Re: цензії

14.11.2019|Уляна Гурбик
Зубси. Усмішка-це моя суперсила!
14.11.2019|Богдан Дячишин, Львів
Духовний вимір сльози
12.11.2019|Микола Адам, Білорусь
Література – це я
04.11.2019|Ігор Зіньчук
Як підкорити машину часу?
03.11.2019|Ніна Бернадська
Коли ж настане доба Дінапра?
30.10.2019|Михась Ткач, письменник, головний редактор журналу «Літературний Чернігів»
Словник Ткача – унікальне явище
29.10.2019|Наталія Мрака, кандидат психологічних наук
Паризьке літо з художником Ерделі
25.10.2019|Микола Гринь, член Національної спілки журналістів України
POST. POST.SKRIPTUM
Невпинний пошук себе і власного шляху
22.10.2019|Ярослав Поліщук
Втеча старого Пегаса
Головна\Авторська колонка\Замітки експерта книжкової премії 2 («Еспресо. Вибір читачів 2019», номінація «Література для дорослих»)

Авторська колонка

05.11.2019|15:53|Ніна Головченко

Замітки експерта книжкової премії 2 («Еспресо. Вибір читачів 2019», номінація «Література для дорослих»)

Добігає кінця 3-й етап книжкової премії «Еспресо. Вибір читачів 2019», що проходить у двох номінаціях – «Література для дорослих» і «Література для дітей».

Упродовж першого етапу оргкомітет Конкурсу отримав 145 заявок від 38 видавництв України.

Після другого етапу, згідно з рейтинговим списком експертного журі, обрано трійку фаворитів книжкової премії «Еспресо. Вибір читачів 2019» в обох номінаціях.

У грудні 2019, з урахуванням пріоритетів читачів бібліотек України, буде оголошено ім’я одного переможця в кожній номінації.

Якими думками хотілося б поділитися з приводу цієї книжкової премії?..

А судді хто?..

До експертного журі Конкурсу організатори запросили науковців-літературознавців, літературних критиків, редакторів літературних сайтів і видавництв, перекладачів, письменників, блогерів, бібліотекарів, учителів, менеджерів у галузі книговидання, а також читачів публічних бібліотек. Це, зокрема, і досвідчені, і молоді фахівці: Олег Соловей, Сергій П’ятаченко, Юлія Джугастрянська, Тетяна Качак, Богдана Романцова, Ірина Троскот, Ярина Цимбал…

Як на мене, до складу журі варто ширше залучати науковців, що спеціалізуються на історії та теорії літератури, літературних критиків. (Наприклад, Юрія Коваліва, Олександра Михеда, Олексія Сінченка). З одного боку, для традиційних літературознавців це виклик: чи зможуть вони побачити й поцінувати крізь призму класичних критеріїв новітні жанрово-стильові тенденції, нові імена. З іншого боку, глибокі знання про літературний процес та літературний стиль дають змогу фаховим експертам запобігати поширенню так званих «літературщини», «масової попси» чи «типу верлібру»)

Переможці

Хоча, до честі журі, нагадаю, у двох попередніх конкурсах «Еспресо. Вибір читачів» (йдеться про літературу для дорослих), перемагала не попса, а якісна масова література.

2017. «ДНК». Колектив авторів С. Жадан, М. Кідрук, Фоззі, І. Карпа, Ю. Винничук, А. Кокотюха, В. Рафєєнко. Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля». (У не дуже віддаленому майбутньому звичайний український студент Андрій Чумак стає піддослідним у науковому експерименті: розшифровка генетичного коду дасть йому змогу особисто пережити найяскравіші моменти з життя предків. Сім історій у книжці – сім спогадів, які дивним чином зберігалися десь у структурі ДНК нащадка протягом 150 років. Ще чотири секретні складові – і науково-фантастичний роман неочікувано перетворюється на правдиву розповідь про батьків і Батьківщину: про пошуки справедливості й гіркі розчарування, перемоги й поразки).

2018. «Інтернат», Сергій Жадан, видавництво «Meridian Czernowitz». (Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім…)

2019. До трійки фаворитів книжкової премії «Еспресо. Вибір читачів 2019» у номінації «Література для дорослих» ввійшли:

Приємно відзначити, що 2019 року у переліку експертного журі лідирує книга, що тяжіє до так званої високої, не масової літератури, − «Фонетика тиші», яка вміщує поезію І. Андрусяка від 1990-х до 2010-х років і повість-метафору «Реставрація снігу».

Чи підтримають вибір журі читачі публічних бібліотек?.. Інтрига триває)

Автори (на прикладі конкурсу 2019)

У конкурсі беруть участьпереважно молоді і вже відомі автори (Макс Кідрук, Катерина Калитко, Артем Чех, Дара Корній, Андрій Кокотюха та ін.); є  твори й більш авторитетних письменників – Івана Андрусяка, Василя Шкляра, Анатолія Дністрового, Володимира Лиса, Богдана Жолдака; є дебютанти.Бракує конкурсантів старшого покоління, наприклад книг М. Слабошпицького чи С. Короненко, які б додали певного драйву конкурсу, зокрема, в царині нон-фікшн чи поезії, а також літературного стилю)

Серед учасників конкурсу дуже багато авторів, рукописи яких були відзначені преміями «Коронації слова». Оргкомітет «Коронації» провадить послідовний і тотальний піар усіх етапів та номінацій свого конкурсу протягом понад 19-ти років, організовує пишні церемонії нагородження, презентації, надає безліч дипломів і титулів («Золотий письменник України», наприклад), додає нові номінації, заохочує науковців до участі в журі та до дослідження творчості «коронованих» авторів. При чому, авторів саме масової літератури.

«Меня терзают смутные сомнения…»: чи не стане конкурс «Еспресо. Вибір читачів»  конкурсом-популяризатором лише «коронованих авторів»?..

Жанри

Серед конкурсних творів домінують прозові – романи (детективи, любовні історії, фентезі, кіноромани, історична проза), повісті, белетризовані біографії українських митців, нон-фікшн, збірки короткої прози (новел, есеїв, оповідань); трапляються збірочки віршів.

Мої «відкриття конкурсу».

За підсумками трьох років участі в експертному журі конкурсу «Еспресо» найпотужніше враження пережила від збірки оповідань «Нічні купання в серпні» Сергія Осоки. Донині відстежую творчість цього автора і сподіваюся на нові непересічні теми та образи у стилі «графічного реалізму» (чи іншому).

Щодо конкурсних творів 2019. Книга number one для мене − Іван Андрусяк. «Фонетика тиші». У своєму експертному списку щодо книги І. Андрусяка я зазначила таке: Книга Івана Андрусяка «Фонетика тиші» − «це якісна література, так звана ЕЛІТАРНА. Критерії, на які я спиралася, обираючи це видання: 1) інноваційність стилю; 2) гармонія змісту і форми в обраному стилі зображення; 3) актуальність теми». (Детальніше щодо критеріїв див. у статті 2017 року «Замітки експерта книжкової премії»)

Усі наступні позиції (2, 3, 4, 5 місця) представлені масовою літературою, тому що фактично усі твори, надіслані на конкурс, − для масового читача. Отут я обирала за: 1) актуальністю теми; 2) читабельністю (легкістю читання); 3) знанням фактичного матеріалу.

Вибір дуже суб’єктивний, тому що мені йдеться про художню літературу як МИСТЕЦТВО СЛОВА, про складну гармонію непересічної думки, змісту і форми тексту.

Масова ж література послуговується більше стереотипами, епатажем, модною темою і прагне успіху у широкого читача.

Отож: оскільки станом на тепер книга часто програє візуальним засобам інформації («тілівізору» і ґаджетам різного типу), важливо, щоб ТЕКСТ «засмоктував» читача з перших рядків. Оцим ремеслом – захопленням уваги читача з перших рядків – найкраще володіє Макс Кідрук («Де немає Бога», 2 місце).

На моє переконання, тему війни на Донбасі треба проговорювати/осмислювати постійно, це актуальна і болісна проблема, на пізнанні реалій якої мають зростати свідомі патріоти (Сергій Ухачевський «Такий шалений рік»; Юлія Ілюха «Східний синдром» − 3, 4 місця).

Тема права, судів крізь призму адвокатської практики – так само актуальна й болісна тема, доволі закрита в нашому суспільстві. Отож, роман А. Осіпова «З особливою жорстокістю» виконує ще й просвітницьку функцію, бо його автор демонструє переконливі знання реального фактажу (5 місце).  

Читання конкурсних творів засвідчує, що серед авторів є вправні письменники, є письменники з адекватною реакцією на актуальні проблеми, але до художньо-естетичного рівня більшості книг є дуже багато питань...

«Родзинки», що впали в око 

 Науково-популярна книга С. Сенюка про Уласа Самчука розпочинається такою цитатою: «Талановита людина часто виявляється чужою у гроні здібних. Стосовно Уласа Самчука це точно сформулював дослідник його творчості Андрій Жив’юк: «парадокс, який являє собою життєва і творча доля Уласа Самчука: він завжди був у центрі подій літературного, громадського, політичного життя, завжди був «при ділі», проте рівно завжди почувався, а то й був пойменований, іншим, чужим, де б то чи з ким то не було. У сім’ї — «босяком — ледащо», у Польщі — «діччю гайдамацькою», у Львові — волиняком, серед католиків — православним, взагалі серед віруючих — «пантеїстом», з мельниківцями — не членом організації, з бандерівця ми — мельниківцем, в цілому політичному середовищі — «міновіховцем», у МУРі — «генералом», у Канаді — «жебраком», з вихідцями із підрадянської України — націоналістом-емігрантом, з колегами по літературному цехові — тим, хто визначає вартість письменника обсягом і кількістю написаних ним книжок. Не кажучи вже про органічну Самчукову ненависть до радянської влади, яка платила йому тією ж монетою». (Сергій Синюк «Улас Самчук: ескізи до творчого портрета» с. 3−4»).

Структурно та образно ця фраза нагадує висловлювання професора Д. В. Затонського про письменника Франца Кафку, яке цитується в багатьох підручниках/посібниках (у тому числі для середньої школі) і є дуже популярним: «Як людина — нещасливий, але як письменникові йому пощастило. Можна навіть сказати, що щастило тим більше, що більше було його нещастя. Він був не просто нещасливим, але й чужим серед своїх. Один із його біографів писав, що як єврей Кафка не був своїм у християнському світі. Як досить байдужий — принаймні спочатку — до іудаїзму єврей він не був своїм серед євреїв. Як людина, яка говорила німецькою, він не був своїм серед чехів. Як німецькомовний єврей, він не був своїм серед німців. Як богемець, він не був до кінця австрійцем. Як людина, яка працювала страхувальником робітників, він не цілком належав до буржуазії. Як син комерсанта — він не належав до робітників. Він не був цілковито службовцем, бо писав. І не був стовідсотково письменником, бо ходив на службу...» (Франц Кафка. Складна щирiсть. 02.09.2006. URL:  https://www.umoloda.kiev.ua/number/746/169/27142/)

Бачимо, що для засобу масової комунікації Д. Затонський не називає автора цитати Гюнтера Андерса, але зауважує на вторинності твердження, яке наводиться як аргумент. Це є культура писання/говоріння. У книзі С. Синюка називається автор вислову про У. Самчука (А. Жив’юк), але жодним словом не означено, що це є своєрідний парафраз знаменитої «формули Кафки». (Можливо, таке твердження є у праці А. Жив’юка. Але автор «ескізів» про Самчука не надає посилання на тексти, які цитує).

Така науково-популярна інтерпретація першоджерел і знакових висловлювань мене дещо збентежила, і бажання читати книгу Синюка далі пропало. (Тут можна сперечатися, твердити про інтертекстуальність, не науковий формат біографії тощо. Але: Затонський, Кафка, Андерс – відомі й популярні постаті в науці і літературі 20 століття (не 2 ст. до н.е.), і їхні твори/статті/цитати (чи статті про них) зустрічаються в наукових, навчальних виданнях, у засобах масової комунікації. Тому, як на мене, треба поважати ерудицію потенційного «масового» читача і доопрацьовувати марковані в історії літератури фрази належним чином).

У потокові свідомості роману Гаськи Шиян «За спиною» читання зупинила оксиморонна фраза про блювотиння: «…коли дешева закуска лягала на сніг вишиванкою…» (с. 14). Такий дешевий епатаж на початку тексту (не поодинокий, до речі) скоріше відштовхне, а не приверне увагу читача.

Або, до прикладу, уривок із прологу (власне перший абзац) до детектива В. Янкевича «Копія»: «У кімнаті, окутаній химерним мороком, схилившись над алюмінієвою мискою, голосно кашляв чоловік. З рота капала густа слина. Очі розпухли. Під ними виднілися великі синці. Він вчепився руками в сиве масне волосся, яке здавалося немитим понад місяць. На якусь мить затамував подих. Потім із жахливим риком виблював у алюмінієвий тазик …» (с. 5)

Автори, які позиціонують себе письменниками, на мою думку, мають завойовувати читачів усе ж не брутально-натуралістичними епатажними вивертами, а оригінальними образами чи непересічними думками.

Розлогий епіграф до роману Дари Корній «Місяцівна» видався мені самодостатнім [притча про гріх, який людина сама собі пробачити не може − «Це той камінь, якого навіть Творець не здатен підняти» (С. 9)], і власне твір уже не мала бажання читати…

У першому ж оповіданні збірки «Мій дід танцював краще за всіх» К. Бабкіної «Ай ну» у першому абзаці 5 разів зустрічаються слова «знання» і «Лілічка». Доцільність такого стильового рішення я не збагнула, мене це просто дратувало (йдеться ж про літературу для дорослих?..): «Уже першого дня в школі Лілічка здобула знання, і це одразу стало їй за перешкоду на шляху до подальшого радісного та cтаранного відвідування школи; а саме Лілічка впевнилася в тому, що раніше й так підозрювала: не всі знання вона хотіла би здобути. Деякі знання були, наприклад, неприємні, болісні, незручні, а ще деякі навіть могли спричинитися до розлуки з власним майном: так, їй певні знання коштували мишки — улюбленої пластмасової брошки, яку вона носила на береті, коли холодно, та на комірці, коли тепло. Бо всі шапки Лілічки були — берети, всі сукні Лілічки були з комірцем, а всі знання Лілічка мала здобувати радісніше, легше та старанніше, ніж будь-хто інший» (с. 9).

За усієї поваги до авторів конкурсних творів, багатьом із них бракує навичок якісного письма…

Резюме

Для мене − літературознавиці, критикині, читачки − досвід участі в експертному журі книжкового конкурсу є своєрідним способом долучення до нових імен, нових тем, нових тенденцій у сучасній українській літературі. А співвіднесення власних вражень/оцінок про книги з оцінками інших членів журі – це привід для роздумів, аналізу, пошуків, читання, дискусій…

Щодо премії: їїтреба більше популяризувати, щоб заохотити до участі більше видавництв, книг, авторів.

Щодо якості художніх текстів, які довелося читати 2019 року, повторю думку, яку оприявнювала 2017 року: Молодим письменникам бракує літературної інституції − школи/майстер-класів митців високого рівня, які б системно формували підходи, знання, розуміння, ціннісні орієнтири, певні компетенції і навички в царині літературної творчості. Де б обдарованими людьми, які позиціонують себе як поети, прозаїки, сценаристи, літературні критики/рецензенти/блогери, видавці, літературні агенти/продюсери, опановувалися класичні та інноваційні творчі практики вітчизняного та світового рівнів тощо.  Де б не уніфікувалися таланти, але формувалися певні базові фахові знання і компетенції. І тоді б в Україні зростала не лише кількість людей, що називаються письменниками і продукують масову літературу, а і якість художніх текстів…

Довідка

Книжкова премія «Еспресо. Вибір читачів» заснована телеканалом «Еспресо», презентована 18 травня 2017 року в рамках Книжкового Арсеналу в Києві.

Мета: відзначати найкращі літературні новинки року, підтримувати інтерес до читання, допомагати читачам обирати цікаві книжки, допомагати видавцям знаходити шлях до читачів.

Конкурс передбачає дві номінації:

  • доросла література (книги для читачів віком від 18-ти років);
  • дитяча література (книги для дітей та підлітків).

 Критерії укладання довгого списку книг:

  • написані українською мовою;
  • видані вперше;
  • видані/підписані до друку  з 1 червня попереднього року по 31 травня поточного року;
  • наклад від 1000 екземплярів;
  • розповсюджені по території України.

Етапи:

  1. Червень (формування довгого списку за пропозицією видавництв, читачів, експертів);
  2. Липень (укладання короткого списку з 3-х книг-фіналістів згідно з пропозиціями експертного журі кожної з номінацій);
  3. Серпень-жовтень – визначення переможця шляхом голосування читачів у бібліотеках України;

Листопад/грудень – оголошення і нагородження фіналістів.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери