Re: цензії

20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Розворушімо вулик
11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
«Але ми є! І Україні бути!»
11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУ
Побачило серце сучасніть через минуле
10.11.2024|Віктор Вербич
Світ, зітканий з непроминального світла
10.11.2024|Євгенія Юрченко
І дивитися в приціл сльози планета

Кримінальне чтиво

Листи з того світу

Дмитро Безверхній. Порцеляновий погляд. – К.: Темпора, 2020. – 294 с.

Жанр: ретро-детектив     

 

«Не вірте мерцям! Покійники - завжди брешуть! Вони найбільші ошуканці – западають у пам`ять такими, якими ніколи не були», - попереджає  сільська ворожка баба Ївга жінку, котрій почали надходити листи з царства мертвих. Така пошта непозбувно бентежить Софію Павлівну Нрієвську, дружину відставного поліцейського слідчого. Вона не приховує, що має з чоловікового статусу зиск. Аби не таке прикриття, пані Нрієвській значно важче було б провадити приватне розслідування.

А сищицею Софія мріяла стати з дитинства, коли підсила на детективні оповідки, брошури в дешевих тонких обкладинках. Їх із подругою часто карали вчительки за зберігання низькопробного, негідного дівчат чтива. Але покарання не діяли. І єдина претензія дівчини до детективних творів – героями там завжди були чоловіки.

«В житті Софія знала чимало жінок, що нарівні з чоловіками могли дати раду заплутаним проблемам. Жінка – детектив – це завжди виклик – собі і комусь», - ось так налаштовувала себе пані Нрієвська з юності до зрілого віку. Власне, тому й одружилася з поліцейським. Проте нагода проявити себе детективом-практиком не випадало довго. Аж до трагічної загибелі Марти Андріяш, тієї самої подруги, з якою читали сенсаційні оповідки разом.

Марта з`явилася в рідному місці після тривалої відсутності. Збурила провінційне життя не лише раптовою ефектною появою, а й не менш несподіваним самогубством. А потім, уже після її похорону, Софія почала отримувати від небіжчиці спершу листи. Потім – відрізаний палець, нібито її власний. Нарешті, хтось обшукав номер самогубиці в готелі. Ще й об`явився наречений… який давно помер. Словом, справжня чортівня. Або ж детектив із елементами містики.

Тут слід пояснити: дія ретро-детективу Дмитра Безверхого відбувається в серпні 1899 року в Умані. Сеттінг обраний вдало. Бо розуміння часу та місця дії багато, що пояснює сучасному читачеві.

По-перше, містичні події в великому місті – зовсім не те, що в малому. Тут більше підвладні забобонам, впевнено вірять у відьомство, дієвість прокльонів та пристрітів, і на цьому будують лиховісні плани. По-друге, в царській Росії (а Умань належить до тієї частини України, яка входила до складу імперії) соціальне й суспільне становище жінки, навіть шляхетної, все одно визначалося статусом її чоловіка. Жінка завжди лишалася в його тіні, ким би він не був. Тож можливість діяти самостійно, тим більше – коли йдеться про детективне розслідування, була дуже обмеженою.

Отже, Софія Нрієвська хоч і дружина відставного поліцейського, все одно не може дозволити собі розвернутися. Чоловік не надто стримує. Діючі колеги з поліційної управи навіть готові сприяти, хай і вважають дії Софії забавкою нудьгуючої домогосподарки. Натомість містяни сприймають приватне розслідування «пані поліціянтової» агресивно, як порушення власного простору й нахабне встромляння носа в чужі справи. Це створює їй не додаткові, а основні перешкоди: провадити несанкціоноване розслідування в закритому, зашореному забобонами провінційному середовищі дуже непросто. Тим більше, соціальні зв`язки тут настільки тісні, що кожна приватна маленька чужа таємниця розкриває прикру таємницю родича, сусіди, священика, артиста цирку-шапіто тощо.

Якщо шукати до «Порцелянового погляду» референси, то це буде не цикл Бориса Акуніна про Пелагію, а швидше цикл Агаті Крісті про міс Марпл. Нехай героїня королеви детективу діє на чверть століття пізніше в поствікторіанській англійській провінції, мова тут не про сеттінг, а про стиль. Дмитро Безверхий пропонує передусім так званий «жіночий» детектив. Він прикметний неспішною манерою письма, затягнутою експозицією, увагою до деталей, які емоційно торкають передусім жінок (сімейні та інтимні таємниці, суперництво, моди, кулінарія, розмови про місце на соціальних сходах), загалом створення пулу жіночих персонажів.

Згадане визначення зовсім не вада пропонованого роману та подібних йому. Навпаки, автор демонструє розуміння цільової аудиторії й досить впевнено почувається на території, яку зазвичай прийнято лишати жінкам. Але Дмитро Безверхий також знається й на побудові жанрового, зокрема – детективного конструкту. Тож після експозиції, яка затягується майже на сто сторінок, пружина сюжету починає розкручуватися так стрімко й жваво, що двісті наступних сторінок шанувальники детективу проковтнуть за кілька годин. Також усе гаразд із мотивацією кожного з підозрюваних, логічно пояснюються дії викритого вбивці. Нарешті, збережено чи не основне правило якісного детективу. Згідно якому, незначна подія на початку є складовою епічної, масштабної злочинної схеми в фіналі.

Єдине, чого не вистачило мені особисто – ставлення не так персонажів, як їхнього автора до описаного періоду. Софія Нрієвська є дружиною поліцейського, котрий служить государю імператору. Він або вірнопідданий, або – внутрішній дисидент, «хлопоман», що від останньої чверті ХІХ століття входило в моду серед освічених жителів українських міст та містечок. Як читач поки не розумію, подобається героям-українцям жити за царя-батюшки чи мають підсвідомий тому спротив. Такий конфлікт може бути додатковим рушієм сюжету. Нейтралітету не вийде, бо українське минуле має іншу історію, ніж та, до якої звертаються Борис Акунін чи Агата Крісті. Втім, книга завершується фразою «Далі буде…».

 

Оцінка*****(-) 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше. 



Додаткові матеріали

Пес, який щось бачив
Обережно, діти!
Відповісти за балет
Гетьманський скарб
Диво-жінка
У одній бібліотеці з убивцею
Книжка наводить на слід
Полювання на другий шанс
Кращі детективи`2019 від «Кримінального чтива UA»
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери