Re: цензії

22.09.2017|Тетяна Синьоок
Коли питання – улюблена розвага
21.09.2017|Назарій Андрійчук
Антологія відцвілої епохи
20.09.2017|Марія Вишневецька
«Чорно-білі» проти «сірих»
19.09.2017|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Мовою допитів і зізнань
Образ досконалої людини
Про «людину-вухо» і про «хроніку глобальної антропологічної катастрофи»
17.09.2017|Ярослав Поліщук
Вірші про гарний час тут
16.09.2017|Сергій Одаренко
Настільна біблія футбольних фанатів
15.09.2017|Наталія Лапушкіна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури ДДПУ (м. Слов’янськ)
Коли янголи посміхаються...
Блукаючи нетрями містичної річки
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Головна\Авторська колонка\Замітки експерта книжкової премії

Авторська колонка

02.09.2017|10:43|Ніна Головченко

Замітки експерта книжкової премії

Приводом до цих роздумів стала участь у роботі експертного журі2 етапу премії «ЕСПРЕСО. Вибір читачів» у номінації «Доросла література».

18 травня 2017 року в рамках «Книжкового Арсеналу» телеканал «Еспресо» презентував власну книжкову премію «Еспресо. Вибір читачів», у якій переможців визначитиме голосування читачів.

Премія має визначити кращі книжки у двох номінаціях: доросла література (книги, розраховані на аудиторію віком від 18-ти років) і дитяча література (книги для дітей та підлітків.

Перший етап конкурсу розпочався 1 червня. Упродовж місяця на «Еспресо» приймали пропозиції від українських видавництв, експертів і читачів. Було сформовано довгий список книжок. Другий етап тривав упродовж липня. Експертним голосуванням визначено фіналістів у кожній номінації: доросла література – 4 книги, дитяча – 3 книги. Останній, третій етап, визначатиме переможця. Із серпня по жовтень читачі обиратимуть переможців у бібліотеках.

«Саме цей етап вирізняє нашу премію. На третьому етапі ми хочемо залучити бібліотеки і читачів. Люди мають приходити в бібліотеки і голосувати саме тут, пройшовши ідентифікацію. Щоб ми знали свого читача, який проголосував: хто це, скільки йому років, його прізвище й ім’я. Ми спілкувалися з працівниками різних бібліотек, вони з ентузіазмом сприйняли нашу ідею. Нині є така ілюзія, що читати зараз дорого: мовляв, книги дорогі, не всі можуть собі дозволити. Ми вважаємо, що для людей, які хочуть читати, працюють бібліотеки», − наголосив директор із маркетингу телеканалу «Еспресо» МиколаТипусяк).

 

Книжкова премія від телеканалу – не є абсолютною новацією. Низка медіакорпорацій заснували подібні премії. Британська телерадіомовна корпорація (Бі-Бі-Сі), наприклад,від 2005 року вручає BBC UkrainianBookoftheYear. Але в даному разіпроголошена премія є чудовим маркетинговим прийомом популяризації відносно молодого, але амбітного українського телеканалу «Еспресо», котрий засновано 2013 року. Водночас ця премія виконує певну гуманну місію: популяризує читання серед малих і дорослих українців.

Проте, коли я взялася за читання 54-х конкурсних текстів, то усвідомила, що засновники премії не прописали критеріїв добору ліпших текстів.

Та самазгаданаКнига року ВВС, окрім процедури, окреслює деякі вимоги: «Премія «Книга року ВВС» вручається автору найкращої повнорозмірної книжки художньої прози українською мовою та автору найкращої дитячої книги українською мовою. Особливу увагу члени журі звертатимуть на твори, які мають темою соціальну, расову та етнічну толерантність».А найвідоміша Нобелівська премія з літератури вручається, згідно із заповітом А.Нобеля, за «найвидатніші роботи в напрямі ідеалізму».

Отже, кожен із 15 експертів премії «Еспресо. Вибір читачів» (доросла література), відчитуючи 54 тексти, мав,як фахівець, сформувати свої критерії. Засновники премії тут надали учасникам журі повну свободу. Саме тому, мабуть, жодна з книг не отримала 15 голосів.

Також зазначу, що досвід учасника журі менших чи більших конкурсів, керівника літстудії та літературного критика переконав мене в тому, що варто завжди обґрунтовувати свою думку, бо автори, творчі вразливі натури, як малі дітки, потребують і схвальних слів, і делікатної підказки чи поради, і конструктивного діалогу. Отож, спробую це зробити і цього разу.

У своїй роботі з визначення книг-претендентів на премію ЕСПРЕСО я виходила із таких вимог:

  • інноваційність стилю
  • гармонія змісту і форми в обраному стилі зображення
  • актуальність теми

Також, оскільки книги, за умовами конкурсу, передаються до публічних бібліотек, що орієнтовані на масового читача, а не на спудеїв філологічних факультетів чи відвідувачів Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, я, як педагог, звертала увагу на легкість подання теми з перших рядків, на читабельність тексту.

(До слова, публікуючи підсумки роботи журі в номінації «Дитяча література», оргкомітет премії процитував коментар експерта Т.Качак: «У своєму виборі, в першу чергу, керувалася принципами високої художньо-естетичної якості тексту (на рівні тематики, проблематики, сюжету, образів, нарації, жанру, стилю та мови), його відповідності віковій категорії адресатів. Зважаючи на те, що за умовами конкурсу не передбачено номінацій, обрала різні книги за жанровими параметрами (поезія, пізнавальний текст, казки, реалістично-фантастична проза, реалістично-психологічна проза) і для читачів різного віку (від найменших − до найбільших»).

Бачимо, що пані Тетяна формулює власні – класичні – принципи оцінювання (художньо-естетична якість тексту), а також застосовує жанровий підхід.

Тобто, на моє переконання, організаторам премії все ж варто чіткіше прописати критерії добору книг і увиразнити тим самим своєрідність премії «Еспресо. Вибір читачів»).

Щодо методів роботи− «кухні експерта». Звісно, що на щільне читанняусіх книг  бракувало часу. Щось із цих книг я вже читала/рецензувала/знала;одні тексти відкладала після перегляду перших абзаців/строф; інші «затягували» у процес читання на години. Відповідно до своїх перших вражень, виставляла бали (від 1 до 5)тим книгам, що переглянула,занотовувала певні ознаки/переваги того чи іншого твору. Потім бралася до повторного читання. Потім моніторила відгуки/рецензії на твори, які привернули увагу, співставляючи своє враження з думкою захоплених шанувальників письменника чи критичними зауваженнями певного рецензента.

 

І тепер саме на прикладі книг, що впали мені в око, і хочу показати, як працюють ті критерії, за якими тексти обирала я.

 У моєму списку таких книг було сім, а рекомендувати треба було п’ять.

  1. Т. Малярчук «Забуття».Твір має виразний інноваційний підхід до написання біографічної прози, автор намагаєтьсязгармонізувати особисте та історичне у викладі оповіді про В.Липинського. Тема нагадування українцям про їхніх непересічних предків є дуже актуальною. Твір «затягує» з перших рядків. Вставний есей про «комп’ютер… − мій ткацький інструмент» є своєрідною метафорою, яка поєднує класичний текст (від лат. textus − тканина) з інноваційними технологіями 21 століття, завдяки чому життя Липинського і світовідчуття ліричної героїні «нагадує гру на фортепіано», тобто: тема звучить у певній гармонії, гармонії реквієму.
  2. «ДНК», автори ідеї Сергій Жадан, Фоззі. Так само привернула увагу оригінальна структура/композиція тексту – «творчий експеримент» сімох популярних українських авторів, а також надактуальність теми: самопізнання українців, відчитування ДНК нації на прикладі представників роду Чумаків протягом 150 років. Такі «братські могили» (іронічний термін від С.Пантюка) – збірки оповідань/повістей на певну тему різних авторів нині є дуже популярними. Згадаймо хоча б різдвяні історії до кави чи нещодавно презентований проект «14 друзів хунти». Суттєва відмінність між цими виданнями полягає в тому, що названі збірки вимальовують горизонталь означених подій/емоцій з певним рівнем проникнення у їхні вертикальні сенси. Книга «ДНК» націлена на спробу проникнення у глибинні генетичні – вертикальні – українські смисли.Але при цьому ці генетичні фантазії є цілком реалістичними і читабельними.
  3. На цій, третій, позиції мені довелося шукати компромісне рішення: тема Майдану і АТО, як найболісніша тема нашого нинішнього дня, мала бути представлена у премії ЕСПРЕСО. Але жодна з книг, заявлених на конкурс, не відповідала тим критеріям, які я собі виставила, як експерт. Через те обрала текст на цю тему, будучи свідомою, що він не набере належної кількості голосів, але тема Майдану/АТО у моєму shortlist прозвучить. Це книга С.Ухачевського «Легенди нескореної зими». Саме актуальність теми і «читабельність» художнього тексту визначили певний пріоритет цього твору з-поміж інших книг про Євромайдан і АТО. Окремі фрази («У повітрі висів добротний мат − робоча мова української еліти») чи яскраві епізоди (про покинутих в аеропорту песиків після панічної втечі з України «еліти нації») додавали тексту особливого шарму. Хоча, користуючись нагодою, зазначу, що історію елітних песиків, прив’язаних до паркану в аеропорту, дописувати до кінця не варто було. Як на мене, якщо йдеться про роман, а не про кіносценарій. Оця «покинутість» беззахисних тварин є дуже гарним образом, що акцентує ставлення «української еліти» до свого народу у зламні моменти історії. (На противагу філософській сентенції Ексзюпері: «Ты навсегда в ответе за тех, кого приручил»). Коли автор розповідає далі про те, як потім таксисти аеропорту «Бориспіль» похапали собі цих валютних собачок, акцент на еліту розмивається жлобською поведінкою пролетарів від «шашечок». Хоча і підсилює контраст між тими, хто стоїть на Майдані, і тими, хто тікає/заробляє − обирає, за А.Камю, свій шлях у межовій ситуації. Тобто, С.Ухачевський, як автор, має хороший потенціал, який ще треба шліфувати.
  4. До ТОП-3(4) книг премії ««Еспресо. Вибір читачів» у номінації «Доросла література» ввійшла книга А.Чеха «Точка нуль», яка набрала 4 голоси із 15-ти можливих і яка написана мобілізованим бійцем ЗСУ, учасником АТО, письменником. Я вітаю це рішення своїх колег, хоча, перечитавши цю книгу двічі й опублікувавши рецензію, сама її до таких 5 книг не включала. Чому? Тому що вважаю цей твір надзвичайно камерним і чесно стриманим щодо ура-патріотичних емоцій. Для психологів, соціологів, істориків цієї війни (це нон-фікшн), фахівців з історії/теорії літератури – це дуже важлива книга. Рекомендувати такі рефлексії широкому загалу читачів не беруся. Четвертий автор – моє особисте відкриття, бо твори С.Осоки до участі в журі цього конкурсу не читала. Збірка короткої прози «Нічні купання в серпні» збила з ніг першим же текстом «Балада про квашені помідори». Я певний час боялася навіть читати наступний текст, щоб не розчаруватися. Сергій Осока  продемонстрував високий рівень гармонії змісту і форми в реалістичному стилі зображення. Абсолютно погоджуюсьіз твердженням Л.Денисенко, висловленим у передмові: «Графічний реалізм…» Таким містичним відчуттям стилю обдаровано не багатьох письменників…
  5. За останню, п’яту позицію у моєму списку боролися три автори: Мирослав Лаюк «Баборня», Макс Кідрук «Зазирни у мої сни», Віталій Портников «Евора».

Книга Мирослава Лаюка «Баборня» надзвичайно атмосферна, практично із перших рядків вона створює настрій, і оця експресивна іронія загортає тебе у хвилю і несе від сторінки до сторінки. Я одразу поставила цій учительській storyвисокий бал («4+» із «5» можливих). Але при перечитуванні наткнулася на речення «Вона сперлася на підвіконня власної великої прекрасної квартири на третьому поверсі…» у другому (!) абзаці роману і відчула дискомфорт.Накопичення прикметників, де відносно інформативними, але чи достатньо доречними/художніми? є перші два: «власної» і  «великої», − ще можна було б сприйняти як рядки художнього тексту. Але наступний епітет – «прекрасної» квартири – для мене раптом прозвучав напусто, банально, на шкоду ритму тексту.Також, як на мене, слова «прекрасний», «цікавий», «гарний» − не є ємними, оригінальними, образними. Така мовно-стильова глухота автора перекреслила моє бажання читати цю книгу далі, а тим більше вносити її до списку потенційних переможців премії.

(Тут я хочу згадати складні синтаксичні конструкції «потоку свідомості» М.Пруста, автора епопеї «В пошуках утраченого часу»: структура речення певним чином відбиває і структуру роману, і естетизовану імпресіоністично-розлогу психологічну манеру письма французького письменника-модерніста. «Потік свідомості» Пруста − один із зразків художнього стилю, де є гармонія і змісту, і форми на всіх рівнях тексту.

Академік Д.С. Наливайко з цього приводу зазначав: «Своєрідність Прустового стилю наочно розкривається в його синтаксисові, у «молекулярній» структурі його речення, обтяженого довгими періодами, в яких підрядні речення чіпляються одне в одне у своїй спрямованості до повноти вислову. Як запримітив відомий французький літературознавець А. Тібоде, оригінальність прустівської фрази в тому, що вона є ніби мікрокосмом усього твору. (!!! – Н.Г.) А… Е.Р. Курціус зафіксував ту її своєрідність, що вона прагне одразу передати об´єкт, його образ і образ цього образу»).

 

Початок книги Макса Кідрука «Зазирни у мої сни» читала із захопленням, відчувши потужне перо автора, котрий написав не просто містичний технотрилер, а, як мені спершу здалося,глибоко психологічну чоловічу версію ситуації з нестандартною дитиною. Знаючи свою емоційність у сприйнятті текстів, окремі фрагменти перечитала ще раз, вивчила історію критики цього тексту і звернула увагу на зауваження О.Михеда про бажання «вибити колись із Кідрука альтернативне закінчення».

Пропустивши купу сторінок, прочитала фінал: головний герой хлопчик Тео, перебуваючи у стані специфічного сну, спершу видирається на цистерну з водою, а потім тягнеться долонею до дроту високої напруги і на очах у батька миттєво згорає у яскравому полум’ї:«Я прибрав передпліччя з­перед очей і побачив на вершині цистерни незугарну чорну скульптуру, якусь наче пародію на людське тіло, із задертою до неба обвугленою куксою, що залишилася на місці піднятої руки»…

Отут я, слідом за Сашком Михедом, згадала етичний канон давньогрецької трагедії, де ніколи смерть героїв, а тим більше смерть дитини, не розігрувалася на сцені, на очах у глядача. Катарсис глядач переживав на піковій точці конфлікту через ЗВІСТКУ про те, що, наприклад, Медея, аби допекти зрадливому Ясону, убиває дітей, а не через споглядання УБИВСТВА дітей на сцені.

Пропонувати для широкого загалу книгу, де порушено класичні етичні норми тексту в ім’я модного формату, після прочитання якої у тебе весь час мимоволі візуалізується ФІНАЛЬНА гостро емоційна картинка проспопеліле у вольтах дитяче тіло, «із задертою до неба обвугленою куксою»?!. Перепрошую, ні.

«Евора» Віталія Портникова – моє найбільше розчарування. Я сприймала звістку про цей роман крізь призму симпатії до його автора – освіченого, ерудованого, популярного журналіста-аналітика, публіциста, статті якого читаю постійно. Проте художній текст В.Портникова видався мені суперлегким, я очікувала більш інтелектуального та оригінального твору. Можливо, оці завищені очікування не дали мені змоги об’єктивно оцінити художній дебют автора. «Евора» Віталія Портникова − романтичний інтертекст-гра («синтетична книжка» − В.Портников) про вічне трагічне єврейське. Читається легко і швидко, натяків для розкодовування/поглиблення смислів достатньо: і «Зачарована/Чарівна гора» Т.Манна, і Луїс − Леопольд Блум із «Улісса» Д.Джойса, і лабіринти бібліотеки Х.Л.Борхеса, і Галатея/Пігмаліон Б. Шоу тощо…

 

Тому п’ятим номером у моєму списку номінантів (з оцінкою «4+») стала зовсім інша книга − «Дванадцять місяців» Анни Тарнави – побутово-аналітична жіноча драма в інтер’єрі сучасності. Твір легко читається, висвітлює актуальну тему жіночого буття в українській реальності, насичений повчальними роздумами головної героїні. Автор – початківець, не завалена преміями/відзнаками, тому певні мовно-стильові погрішності можна вибачити (наприклад, недоречно вжиті слова «посмішка» чи «навітамінізовані організми»).

                                                                                                 

Такі розлогі роздуми/замітки викликані тим, що тексти митців рівня, наприклад, Ремарка, котрий виписав тему війни крізь синдром утраченого покоління, Гессе, який шукав інтелектуальні рішення для вмотивованого буття у жорстокому світі, чи Джойса, пошук нових форм тексту і був для якого смислом життя, серед конкурсних творів цієї премії читати не довелося.

Тобто, узагальнюючи враження від прочитаного, можна висловитися десь так: місце творця високих смислів і нового стилю в українській літературіще вакантне))). Хоча я свідома того, що ми, учасники експертного журі, не факт, що отак би одразу й позначили генія.

Проте є низка авторів, котрі глибоко та якісно пишуть і українські історичні події, і українські реалії, і українські персоналії, і психологічні аспекти та емоційне тло цих процесів. Тобто, сучасна українська література заточена насамперед на пізнання українства.

Увагу привернули насамперед прозові твори.

Відчувається, що низка авторів прозових, а особливо поетичних творів потребують гарної літературної ШКОЛИ.

Загалом автори демонструють певні здібності, певні навички, але ціннісних переконань, глибинного світогляду і знань протехнологічні моделі твореннямистецтва слова бракує.

 

P.S.

Підсумовуючи цей епізод із життя літературного критика, а також інші фахові досвіди в галузі мистецтва слова,маю змогу узагальнити певні спостереження щодо сучасного літературного процесу, що накопичилися.

Літературно-творче життя в Україні нині є надзвичайно бурхливим: багато авторів позиціонують себе як письменники; менеджери різного рівня організовують творчі зустрічі/вечори, фестивалі; розпочинають діяльність нові видавництва; видавництва, книгарні та автори влаштовують презентації щойно виданих книг; українці долучаються до низки національних і міжнародних книжкових ярмарок; автори мають змогу брати участь у творчих конкурсах; засновано низку літературних премій і нових літературно-критичних періодичних видань; розбудовуються мережі книжкових магазинів; формуються альтернативні центри/школи літературної освіти; опановують ся грантові програми тощо.

Такий дещо хаотичний, але поступальний рух у царині красного письменства уже має визначальні риси. Спершу зазначу те, що, на мій погляд, є негативним:

  • серед людей, що позиціонують себе поетами, прозаїками чи універсальними авторами (письменниками, котрі однаково гарно пишуть і вірші, і прозу), дуже багато авторів, котрі реалізують власне его, бажання писати/видаватися/виступати/чути аплодисменти/компліменти etz…, але за рівнем смислів і форми є примітивними, банальними, неосвіченими, такими, що нічого нового в літературі не скажуть, але потребують такого стилю життя. Чи є такий стан тільки нинішнім і тільки нашим? Ні, як засвідчує історія, такі навкололітературні «тусовки» «второстепенных поэтов» були завжди, отже, у нас усе в межах норми;
  • найбільше культивується серед сучасних українських авторів читабельна розважальна проза;
  • царина ВІРША видається найбільше зруйнованою. Часто, не маючи уявлення про класичні та модерні канони тонічного чи силабо-тонічного віршування, багато «поетів» будь-який особистий «потік свідомості» позиціонують як поезію;
  • засновані на невідомо яких грошах, цінностях і критеріях, низка конкурсів/премій плодять бездарних амбітних лауреатів і номінантів;
  • видавництва, що не мають стартовогокапіталу/інвестицій, видають отаких «письменників» їхнім же коштом;
  • «літературні агенти», «типа» менеджери/продюсери організовують презентації/тури, і нав’язують часом посередні, ніякі тексти/авторів масовій аудиторії, часто школярам, студентам − людям із несформованими смаками;
  • серед літературних критиків бракує висококваліфікованих фахівців, котрі прагнуть аналітично всебічно та об’єктивно (виходячи з певних критеріїв, а не лише суб’єктивного бачення) представити нову книгу широкому загалу.

Однак, у нас є:

  • автори, які мають свій стиль і несуть важливі сенси у своїх текстах;
  • талановита молодь, котра експериментує і вилюднює у змісті і формі;
  • видавництва з чіткою ціннісною редакційною політикою.

Нам бракує:

  • літературної інституції/школи/майстер-класів митців високого рівня, котрі би системно формували підходи, знання, розуміння, ціннісні орієнтири, певні компетенції і навички в царині літературної творчості. Де б обдарованими людьми, які позиціонують себе як поети, прозаїки, сценаристи, літературні критики/рецензенти/блогери, видавці, літературні агенти/продюсери, опановувалися класичні та інноваційні творчі практики вітчизняного та світового рівнів тощо.  Де б не уніфікувалися таланти, але формувалися певні базові фахові знання і компетенції. 


коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери