Уві сні вона не раз розмовляла французькою... Жвава, дотепна, із тих, хто звик не нарікати, а працювати — такою бачиться мені ця жінка. Здається, в Парижі вона — достеменна парижанка. Та багато що виказує в ній щиру волинянку, хоча давно живе в Києві.

— Робота перекладача часто залежить від замовлень. Із якими видавництвами співпрацюєте?

— Найпершим видавництвом, яке запросило до співпраці, були «Основи», й одразу дали «Структурну антропологію» Леві-Строса, пізніше — Юлію Крістеву. По дві книжки переклала для «Темпори», «Критики» та «Знання», одну — для «Духу і Літери». Найбільше працювала з «Юніверсом» та «Кальварією». Останнім часом співпрацюю з «Видавництвом Анетти Антоненко». Мені дуже імпонують запропоновані для перекладу твори: всі вони — з драматичним стержнем. Завдяки пані Аннеті мені й моїй донці Олені пощастило перекласти по кілька книжок й особисто познайомитися з такою неймовірно цікавою людиною й письменником, як Ерік-Еммануель Шмітт. Зараз маю пропозиції від інших видавництв.

— Перекладаєте й художні, й історичні, й філософські твори. Який перекладацький досвід для вас найцінніший?

— Найцінніший досвід дали переклади історичних праць, коли реально усвідомлюєш усю відповідальність своєї праці. А водночас і складність, бо мусиш знайти адекватний відповідник слову, яким французький автор позначив той чи той адміністративний орган або посаду, те чи інше явище. Це особливо відчула при перекладі трилогії відомого сучасного французького історика Даніеля Бовуа, що стосується історії взаємовідносин поляків, українців та росіян на Правобережній Україні з кінця ХVІІ до початку ХХ століття. Тож доводилося читати історичні праці відповідного періоду, консультуватися з колегами.

— Кожна мова має специфічні звороти й поняття, які важко передати адекватно іншою мовою, у нашому випадку — українською. Чи можна кілька прикладів? 

— Одразу й не пригадаєш, зустрічалися радше поняття, зумовлені іншим способом життя. От вислів «жити за дорученням». Слова зрозумілі, незрозумілою була для мене суть. Знайома француженка пояснила: це коли людина живе чиїмось життям, а не своїм. І на запитання «Як справи?» розповідає, наприклад, про досягнення внуків чи дітей.

Справжнім випробуванням для мене став переклад нарису «Навіщо читати?» сучасного французького письменника, літературознавця й видавця Шарля Данціга. У нього іронічно-парадоксальне письмо, автор легко оперує прізвищами і творами з різних царин мистецтва й літератури, здебільшого сучасними. Вони нам мало або зовсім не відомі, окрім вузьких фахівців. Великою мірою це книжка entre nous — «між нами». У ній багато алюзій чи згадок, відомих вузькому колу інтелектуалів. Довелося звертатися до знайомих французів та безпосередньо до автора. Таких випадків було чимало, подекуди доводилося давати посторінкові пояснення.

«ДОСІ ПАМ’ЯТАЮ ЖАХ — «ГОСПОДИ, ЩО Я ТУТ РОБЛЮ?!» — ЯКИЙ ОХОПИВ МЕНЕ НА ПЕРШІЙ ПАРІ...»

— Виросли на Волині. І чи справді в сільській школі мали гарного вчителя французької, що дозволило вам вступити до столичного ВНЗ?

— Своїм вступом до Київського державного інституту іноземних мов завдячую не стільки своїм знанням, як вдалому вибору ВНЗ та принциповості уховецьких учителів. Загалом, із 20 можливих балів я набрала 19 і стала студенткою. Значно пізніше дізналася, що мій дід казав тоді: «Чи ж вона там поступить? Але нехай поїде, попробує». Правда, я досі пам’ятаю жах — «Господи, що я тут роблю?!» — який охопив мене на першій парі, коли почула відповіді одногрупниць, які закінчили 6-ту київську школу і додатково ходили до мадам Ірен. Але нічого, вилюднилась, інститут закінчила з відзнакою.

— Чи мріяли школяркою про перекладацьку роботу?

— Ні, про перекладацтво не мріяла, дуже багато читала і просто любила мови, бо ще у школі почала вчити чеську за журналом «Чехословакия», який отримувала наша бібліотека, студенткою відвідувала курси польської і чеської, що були при іноземному відділі тодішньої бібліотеки ім. КПРС. А взагалі в школі вчитися мені було легко й цікаво, хоча до чогось конкретного особливої схильності не виявляла. Окрім французької, ще дуже подобалася хімія, але задачі з фізики були трішки проблематичними, отож, знайшовши в довіднику не просто факультет, а цілий інститут мов, відіслала документи туди.

В інституті перекладати не вчили. Та й мови як такої — також ні. Ми вивчали не мову, а теми, які щороку повторювалися. Тож засвоївши якийсь певний набір фраз про всі радянські свята, черговий з’їзд КПРС та біографію Леніна (з англійської до цього списку додавалася біографія Джона Ріда), можна було так-сяк закінчити інститут. Я вже мовчу про купу часу, змарнованого на вивчення історії КПРС, політекономії капіталізму та соціалізму (окремо) і, звісно, наукового комунізму. Однак треба відзначити: в інституті отримала дуже добрі знання з граматики, завдяки чому змогла перекладати такий складний за синтаксичною будовою твір, як «Філософські розмисли» Рене Декарта.

Мій перший переклад був випадковим. Це листи Льва Пушкіна, брата російського поета, на прохання дослідника, який виявив їх у київському ЦДІА УРСР — на той час я працювала в Архівному управлінні при РМ УРСР. Наступний переклад — «Опис України» Боплана — знову був пов’язаний із колегами-архівістами, які на той час склали кістяк новоствореної Археографічної комісії при Інституті історії АН УРСР.

«ВИНОШУЮ НАМІР ПРОАНАЛІЗУВАТИ РОБОТИ МОЛОДИХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ...»

— Як оцінюєте роботу колег по цеху? Хто є прикладом?

— Раніше мала честь працювати над кількома книжками разом із Віктором Шовкуном і незабутнім Григорієм Філіпчуком. Здебільшого читаю, принаймні, переглядаю, книжки тих, із ким дружу. Це — Євгенія Кононенко, Петро Таращук. Із молодих перекладачів подобається робота Івана Рябчія. Високо ціную підхід до перекладу й майстерність Галини Чернієнко, професійність Олега Хоми. На жаль, для читання маю зовсім мало часу, бо досі працюю в своєму Інституті, та й на сім’ю і друзів час потрібен. Усе виношую намір проаналізувати роботи молодих перекладачів, бо помічала, що не зовсім досконале володіння граматичними тонкощами вживання часів призводить до неправильного перекладу.

— Для адекватного перекладу треба досконало знати не лише мову, з якої перекладаєте, а й рідну. Як удосконалюєте її?

— Обидві мови вдосконалювала завдяки читанню, під час якого інколи виписувала цікаві звороти, з французької зокрема діалоги. Крім читання, поглибленому володінню рідною мовою допомагає також переклад, бо під рукою тримаю передусім словники синонімів; буває, що значення того чи того слова шукаю в СУМі. І, звісно, в пригоді стають словники ідіоматичних висловів.

— Чи ловили коли-небудь себе на тому, що думаєте французькою чи англійською?

 — Англійською, напевно, ні, а от французькою — так. Зокрема, під час перебування у Франції. Інколи буває — навіть уві сні розмовляю.

ДОВІДКА «Дня»

Зоя Борисюк народилася в с. Уховецьк, Ковельського району на Волині. Український філолог, археограф і перекладач з французької та англійської мов. Лауреатка премії ім. Григорія Сковороди (відзнака Посольства Франції в Україні) за переклад книжки Даніеля Бовуа «Російська влада та польська шляхта в Україні 1793—1830» (2008 р).

Людмила Таран