На ці та інші теми говорили художники Романа Романишин, Андрій Лесів (Творча майстерня «Аґрафка») та поетеса Олена Гусейнова на презентації українського перекладу скандального роману Девіда Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей».

 

«Девід Герберт Лоуренс – це продукт Вікторіанської епохи, коли люди застібали верхній ґудзик на сорочці, а про тілесність не могло бути й мови, – почала розмову Олена Гусейнова. – Не дивно, що роман «Коханець леді Чаттерлей» був оголошений порнографією і пролежав на полиці довгих 30 років. Пізніше поети писали: секс з´явився в Європі у 60-тому році, коли надрукували «Коханця леді Чаттерлей». Що ж... тоді в Україні секс з´явився у 1998 році, коли цей роман переклала Соломія Павличко».

 

Непросто було й займатися ілюстрацією скандального роману. Адже зображення повинні були передавати сексуальну напругу твору, але при цьому не скочуватися у порнографію. У 2015 році мадридське видавництво замовило ілюстрації українським художникам – Романі Романишин та Андрію Лесіву, Творчій майстерні «Аґрафка». І ось, на цьогорічному Книжковому Арсеналі у Києві відбулася презентація українського перекладу Соломії Павличко у віртуозному оформленні «Аґрафок». Книга вийшла у «Видавництві Старого Лева».

 

«Робота над ілюстраціями була складною, – згадує Романа. – Щоб знайти потрібні образи, ми вирішили дослідити, як висвітлювали еротичні теми у мистецтві від найдавніших часів: починаючи від наскельного живопису до художників-модерністів. Найбагатшою, звісно, виявилася античність. Наприклад, у книзі є ілюстрація з грибами-фалосами. Цей образ взятий з античної вази, де жінка поливає гриби фалічної форми. Також ми досліджували мистецтво Японії – численні дереворити, адже японська культура не заперечує тілесність, сприймає оголення органічно. Доказом тому є хоча би приклад спільних лазень».

 

«Було важливо, щоб  ілюстрації тримали еротичну напругу, але були аскетичними водночас, бо дія роману відбувається у 1917 році. Оскільки історія розвивається у шахтарському поселенні, ми вирішили використати техніку вугільного рисунка, а власне напругу передали яскравими пурпуровими елементами, – пояснив Андрій Лесів. – Основним образом є рамка, яка окреслює усі ілюстрації. Бо усе життя героїв затиснене в рамки суспільної думки. До кінця роману ця рамка на ілюстраціях стає все тоншою, а наприкінці взагалі розривається. Образом героїні Конні є пташка, бо вона досліджує власну сексуальність і вчиться літати».

 

«Ніхто не питає нас, чи готові ми жити за нормами суспільства, – продовжила тему «рамок» Романа. – Ми приходимо у цю систему і вчимося жити за її нормами. Інколи страждаючи від цих правил, а інколи (що страшніше) вони нам подобаються. Роман важливий для нашого часу саме тому, що має два бекграунди – війна і тиск суспільства (на жінку зокрема). Каліцтво головного героя на війні призводить до його особистісної трансформації, він маліє, обростає комплексами. А жінка під тиском суспільства повинна прийняти його трансформацію і змиритися. Наприкінці книги з´являється ілюстрація №53 – образ св. Севастіан, пронизаного тисячею стріл-жал. Рамка практично нависає над ним, притискає його. У свою чергу в ілюстраціях також є важливий образ шахтарів з чорними язиками, які обмовляють головну героїню. І рамка, і чорні язики тиснуть не лише на Конні, але й на автора книги Девіда Лоуренса».