- Спочатку питання до Вас, як до керівника проекту громадського об’єднання задля інтеграції українського літературного і видавничого процесів у європейський, якщо можна це так назвати. Минулого року в листопаді з’явилося перше повідомлення про те, що засновано нове неформальне громадське об’єднання українських видавців, яке ставить собі завданням, як тоді писалося: «повернутись до того природного становища культурних взаємин і обмінів, які були у 18 ст., коли Україна була невід´ємною складовою Європейського цивілізаційного процесу». Скажіть, що спонукало до такого кроку?

Крок цей був абсолютно свідомим і виваженим. За багато років (11) я прийшла до стійкої думки, що один (причому будь-який наш) видавець для Європи завжди буде залишатися малою одиницею у величезному океані видавничого світу. Так, він буде плавати, досягати якихось берегів, але реально він згубиться. Усі ми добре знаємо про видавців Британії, Німеччини, навіть сусідньої Польщі, а хто знає про нас?! Україна лишається, за дуже влучним висловом професора з університету м. Бергена (Норвегія) Мартіна Паульсена (Martin Paulsen), invisible – непомітною. Ми, і тільки ми самі, маємо зробити її ПОМІТНОЮ, за нас цю справу ніхто не зробить.

- Як виникла така ідея?
На простому практичному розрахунку: об’єднавши зусилля найбільш активних видавців України ми зможемо досягти значно більшого в процесі просування української літератури за кордоном. Нас почнуть сприймати як країну з потужною літературою (якою вона і є), але задля цього треба розказувати, показувати, привертати увагу, і робити це треба системно і планово, а не одноразовими акціями. Це не виключає того елементу, що кожен із видавців усіма доступними способами просуває своїх авторів на міжнародних виставках і семінарах.

- Невже літературний і видавничий процеси в Україні є аж такими, що їм потрібні додаткові шляхи стимулювання природного їх розвитку? Невже мало участі українських видавців у міжнародних виставках, форумах? І чому не могла б бути ініціатором таких дій, наприклад, УАВК? Яке взагалі ставлення асоціації до таких ініціатив?

Саме такий шлях і є природним розвитком. Наприклад, щодо видавництв інших країн, то їх спільний вихід на зовнішній ринок зазвичай був організовуваним: або з допомогою спеціальних державних структур, або професійних об’єднань за підтримки знову ж таки держави. Ми надто довго шукали у держави такої підтримки, тому наразі консолідовано прийняли рішення: досить чекати, час об’єднати зусилля. Всім добре відомо, що якщо добре підготувати землю, то урожай на ній виросте кращий. От ми і готуємо цю основу, щоб усім, а не тільки учасникам об’єднання, було добре. Участь українських видавців у міжнародних виставках є поодинокою, і дуже часто ми не до кінця усвідомлюємо, нащо ми їздимо на ці виставки. Мені як директору видавництва «Кальварія», яке працює на українському ринку від 1991 року, знадобилось декілька років, щоб дати відповідь собі на це запитання. У світі дуже багато книжкових виставок, і всі вони різні за своєю ідеологією: Франкфурт та Лондон націлені на професійне спілкування видавців, підписання контрактів; Паризький салон більше як презентаційний захід. Але ж до Франкфурту та Лондону професійно треба готуватись за 7-8 місяців: домовлятись та узгоджувати зустрічі, готувати каталог… І от після цієї ретельної підготовки (а повірте: я не на словах знаю, що це таке, бо останніх 6 років видавництво «Кальварія» було постійним учасником Франкфурту і не тільки) ми отримуємо купу контактів, емоцій, приїжджаємо з валізами каталогів на Україну і … Після спілкування з закордонними колегами-видавцями я постійно чую: «Ой, ми до вас не встигли… А у нас часу нема зустрітись... А от добре було б зустрітись у спокійніший час…». Тому зустрічатись і спілкуватись із колегами треба в інший час – між виставками, а на виставках лише закріпляти ці контакти і постійно доводити свою присутність в видавничому світі.
Стосовно УАВК.
На моє переконання, ми робимо одну справу, і саме тому практично в усіх наших ініціативах бере участь президент УАВК О. Афонін. Ми запросили його в цей проект ще на стадії обговорення ідеї. Президент УАВК О. Афонін має багато різноманітних інтересів, а наш проект потрапляє в їх коло.
Ми самі організувались і самі незалежно займаємось пошуком коштів і організацією заходів. У цьому нам допомагають донорські організації, до яких ми звертаємось із проектом як в Україні (Міжнародний фонд «Відродження», фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», Посольство України в Норвегії, МЗС України), так і за кордоном (Посольство Норвегії в Україні, NORLA, Fritt ORD (Норвегія).

- У свого роду декларації об’єднання зазначено, що результатом проекту має стати збільшення перекладів українських авторів в Європі і європейських в Україні. На вашу думку, чого зараз більше бракує Україні – відомості про українську книгу в Європі, чи перекладів гарної літератури у нас? Які все ж таки пріоритети об’єднання?

Хочу ще раз наголосити і привернути увагу до того, що про нас, українських видавців і нашу, особливо сучасну українську літературу, дуже мало знають у Європі. Не треба тішитися «подумки» у себе в Україні, що от ми такі розумні, гарні і креативні – про це треба заявляти вголос у світі, кричати, переконувати. Ми ж справді такими є, то чому тим не пишатись?! Коли я на офіційних і приватних зустрічах з видавцями і видавничими функціонерами (це, часами, дуже поважні особи в Європі!) починаю говорити, що нас українців 46 млн., то вони від здивування встають. Ми дуже освічені, креативні, сучасні, але про нас НЕ ЗНАЮТЬ, ми INVISIBLE.
Тому ми маємо, ні – ми навіть зобов’язані змінити цю ситуацію, і я вірю, що це можливо. Саме тому важливим є збільшення кількості перекладів творів сучасної української літератури на європейські мови, а також передусім сучасної дитячої літератури, бо саме це є візитною карткою країни – це не тільки моє переконання, це – досвід спілкування з видавцями. Але досягнути цього (а це вже питання ринкове!) дуже важко, якщо про Україну мало хто знає. Ми маємо створити позитивний образ нашої літератури і донести цю інформацію до іноземних видавців – адже вони, і тільки вони, приймають рішення ризикувати, чи ні. Бо, як і всюди в світі, видання невідомого автора є фінансовим ризиком для видавця.
І от від того, наскільки ми будемо переконливими у своїх діях, у своїх зустрічах, і залежить успіх. І робити це має в першу чергу український видавець, а не так, як у більшості випадків роблять українські автори «партизанськими» методами. Такі дії, власне, принижують не тільки видавців, а й країну в цілому. Формується стійке негативне ставлення до цілого українського видавничого світу. Українські автори нарешті мають зрозуміти, що у видавничому світі є свої (в тому числі важливі для авторів) закони, і що видавець із видавцем швидше домовляться між собою, оскільки говорять одною мовою. Українські автори мають зрозуміти, що видавець їм не ворог, він їхній промоутер, який юридично відповідає за всі іноземні ділові взаємини, і що в його інтересах укладати якнайвигідніші і для автора, і для видавця контракти.
Щоправда, ця тема лише дотична до нашої розмови (хоча, як на мене, дуже гостра), тому можемо продовжити її при нагоді пізніше.
Стосовно основних пріоритетів.
Не секрет, що Україні бракує добрих перекладів, особливо сучасних. І тому другим складником є ближче знайомство з європейською літературою. Але ж знову ми впираємось в питання ризиків і фінансів... Ясна річ чим більше ми будемо знати про сучасну світову літературу, тим легше ми, українські видавці, будемо приймати рішення щодо видання перекладів в Україні. Бо світ дуже різноманітний, і ми маємо прагнути до того, щоб знати про нього якомога більше. Крім того, величезна кількість європейських інституцій у кожній країні сприяє і фінансує такі ризики. Нам би хоч б трішки бути активнішими в цьому питанні. І щоб не тільки поодинокі видавці «Фоліо», «Кальварія», «Юніверс», «Видавництво Старого Лева» і ще деякі – готували і видавали переклади, а щоб за декілька років до цього переліку додалось ще з десяток видавців.

- Уже відбулися зустрічі в Осло, у Красніку, нещодавно деякі наші видавці брали участь в українсько-польському бізнес-форумі у Львові... Чи є вже якісь результати переговорів і зустрічей? Чи заплановані вже якісь видавничі проекти? І які найближчі дії об’єднання?

Результати є і доволі вагомі. Без сумніву, проект, започаткований в Осло, має своє продовження. Ми зіткнулися з проблемою відсутності фахових перекладачів з української на норвезьку, а це спонукало нас думати, як розв’язати цю проблему.
Зокрема, від часу «Україно-норвезьких літературних днів» в Осло вже заплановано низку подальших дій у скандинавському напрямку неформального проекту «Європейська література в українському контексті &Українська література в європейському контексті»: розпочинають роботу «Перекладацькі студії: Україна-Норвегія & Норвегія-Україна».
Наприклад, на цьогорічному етапі студій у серпні-вересні запланована поїздка норвезьких перекладачів до України задля участі в Літературному фестивалі та Форумі Видавців у Львові, їх стажування на базі Центру країн Північної Європи Львівського університету ім. Івана Франка та підготовка до кінця року за їх результатами Альманаху перекладів фрагментів творів сучасних українських письменників норвезькою мовою.
На наступному етапі, в травні 2012 року, заплановано перебування перекладачів з України в Норвегії з відвідуванням Norsk Litteraturfestival (Ліліхаммер). У серпні 2012 року учасники стажування повинні підготувати Альманах перекладів фрагментів сучасних норвезьких авторів українською мовою.
Координатором заходів виступає фонд NORLA — Норвезька література закордоном.
Для відбору українських учасників на поїздку в Норвегію буде ініційовано перекладацький конкурс за результатами якого і буде відібрано кращих.
Крім того, у вересні цього року на Форум видавців у Львові почесним гостем приїжджає відомий норвезький письменник Ерленд Лу. Він буде мати також зустрічі з читачами в Києві та Харкові.
А ще до Львова приїде на наше запрошення менеджер державної неприбуткової агенції NORLA (Норвезька література закордоном (Осло, Норвегія)) Діна Ролл-Гансен (Dina Roll-Hansen), яка була перекладачем книжки Андрія Куркова на норвезьку мову.
Додам, що наразі декілька творів українських авторів, які були репрезентовані на зустрічах, перебувають на розгляді у норвезьких видавництвах. Щоправда, це процес тривалий, і укладання контрактів ще триває (іноді це може тягнутися від 6 місяців до року).
І ще одне: завдяки допомозі МЗС України ми змогли привезти в Осло доволі гарну колекцію художньої та дитячої літератури, яку передали в дар (а це близько 100 книжок) Дайхманській бібліотеці, чим започаткували організацію колекції української літератури, яка буде поповнюватися кожного року на 50% (це була жорстка умова бібліотеки).
Детальніше про це можна дізнатися на інтернет-ресурсі: http://dfb.deichman.no/index.php?option=com_content&view=category&id=84&layout=blog&Itemid=763

Стосовно найближчих планів об’єднання,то можу говорити поки що про орієнтовні дії, зафіксовані в узгодженому нами загальному плані.
Наприклад, цього року на серпень заплановано мій індивідуальний професійний візит як координатора проекту ву FILI - Finnish Literature Exchange (Helsinki, Finland) для узгодження питань організації поїздки видавців та перекладачів для обміну досвідом з колегами, у вересні – візит до Барселони (Institut Ramon Llull, Каталонія) та Мадриду (MINISTERIO DE CULTURA, Іспанія) для узгодження питань організації поїздки видавців та перекладачів для обміну досвідом із колегами у 2012-13 році.
Також у вересні відбудеться призначення стипендій для перекладачів (Осло, Норвегія/Львів, Україна), у листопаді-грудні — Україно-Французькі видавничі Дні з обміну досвідом видавців України з колегами (Париж (Франція)/Агадір (Марокко))
На наступний рік заплановано призначення у травні стипендій для перекладачів (Осло, Норвегія); у квітні-листопаді — підготовку до участі у Litteratures Europeennes Cognac 2012 (Франція); у жовтні — обмін досвідом видавців України з колегами (Гельсінки, Фінляндія), співорганізаторами якого будуть: експертна організація FILI (Фінська література закордоном), Посольство Фінляндії в Україні, Посольство України в Фінляндії; у листопаді — участь у Littératures Européennes de Cognac 2012 (Франція).

- На початку у складі проекту брали участь декілька видавництв, зокрема, як повідомлялося, «Грані-Т», «Кальварія», «Нора-Друк», «Теза», «Фоліо». Чи розширилося об’єднання, чи залучило нових учасників? І чи буде таке розширення взагалі?

Об’єднання від самого початку декларувало залучення нових учасників і ніколи не було проти змін у його складі. Однією з обов’язкових умов було лише те, що в об’єднанні співпрацюють керівники або власники видавництв.
Наразі серед «нових імен» видавництво «Ніка-Центр», видавець інтелектуальної та філософської літератури. Але до залучення нових членів ми ставимось дуже ретельно і прискіпливо. Об’єднання є неформальним, і кожен із учасників може проявити особисту ініціативу і запропонувати нову ідею, однак він має сповідувати і принципи «залізної» ділової дисципліни, бо від цього дуже залежить збалансованість групи в поїздках і комфортність у спілкуванні. А коли український видавець тут, в Україні, не відповідає на листи і дзвінки, то про що можна говорити далі? Ми не хочемо, щоб про нас думали як про ненадійних партнерів, і тому всі учасники мають розуміти, що треба вміти підкорятись ініціативам керівника проекту і координаторів.
До того ж наші контакти з закордонними видавцями ґрунтуються передусім на контактній базі «Фундації видавництва «Кальварія», яка активно співпрацює з іноземними видавничими структурами вже понад 10 років і відповідально ставиться до своєї репутації. Саме тому особливу увагу в цьому об’єднанні ми приділяємо організованості українських видавців.

- Можливо, авторам, перекладачам буде цікаво дізнатися, яким шляхом буде йти залучення їх до участі в проекті. Як буде йти процес добирання книжок, рукописів, їх перекладачів? Наприклад, що можна додати про перекладацькі студії «Україна-Норвегія і Норвегія-Україна»? Чи будуть проекти іншими мовами?

Залучення перекладачів вже розпочато на самому старті проекту. Наприклад, із нами в Осло їхала перекладачка з норвезької п. Наталія Іваничук, а координатором в Осло була Ірина Сабор, аташе Посольства України в Норвегії, а також і перекладач з норвезької.
Я вже дещо говорила про перекладацькі студії. Такі кластери проекту будуть не в кожній країні, бо, наприклад, у Франції це не потрібно, оскільки і у Франції, і в Україні є достатньо фахових перекладачів. Французький складник проекту вирізняється від того, що ми робили в Осло. Річ у тому, що для кожної країни треба підбирати свій «формат». Для Франції треба враховувати потужну державну складову – Міністерство культури, Культур-Франс, Центр книжки (CNL) – зі всіма цими структурами ми перебуваємо в тісному контакті. Крім того, для кожної країни треба шукати координатора на території країни – без цього проект діяти не може, бо ми не знаємо особливостей країни, а це дуже важливо. Наприклад, наперед відомо, що зібрати французьких видавців на одній території навіть в Парижі є дуже складно. От ми і вирішили використати «американський» формат – зібрати всіх разом і вивезти з Парижу на 2 дні.
До того ж завдяки сприянню літературного агента Ірини Дмитришин (Франція) нам вдалося налагодити контакти з директором Littératures Européennes de Cognac, і наша група запрошена на літературний фестиваль в Коньяк у 2011 році, а на 2012 рік ми отримали запрошення стати Почесним гостем цього фестивалю. Але для цього ми маємо ще добре попрацювати і видати у Франції 6 українських авторів (на сьогодні їх є лише 4).
Ми також душе втішені тим, що Андрій Курков дав згоду стати головним презентером на всіх зустрічах українських видавців з французськими колегами в листопаді 2011 року.
Цікавинкою є те, що ми отримали пропозицію на резиденцію українського автора на 2 місяці в провінцію Коньяк. Автор має володіти французькою мовою і бути вже виданим у Франції. На фестиваль в 2012 році в Коньяк поїдуть лише автори.
Стосовно процесу добирання книжок та рукописів.
Ще раз наголошую, що видавництво є комерційною структурою як в Україні, так і у світі, і тому це питання ніяким чином ніяким об’єднанням не може регулюватись. Кожен видавець сам, за своїми смаками і видавничою політикою добирає собі книжки. Ми можемо лише сприяти цьому вибору такими заходами, як інформування видавців (чого ми і хочемо досягти Проектом) і підготовкою каталогу фрагментів. У рамках «Перекладацьких студій: Україна-Норвегія & Норвегія-Україна» буде підготовлено Альманах перекладів фрагментів творів сучасних українських письменників норвезькою мовою. Цей Альманах за допомогою NORLA попаде у всі провідні видавництва Норвегії.
Є ідея у 2013 році організувати спільну поїздку українських авторів до Скандинавських країн (Норвегія, Данія, Фінляндія, Швеція), але це стане можливим лише після попередніх поїздок видавців. Бо за моїм твердим переконанням спочатку треба підготувати грунт для таких дій. Я не бачу сенсу робити точкові проїздки авторів, яких ніхто і ніде не знає – спочатку треба провести лінію «Україна» на карті і, крім того, автор має почувати себе гідно, а не принизливо в будь-якій країні Європи. Над тим треба ще працювати і працювати.
А ще для нас важливо, щоб приїзд українських авторів не минув непомітним, задля чого треба наперед формувати авдиторію читачів і покупців, яка потрібна нам, у якій ми з авторами зацікавлені. У Європі дуже багато цікавих авторів, і видається море книжок, тому ми маємо подбати про себе. Не треба забувати і про те, що дуже важливим елементом є робота з медіа, яка потребує іноді річної роботи і узгодження.

- Тепер запитання не менш актуальні для нашої «книжкової дійсності» із ваших нових зацікавлень. Зі спілкування з Вами дізналися, що тепер ви активно працюєте у галузі «фандрайзінгу». Що спонукало вас, видавця із таким великим стажем зайнятися цією досить важкою, копіткою і зовсім не видавничою роботою? Взагалі, чому саме видавець має цим перейматися?

Відповідь на це запитання проста. Мені просто цікаво. І займаюсь я цим уже понад 10 років – від часу створення «Фундації видавництва «Кальварія». Просто раніше акцент у роботі фундації був на книжкових проектах, а зараз стало цікавіше займатись операційними і мережевими проектами, та й і досвіду додалось, яким незле з колегами поділитись, а не сидіти у власних «схронах». Крім того, видавнича спільнота «доросла» (та і я сама також) до того, що треба кооперувати свої зусилля – так роблять зараз у всьому світі і досягають неймовірних результатів, які б були неможливі поодинці.
Я не погоджусь із вами, що це не видавнича справа. Саме ВИДАВНИЧА! Просто це її інший аспект. А хто ж має дбати про розвиток видавництва, як не її директор і співзасновник? Все, що я роблю тим чи іншим шляхом пов’язано з видавництвом. Якщо я зможу просунути українську літературу за кордоном, то від цього буде класно не тільки видавництву «Кальварія», а й і всім українським видавництвам, які працюють у цьому напрямку, а мені, як українському видавцю, буде легше просувати своїх авторів – БО МИ СТАНЕМО ПОМІТНИМИ. Я роблю у цьому випадку добро для всіх, і в тому числі для себе. Тут лежить основа моєї психології: «роби, що любиш – люби, що робиш». А ще – мені дуже співзвучна одна фраза: «хто хоче – той шукає можливості, хто не хоче – шукає причини». Добре було б, щоб Україна перестала нарешті шукати причини – у нас є неймовірні можливості рухатись уперед і треба тільки працювати в цьому напрямку кожному на своєму місці.

- Знову ж таки, чи така вже нині безнадійна справа спонукати державу уважніше ставитися до потреб бібліотек?

Я б не починала цю тему в нашій розмові – вона дуже об’ємна. У мене є певне бачення ситуації, але для цього необхідні саме дії держави. Спонукати треба і необхідно – інакше про це швидко «забудуть». Культура ж ніколи не була пріоритетом державної політики в Україні.
Приведу лише декілька прикладів «правильної» державної політики.
У Норвегії кожна книжка, яка видана норвезькою мовою, закуповується державою у видавців для поповнення бібліотечних фондів. Існує певна система тендерної процедури, яку видавець зобов’язаний пройти. Тобто видавши книжку норвезькою мовою, видавець одразу продає 1000 примірників художньої літератури бібліотекам, науково-популярної держава закуповує 500 примірників (норвезькі видавці скаржилися, що замало!). Треба врахувати, що ціна книжки в Норвегії чимала – 20-30 євро. Аналогічна система діє у всіх скандинавських країнах, Франції також. Різняться вони лише кількістю примірників.
Всі ризики у видавців зняті і тому вони можуть ризикувати і видавати різних молодих і невідомих авторів, що вони і успішно роблять.

- Розкажіть, будь ласка, детальніше про поїздки, які ви здійснили у зв’язку із цим (якщо я правильно зрозумів) до Парижу і Марокко. Що вдалося зробити?

Ще ви забули про Гельсінкі в листопаді 2010.
Це були робочі поїздки для узгодження всіх питань із партнерами.
У Гельсінкі – це FILI— Фінська література закордоном (Хельсінки, Фінляндія), де я була на запрошення фінської сторони, бо проект обговорюється вже доволі жваво в професійному середовищі. Річ у тому, що більшість таких інституцій спілкуються між собою (ну, і, крім того, вони зі мною співпрацюють за видавничими проектами від 2000 року і знають мене або особисто, або дуже добре заочно) і їм цікава наша ініціатива. Ми домовились про організаційну і фінансову співпрацю в 2012 році.
У Парижі я зустрілася з представниками Centre National du Livre (CNL) (Париж, Франція) та Bureau international de l´édition française (BIEF) (Париж, Франція). Питання обговорювались аналогічні: формат, фінансування, організація. Крім того, у Франції я зустрічалася з директором Littératures Européennes de Cognac (Коньяк, Франція), де ми також узгоджували питання професійного дня українсько-французьких зустрічей в Коньяку в 2011 році і участь України як почесного гостя в 2012 році. Я отримала офіційну пропозиція партнерства від організаторів Littératures Européennes de Cognac (Коньяк, Франція), а також запрошення українського автора на резиденцію в Коньяку.
В Агадіре (Марокко) я була запрошена компанією, яка буде займатись організацією 2 днів зустрічей видавців, також для організаційних питань. Ми узгодили дуже лояльні ціни на готель, оренду залу і переліт.

- Чи не заважає цей напрям ваших інтересів і роботи безпосередній видавничій діяльності? Та й участі у «Коронації слова»...
З літературним конкурсом «Коронація слова» ми останнім часом співпрацюємо не дуже активно. Однак причина не в тому, що саме це заважає. Абсолютно не заважає, а навіть сприяє – не дає «заснути» і спочивати на лаврах, мовляв я тут «найрозумніша». Головне – правильно час розподілити, але ж я за фахом математик, і мені зовсім не складно це зробити та й досвід допомагає.
Спілкування з колегами, спільна робота завжди дає дуже класні результати: наприклад, корисно і на помилках повчитись. Таке життя – як кохання та дружба – вимагає цілої тебе – тут фальш не проходить.
Зрештою мушу сказати, що сподівання виправдані – принаймні, ми хоч один із одним (я маю на увазі українських видавців) між собою по-людськи стали спілкуватись, а це варто моїх зусиль, я так гадаю…

- На завершення. Які позитиви ви бачите нині у розвитку літературного, видавничого процесів, бібліотечної справи в Україні?

Позитивно абсолютно все (але врахуйте, що я – войовничий оптиміст).
Роботи багато і вистачить на всіх.
Головне – не плакати, не канючити, менше дивитись телебачення, читати книжки і їздити по світу не з «діловим» туризмом, а з ідеєю, якою ти гориш.
Рухатись уперед і тягнути за собою всіх інших, навіть якщо вони пручаються.
Україні нічого не бракує стати нормальною видавничою державою.
Треба просто працювати, але розумно.
І не треба говорити, що «влада у нас погана» із нею також можна знайти пункти перетину, не поступившись своїми принципами.
Працювати треба зі всіма – і з державою, і з донорами, і з бізнесом…
Адже удача любить підготовлених.

Розмову вів А. Судин, доцент кафедри видавничої справи і редагування, кафедри книгознавства і комерційної діяльності УАД