Re: цензії

Таку думку щодо змін в сучасній українській літературі під час дискусії «Заміновані слова: поезія у час революції та війни», яка відбулася вчора, 26 травня у Львові, висловила редактор, перекладач, письменниця Катерина Міхаліцина.

Вона зазначила, що слова покликані зберегти «або щось у собі, або щось для когось».

За словами поета, літературознавця, перекладача, члена Асоціації українських письменників та Українського центру ПЕН-клубу, переможця Літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» Галини Крук, зараз ми переживаємо у мистецтві величезне піднесення на тлі цих депресивних, негативних трагічних подій.

«Будь-яке мистецтво, і література у тому числі, живиться тими розламами, які з’являються: чим гірше людській особистості, чим більше проблем, тим більше є матеріалу для мистецтва», – зазначила вона і окреслила кілька змін: «Література отримала можливість заповнити прогалини. Зокрема, з’явилось більше творів факту, більша увага приділяється документалістиці, репортажу. Це жанри, яких бракувало в літературі. Також до нас прийшли автори, які раніше були десь на периферії, яких ми не помічали і недооцінювали».

Крім того, додала поетеса, ми по-новому почали ставитись до функціональності літератури.

«Дуже цікаво спостерігати, як література відіграє цілу низку функцій, у першу чергу, терапевтичну. Усі, хто проходить це пекло, долучаються до літератури, щоб затримати людяність через дотичність до книг, протиставити щось подіям революції, війні, втратам, травмам», – розмірковувала вголос Галина Крук.

Крім того, за її словами, література відіграє і цементуючу роль: «Всі літературні десанти письменників, які активно діють на територіях, що безпосередньо межують з війною, виконують цю функцію. Література допомагає повертатися в бік України.

Змінюється і мова, поетика, якою говоримо, бо ми змінилися. Той досвід, до якого апелюємо, те, до чого звертаємось, змінилось невпізнанно, з’явились і нові теми, які ще довго опрацьовуватимуть упродовж не одного десятиліття. Це такий процес, який тільки почався».

Водночас поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець, член Національної спілки письменників України Мар’яна Кіяновська зазначила, що література по-новому заговорила про маргінеси і про маргінала.

«Якщо говорити про маргінала, то відбулась докорінна зміна дискурсу, тому що під час радянського і пострадянського періоду маргінал був людиною, викинутою за межі суспільства, а в сучасній українській літературі з’являється інтерес до досвіду на межі.

Всі події, які відбуваються в АТО – це події маргінальні для людей, які живуть мирним життям. Це досвід, який змінює мову культури. Раптом герой стає маргінальною фігурою», – зазначила Мар’яна Кіяновська.

Літературознавець, арт-менеджер львівської книгарні «Є» Анастасія Левкова переконана, що тепер кон’юнктурникам відкрилось «велике поле, куди вони можуть спрямовувати свої зусилля».

«Є речі, які творяться направду щиро, а є такі твори, автори яких думають, що тема на часі і книги будуть продаватися, тому можна добре заробити», – пояснила вона.

За словами літературознавця, поета, перекладача, доцента кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ ім. І. Франка Ірини Старовойт, зміни в українській літературі розпочалися ще під час Євромайдану.

«В українських авторів відбулась зовсім нова зустріч з читачами. Під час революції нас турбували питання, що відбувається, чому так сталося і що буде далі. Збільшилась культура порозуміння і довіри і зменшився ступінь резиґнації (відмова від опору, боротьби, – ред.). Мова перестала бути неперехідним бар’єром. Для україномовних і російськомовних українців програма майбутнього стала важливішою, ніж мова, якою про це говоримо», – пояснила Ірини Старовойт.

Вона додала, що й змінилась інтонація «у проклятому питанні українців»: від «що Я можу зробити» до «ЩО я можу зробити».

На думку літературознавця, найважливіше, що сталося з літературою і культурою після початку війни – це те, що теперішній досвід поділився на довоєнний і воєнний.

«Я чекаю на те, коли у нас нарешті буде поствоєнний досвід, але є відчуття, що у цій країні не буде ніколи так, як було до війни», – поділилась вона.

Головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева», перекладач, громадський діяч, член Ради Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України письменниця Мар’яна Савка згадала ще давніші події в історії незалежної України – Помаранчеву революцію.

«Все це було схоже на якийсь певний постмодерний твір: помаранчеві декорації, багато кіношних деталей. А те, що відбулось на Майдані минулого року взимку – це реальність, яку ти переживаєш, коли у тебе волосся піднімається на голові, це той больовий бар’єр, який призводить до змін у свідомості», – зазначила Мар’яна Савка.

За її словами, досить кардинально змінилась і поетика: «Тепер ти ставиш собі запитання, чи маю право користуватися у вірші метафорою так, як до Майдану і до війни. Тепер те, що було метафорою стає реальністю».

Вона додала, до революції постійно говорили, що українці не читають, а під час трагічних події ми відчули, «наскільки люди готові відкривати для себе пласт книг і літератури, а просуваючись на Схід ми усвідомлюємо, наскільки там були обділені і готові починати відкривати для себе небачений світ літератури». Там з’являється інша реальність.

А поет, перекладач та літературознавець Остап Сливинський переконаний, що українці ще не можуть оцінювати зміни у літературі від події Революції гідності та конфлікту на Донбасі.

«Якщо йдеться про літературу, то я не знаю, чи ми найкращі адресати цього питання, бо дивимося на неї зсередини. Єдине, що я можу із впевненістю сказати це те, що ми всі живемо з величезним бажанням зміни. Зараз на відміну від 2004 року щось відбулося зі всіма нами. Ми набагато ближче підійшли до екзистенційної межі, а, як відомо, наближення до краю всіх нас змінює. Мені здається, що ми справді ніколи не будемо такими, як раніше. Але збоку усе набагато краще видно», – зазначив літературознавець.

Як приклад він розповів про те, що авторкою найкращої антології української майданно-воєнної поезії стала польська перекладачка і упорядниця, яка спостерігає за українською літературою збоку.

«Можливо, ми побачимо зміни через рік-два, а поки це краще видно ззовні», – додав він.

Надія Сапіга,