Re: цензії

08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
Головна\Авторська колонка\Творення канону

Авторська колонка

11.03.2012|22:00|Сергій Грабар

Творення канону

Рефлексія на роман Володимира Єшкілєва «Усі кути трикутника»

Європа була далеко. Настільки, що здавалося її ніколи не дістатися. Тим більше йому - смиренному пізнавачу джерел глибинних. Пізніше він зрозуміє і відтворить побачене, але не все - збереже таємницю - слово, промовлене під час ритуалу. 

Європа прийшла до нього несподівано, важко і загадково. Можливо, якби не мандрівні актори, то так ніколи і не зглянулося б до нього сонце Трієста. І різкий, граничний запах венеційських каналів не турбував би відчуттям спочатку легкої закоханості, а згодом великого кохання.

Хоча, актори тут не до чого. Він все одно прийшов би сюди, незалежно від доріг і пар зношеного взуття. Він був обраним - одним із сотень тисяч його далекої, холодної Батьківщини. Він був обраним, і став посвяченим, хранимим Господом на перелісках життєвих.

Його кликали Григорієм, сином Сави, з роду Сковородинців, народженим в містечку Чорнухи, що під  Лубнами. І проживав він довгу мандрівку. Життя, покладене на пошук гармонії, на відчуття величі кожного з кутів трикутника.

                                                           ІІ

Коли Володимир Єшкілєв членив з потоку років Григорія всього декілька, то розумів, що наражається на жорстке протистояння і тих, хто звик до усталеного канону, і тих, хто звик до повного абсурду і всебічного невігластва. Але канони творять люди, а невігласи завжди були, є і будуть. Це сталося сміливо , провокативно і, головне, талановито.

Читання роману нагадало мені Гобеленову галерею Ватікану. Оповідь зіткана з найтонших ниток. То виблискує золотим і срібним шиттям, то тьмяніє під сподом присмеркових подій. А в центрі Григорій, Григорій Савич Сковорода - не іконний, не витесаний з криці, а нормальний, людяний. І, що цікаво, не босий, як того багатьом хочеться. Взагалі, важко уявити великого філософа, педагога, знавця доброго десятка мов, який босоніж мандрує Європою. Щось тут - від лукавого. Дуже вже ми любимо сиротіти й принижуватися. Саме ці канони і ставить під сумнів Володимир Єшкілєв.

І ще одне. Як Ви думаєте чи просто було подорожувати Європою вихідцю з України? (Думаю, так само, як сьогодні без шенгенської візи). На те потрібні були вагомі причини, і виняткові супроводжувальні листи. І Григорій їх мав, інакше не побував би в Австро-Угорщині, Франції, Італії, Венеціанській республіці.

Європа середини ХVІІІ століття становила собою клубок протиріч. Йшов перерозподіл сил, зміна союзників, боротьба за сфери впливу. І в цей чорторий потрапляє Григорій - молодий, талановитий, обізнаний в науках і мистецтвах. Він в пошуку видимої і невидимої сутності світу, в ісіхаїстичному пізнанні внутрішнього «я», в рецепторному дослідженні Андрогіна.

Григорій шукає метафізичних зерен і пізнає світ. Він не просто мандрівник, який безтурботно накопичує бачене, він дослідник несподіваних таємниць, шукач рідкісних текстів і аналітик подій своєї епохи.

Та він вибраний, вибраний і посвячений. І, як людина, що має особливу долю, Сковорода є продовжувачем волі Вищих Сил, посланником у Вічність.

                                                           ІІІ

...У Прикарпатті небо особливе. Не таке, як в Італії і не таке, як в Австрії. У Прикарпатті небо, що заворожує назавжди, сповиває величезним зірковим простирадлом. У Прикарпатті небо лягає в озеро, а озеро захлинається небом.

Історик Павло Вигилярний - вчений, дослідник життєвого простору Григорія Сковороди несподівано теж став вибраним. І його посвячення в озері Несамовитому, то не просто приблудність розуму, то продовження Великої дії:

«Невже «Сковорода» не прізвище, а чин?»

«І прізвище, і звання, і чин, і знак, і криївка посеред пустелі. Так сталося на цій землі, що лише Сковорода через Біблію створив свій окремий світ, замкнув на себе суверенні сенси й навік залишився найвидатнішим із Хранителів Навни, заповіданої цій землі предками».

Дві сюжетні лінії, два різних часи. Вони переплітаються й існують самостійно. Вони підтверджують дві сутності світу, і відшукують місце в середині мене, у серці. І Григорій Савич, вже просто Григорій, один з нас - близький і зрозумілий.

Сковорода, Вигилярний, Єшкілєв... Хто вони, ті що тікають від блискавки? А може саме блискавка робить їх  - обраними Хранителями Вічності.      



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери