Re: цензії

10.01.2019|Ігор Скрипник, письменник, журналіст
Сторіччя закривавленого листопада
08.01.2019|Ольга Полевина, м. Кропивницький
Не бійтесь негідників. Убийте Антиципатора
06.01.2019|Вадим Василенко, кандидат філологічних наук
«Приватний апокаліпсис»: хроніка окупації крізь скельця калейдоскопа
06.01.2019|Сергій Синюк
Геній в целофані
05.01.2019|Ярослав Поліщук
Відлуння далекого раю
04.01.2019|Ігор Зіньчук
Як стати щасливим?
03.01.2019|Богдан Дячишин, Львів
Бесіди Богдана Залізняка
02.01.2019|Валентина Житковська
Про силу духу від Алли Рогашко
Розшифровуючи код Уласа Самчука
Кольорове життя свина

Авторська колонка

Шия помер

В принципі, він був духовним, щонайріднішим сином комуніста Бориса Олійника: той самий вінегрет комунізму з релігією, присмачений церковнослов’янізмами, те саме взорування на Москву – аж навколішки, аж із заслиненням, та сама нетерпимість до питомо українського, якщо воно тільки випирало з рамок дозволеного імперією малоросійства.

Олександр Яровий, кличка – Шия. Вихованець чернігівського поета Дмитра Іванова, що потім перейшов під низеньку компартійну руку Олійника, якого гостроязика Ліна Костенко після його фінту із Рухом і Москвою (поїхав працювати в Кремль) називала винятково «б. Олійник» і саме перша буква – маленька. ..

У панегірику своєму духовному наставникові О.Яровой з радістю згадував, як той, у черговий від’їзд Ярового до “пєрвопрєстольной» (я ж кажу – Москва там у каноні) відрахував йому п’ять двохсотгривенних папірців. Звісно, цей панегірик виліз лише в московському журналі…

А поет Дмитро Іванов казав: «Гордость моя - Сашко Яровой, также с 5 класса посещал студию».Чому цитата російською? Не тільки тому, що вона для учня і вчителя дуже близька, а й тому, що цей лауреат Національної Шевченківської премії значну частину накладу редагованої ним газети «Гарт» видає російською мовою. Знаний поет русифікує Україну. Що не заважає йому в Києві прикидатися отакенним українським патріотом! 

«Натуральний привид! Тобто я не кажу, що його нема, як людини чи як полум´яного публіциста. Але його нема, як письменника. Хоча він чомусь у різних виданнях таким себе називає, ба більше – дає інтерв´ю, друкується у письменницькій пресі... « - це так Юрій Винничук написав про Олександра Ярового, коли почитав його макабричні заклики під час Революції Гідности.  Ось вони: «"БЕРКУТ"! ХЛОПЦЫ, БРАТЫ, КАЗАКИ! СТРЕЛЯЙ ФАШИСТСКИХ СУК! БЕЙ НА ПОРАЖЕНИЕ! НЕ ЖАЛЕЙ ИХ! БЕРЕГИТЕ СЕБЯ И МИРНЫЙ НАРОД УКРАИНЫ. ХРАНИ ВАС БОГ!"

А ось іще кілька зойків «православної», як він себе звав, душі: "Янукович! Примени власть! Смети этот проклятый Майдан! Освободи Украину от западных агрессоров! Защити права своих избирателей!" Цікаво, як в одній людині поєднуються заклики до православної ідилії і отаке: "Прострелити кінцівки парі бойовиків – решта розбіжаться".  Прострелили. Не тільки руки, але й серця та голови – смерть Небесної Сотні і на руках цього поета – агітатора за слов’янську єдність…

А чому його звали Шиєю? Бо алкоголіком був, а ті, як відомо, мають такий жест характерний, де шия використовується… 

«Олександр Бойченко колись висловив підозру, що у випадку Ярового маємо справу з "безнадійним психіатричним прецедентом. І що тепер робити? З хворого сміятися – це ж гріх", - казав Винничук. 

Сміятися не доводиться хоча би через те, що він помер. На Москві. Ще аж у серпні. Україна цього не помітила – вона якраз воює з МосквоюОлійника- Іванова – Ярового.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери