазвичай бореться з загрозою більш злагоджено і ефективно, ніж примушуване і неосвічене.

Наприклад, уявіть, що ви миєте руки. Зрозуміло, з милом – це одне з найбільших досягнень в гігієні. Одна це проста дія щорічно рятує мільйони життів. Сьогодні ми приймаємо це як само собою зрозуміле – але про важливість цього процесу вчені додумалися тільки в XIX столітті. Сьогодні мільярди землян використовують мило не через страх перед якоюсь “поліцією мила”, а тому що їм відоме наукове підгрунтя цієї дії.

Щоб досягти такого рівня одностайності, потрібна довіра – до науки, влади, ЗМІ. Останнім часом саме довіра цілеспрямовано знищується деякими безвідповідальними політиками. А втрачену довіру не так-то просто повернути. Але в кризові часи умонастрої змінюються швидко. Ви можете сперечатися зі своїми дітьми роками, але в надзвичайній ситуації відразу ж знаходиться якийсь прихований резервуар довіри і дружньої теплоти, і ви поспішаєте один до одного на допомогу. Тому поки ще не пізно відновити довіру людей до науки, влади і ЗМІ замість того, щоб будувати режим тотального спостереження.

При цьому, підкреслює Харарі, особисто він не проти технологій, які відстежують такі важливі показники, як пульс і тиск. Але ці дані потрібно використовувати для того, щоб людина робила інформований вибір, а не для створення всемогутнього уряду. “Якби я міг цілодобово моніторити своє здоров’я, я б визначив не тільки той момент, коли стану загрозою для оточуючих, але також і те, як мої звички впливають на моє здоров’я”, – пише історик. Якщо людині надати дані і можливість аналізувати статистику поширення коронавірусу, вона зможе зрозуміти, чи говорить влада йому всю правду і чи застосовує правильні заходи для боротьби з епідемією. Варто пам’ятати, що контроль працює в обидві сторони: громадянин також може моніторити свій уряд, вважає Харарі.

Сьогоднішня пандемія – дуже серйозна перевірка нас як громадян своєї країни і жителів світу. У найближчі дні кожен з нас повинен вибрати: або наукові дані і слова профільних фахівців, або теорії змови і думки політиків, які дбають тільки про свої інтереси. Якщо ми зробимо неправильний вибір, ми втратимо найцінніші наші свободи, думаючи, що це єдиний спосіб зберегти здоров’я.

“У КІМНАТІ НЕМОВ НЕМАЄ ДОРОСЛИХ”

Другий важливий вибір – між ізоляцією країни і глобальним співробітництвом. Як сама пандемія, так і економічна криза – проблеми світового масштабу, вирішити які можна тільки шляхом загальної кооперації, впевнений Харарі.

Перш за все, потрібно налагодити обмін надійною і перевіреною інформацією між країнами. Ми можемо це зробити, наполягає Харарі, в цьому наша перевага перед вірусами. Коронавірус в США і коронавірус в Китаї не можуть підказати один одному, як більш ефективно інфікувати людину. Зате Китай може багато чому навчити Штати в боротьбі з вірусом.

Крім обміну інформацією і досвідом, потрібна допомога у виробництві і розповсюдженні медичного обладнання – зокрема, тестів і респіраторів. Те ж стосується і медперсоналу. Це забезпечить більш справедливий розподіл серед нужденних, ніж ситуація, в якій країна самостійно виробляє і складує наявне у неї обладнання. Як під час світової війни країни націоналізували ключові галузі виробництва, так і тепер у війні людства проти коронавірусу варто “гуманізувати” відповідні галузі. Багата країна, яка не дуже сильно потерпіла від вірусу, може поділитися обладнанням і лікарями з бідною, яка цього потребує. Якщо ж настане час, коли і їй знадобиться допомога, вона зможе на неї розраховувати.

Кооперація усього світу необхідна і в економіці, з огляду на її глобальну природу і розгалуженість ланцюжків поставки. Якщо уряд кожної країни буде діяти в своїх інтересах без будь-якої координації зусиль, настане хаос, а криза продовжить поглиблюватися. “Нам потрібен глобальний план дій, і він потрібен нам прямо зараз!” – волає Харарі.

Необхідно досягти глобальної угоди щодо подорожей. Зупинка міжнародного туризму на місяці лише ускладнить боротьбу з коронавірусом. Країни, вважає Харарі, повинні дозволити перетин кордонів деяким “особливо важливим мандрівникам” – ученим, лікарям, журналістам, політикам, бізнесменам. Для цього, звичайно ж, знадобиться обладнати скринінгову лабораторію в аеропорту і тестувати їх на коронавірус.

Сьогодні міжнародне співтовариство охопив колективний параліч, таке відчуття, що “дорослих немає вдома”. Ніхто навіть не намагається виробити колективний план дій, хоча саме цього і чекають від зустрічей лідерів – тим більше в такій ситуації. Лідери G7 днями організували відеоконференцію, але так і не прийшли до консенсусу.

Адміністрація Трампа не те що не намагається взяти на себе роль лідера, вона, здається, втратила навіть найближчих союзників. Коли США закрили кордони на в’їзд для ЄС, вони навіть не завдали собі клопоту заздалегідь попередити Брюссель, вже не кажучи про те, щоб проконсультуватися з організацією перед ухваленням такої жорсткої міри. Але навіть якщо Трамп і змінить тактику і виробить хоч якийсь план співпраці, за ним мало хто піде.

Якщо вакуум, залишений Штатами, не буде заповнений іншою країною, нам буде ще складніше подолати цю пандемію. Але і це ще не все – це надовго отруїть і без того не ідеальні міжнародні відносини. Але ця криза, як і будь-яка інша, дає і можливість – надію на те, що ця пандемія допоможе людству усвідомити небезпеку, яку таїть в собі глобальне роз’єднання.

Людству потрібно зробити важливий вибір: роз’єднання або солідарність? Перше не тільки продовжить кризу, а й, можливо, призведе до ще більш страшних катастроф. Зате глобальна кооперація стане перемогою не тільки над коронавірусом, а й над усіма майбутніми епідеміями і кризами XXI століття.