Але я переконаний: у час, коли з екранів українських телеканалів йде потік відвертої порнухи, давати рекомендації НЕК про те, що «льзя», а що «ніззя» дивитися у Інтернеті – повне безумство. Найкращим «фільтром» тут можуть стати лише батьки.  

Я не знаю, за яким принципом відбирав НЕК 50 сайтів, які він рекомендує для перегляду дітям. Не хочу аналізувати і кожен із цих ресурсів. Бо збагнути логіку, за якою Василь Костицький і К формували цей перелік важко. Світ Інтернету (у тому числі і літературного) набагато ширший, аніж НЕК собі може уявити. І тут я цілком погоджуюсь із «Другом читача», який дивується тому, що комісія проігнорувала усі сайти дитячих видавництв і інформаційні літературні ресурси. Утім, якщо «моралісти» читають і знають «Буквоїд», повірте, це обнадіює. Принаймні, я тепер спокійний: чиновники НЕК читали не лише заборонений ними ж роман «Жінка його мрії» Олеся Ульяненка. Вони, принаймні, мають бути знайомі із тенденціями сучасного літературного процесу. І не біда, що «Буквоїд» позначений у списку «моралістів» як електронна бібліотека. Адже у нас справді є он-лайн бібліотека, у якій зібрано багато цікавих творів класиків та сучасних українських авторів, котрі зовсім не соромно показати школярам.  

Хоча, так, як виявилося, думають не усі. От, приміром, інтернет-видання «Фраза» поставило під сумнів безпечність для дитячої психіки рецензій Андрія Кокотюхи на «Буквоїді». «Особенно интересным для детей должно быть будет раздел «Криминальное чтиво» с увлекательными рецензиями Андрея Кокотюхи на книги  «Психо назавжди»   или «Збоченці твого міста» о том, как «працівник абверу Ебергард Мокк шукає маніяка, котрий полює на цнотливих жінок, ґвалтує та відгризає ще в живих половину обличчя» , - пише Іван Барбудов із «Фрази». Ось таким чином до аморальних типів літератури  потрапив Кокотюха та автори книжок, які він рецензував - Сергій Лобода і Марек Краєвський. Останній, думаю, був би сильно заскочений цією обставиною. Для пана Барбудова додам: на сайті він ще міг знайти Поетичний боді-арт. Аліна Сваровскі, уривок із роману Олеся Ульяненка «Жінка його мрії» (опублікований у час заборони роману НЕК), а у електронній бібліотеці зустріти слова «анус», «прутень», «піхва», «шльондра», «трахатися» etc.  

До чого це я? До того, що у будь-якому обґрунтуванні недолугості дій НЕК мають звучати переконливі аргументи. Для мене особисто очевидно одне: комісія нині не виконує покладену на неї функцію із захисту суспільної моралі. І справа тут навіть не у Василі Костицькому та компанії. А в тому, що абсолютно вся влада в Україні, до якої і належить НЕК, є глибоко аморальною. Бо представники цієї влади безцеремонно брешуть із телеекранів, крадуть бюджетні гроші, ґвалтують дітей, вбивають людей тощо. Вони будують свою Україну, у якій є лімузини, палаци, гелікоптери, діаманти та кенгуру на дачах. Їм на все начхати. На нас, на НЕК, на мораль. На бідність, на високу смертність, на мову і книжки. Ось саме ця влада у особі пана Костицького закликає нас бути моральними. Скажіть, ну що може бути за це аморальнішим? Можу точно сказати, що не рецензії Кокотюхи чи слово «піхва» у тексті.