Роман Тані Малярчук "Забуття", який уже називали найочікуванішою прозою 2016-го і відзначили як переможця  у "дорослій номінації" "Книги року BBC", – отримав "Золоту бульку" від журі літературних критиків премії "ЛітАкцент року".

"Золота булька" – найпопулярніша номінація щорічної книжкової премії "ЛітАкцент року". Її вручають "за резонансну книжку, яка не виправдала сподівань". Це єдина українська антипремія такого типу, і, можливо, тому про її лауреата повідомляють навіть далекі від культури засоби масової інформації. А може, секрет у тому, що раніше "Золота булька" діставалася Ірені Карпі, Юрієві Андруховичу, Любку Дерешеві й іншим?

Тут-таки напрошується згадка про "канон" та "іконостас". Традиційним для української літератури принципом формування особливих віх її розвитку є "іконостас", тобто перелік помітних персоналій, тоді як у світі намагаються дотримуватися "канонічного" списку творів: адже один і той самий автор може створити цілком різні за мистецькою цінністю тексти. Аналогічно із "Золотою булькою". Її присуджують за конкретну книжку, яка не виправдала сподівань читачів чи то пак критиків. Натомість громада й медіа роками пам´ятають лише прізвища відзначених письменників і щороку оголошують доповнений новим іменем ряд. А імена лауреатів "позитивних" номінацій, серед яких поезія, проза, есеїстика та літературознавство, а також, доважком, єдина номінація для дитячої літератури, забувають досить швидко; ну тобто, звісно ж, назви книжок забувають (насправді – і те, й інше).

Якщо на переможців і звертають увагу, то тільки у порівнянні із тим, кого "загнобили". Пам´ятають перемогу антиутопії "Час смертохристів" Юрія Щербака одночасно із присудженням "Золотої бульки" Юрію Андруховичеві за "Лексикон інтимних міст" – здається, саме таке поєднання викликало найбільший спротив посполитих інтернет-користувачів. Торік лідером прози став роман Владислава Івченка "2014", а "Золоту бульку" отримала "Астра" Олександра Михеда. "Фейсбук" зреагував мляво. Так само цього року дискусій чи будь-якої іншої хвилі реакцій не викликала перемога "Тамплієрів" Сергія Жадана та "І знов я влізаю в танк…" Оксани Забужко.

До речі, про авторів. Є такий парадокс українського літературного середовища (чи то процесу): автор і критик завжди можуть помінятися місцями. Наприклад, уже згаданий Олександр Михед писав рецензії для "ЛітАкценту". Валентина Вздульська, Ольга Купріян та Олеся Мамчич – і оцінюють, і самі створюють дитячі книжки. А поетка Галина Крук, яка одного року поступилася перемогою тоді ще дебютанту Мирославові Лаюку, цього року ввійшла до складу журі і на колегіальне рішення присудити "Золоту бульку" романові "Забуття" зреагувала так само емоційно, як і колись на власний програш. Це спровокувало дискусію про "критику критиків", до якої долучилися інші члени журі, серед яких літературознавці Ростислав Семків, Андрій Дрозда, Ярослава Стріха, Анастасія Левкова, Тетяна Трофименко, поет і перекладач Остап Сливинський, редакторка сайту "ЛітАкцент" Ірина Троскот. 

У чому ж суть конфлікту? Насправді – у термінах. Результат роботи журі найчастіше настільки несподіваний, що мало хто пробує розібратися як у формулюванні відзнаки, так і в метафорі "золотої бульки". ЛітАкцентівський оргкомітет мав би поширювати аргументацію журі щодо чергової "Бульки" у прес-релізі поряд зі списком переможців, щоб зменшити кількість спекулятивних тлумачень і зекономити витрачений у подальших полеміках час. На імпульсивну реакцію початкова назва антипремії точно не розрахована. Чи, може, цього й прагне широке коло спостерігачів за літпроцесом: саме антивідзнаки, приниження відомого письменника, таврування лузера року і, далі, засудження журі – жорстокого, несправедливого, випадково наділеного владою називання жертви? Нікого не цікавить, що "Бульку" отримує той, хто викликає великі сподівання, і тому дебютантам її намагаються не вручати, хоча цьогоріч амбітні молоді прозаїки склали більшість номінованих на антипремію. І з цього погляду, роман "Забуття", якого так нетерпляче чекали, на якого покладали надії, не виправдав очікувань тих, хто розраховував на аналог монументального "Музею покинутих секретів" Забужко, чи бездоганно відшліфованого "Фелікс Австрія" Софії Андрухович, чи щемкого "Ворошиловграду" Жадана. Але у певному сенсі це справді роман-2016 – журі "Книги року BBC", орієнтоване насамперед на медійність і якнайширшу читацьку аудиторію, зробило вибір відповідно до концепції власної премії. І тут Малярчук – в одному ряду з Люко Дашвар, Сергієм Жаданом та Юрієм Винничуком, до якого свого часу не потрапила, наприклад, Оксана Забужко.

Оксана Щур